Соціологія - Навчальний посібник

Бажання управляти іншими, відчувати задоволення, що тебе шанують і визнають ті, хто з тобою співпрацює, властиве майже всім людям, зазначає професор Гарвардського університету, спеціаліст з проблем соціальної психології Е.Аронсон. Вивчаючи феномен "бажання влади", американські соціологи Давіс і Мур, прийшли до висновку, що часто в малих групах (закладах освіти, конструкторських бюро тощо) є люди, які просто марять бути керівниками, мати владу. В окремих випадках, зазначають учені, є люди, які не отримують ніяких матеріальних благ, але сам факт, що вони керують, мають підлеглих, образно кажучи, "гріє їм душу", відсуває на другорядний план ті клопоти, які необхідністю пов'язані з управлінням людьми.

Аналізуючи таке прагнення до влади через призму веберівської типізації, можна відзначити, що такий керівник, не задовольняючись раціонально-легальною (правовою) владою, завжди буде прагнути до харизматичного її формування, щоб стати для членів організації таким собі обожнюваним, якщо не ідолом, то принаймні "ідольчиком" у позитивному значенні цього слова.

В багатьох організаціях існує тип формальної, бюрократичної влади (раціонально-легальної). Людина обіймає якусь посаду (маркетолог, менеджер, секретар, майстер, бухгалтер і т. д.) відповідно до штатного розпису. її діяльність, в основному, обмежена переліком обов'язків, які визначені в цьому розписі. Майстрові надається "право" контролювати підлеглих йому робітників, маркетолог визначає динаміку продажу товарів, бухгалтер контролює фінансові справи і т. д.

Піраміда влади в середніх і малих організаціях побудована і діє таким чином, що хоча керівники і є владою, але успіх їх "володарювання" багато в чому залежить від роботи їх підлеглих. Це явище часто використовують профсоюзні спілки, і якщо підлеглі незадоволені діяльністю керівництва організацією, і якщо прояви цього незадоволення не виходять за рамки чинного законодавства, профспілки часто-густо стають на бік рядових членів. Як свідчить досвід країн з розвиненим ринковим господарюванням, керівництво в такому разі поступається вимогам працівників, навіть якщо це фірма приватна, а не державна. У такому випадку діє засада "контрорганізації", про що мова піде трохи пізніше.