Соціальна географія: навч. посібник

Автор: | Рік видання: 2007 | Видавець: Київ: Знання | Кількість сторінок: 349

1.1. Витоки соціальної географії: розуміння географічного змісту понять "соціальне" та "соціалізація" як основи формування самостійної галузі знань

Безсумнівно те, що в межах суспільної географії виокремилася відносно самостійна галузь знань, яку називають соціальною географією. Оскільки назва дисципліни має два слова — "соціальна" і "географія", то, очевидно, їх суть повинна відображати зміст цієї науки. Якщо зміст поняття "географія" широко висвітлюється в географічній літературі *1 , то дефініція "соціальна" ("соціальне") залишається поза межами уваги сучасних географів. Наприклад, навіть у "Географічній енциклопедії України" відсутні трактування змісту понять "соціальне" та "соціальна географія". І це тоді" коли термін "соціальна географія" не лише відомий з кінця XIX ст., — його поява засвідчила "народження" нової самостійної галузі знань.

*1: {Див., наприклад: Алаев Э. Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. — М.: Мысль, 1983; Географічна енциклопедія України. — К.: "Укр. Рад. енциклопедія" ім. М. П. Бажана, 1989. — Т. 1.}

Саме тому необхідно детально розглянути зміст поняття "соціальна", відштовхуючись від розуміння понять "соціальне" та "соціалізація".

На основі оцінки сучасної наукової літератури можна дійти висновку: поняття "соціальне" лише на перший погляд загальнозрозуміле і загальновизнане. Насправді воно багатозмістовне і дуже важливо уяснити його різнопланову суть.

"Соціальне" (лат. socialis — товариський, громадський, той, що пов'язаний із життям і стосунками людини у суспільстві) — це фундаментальна категорія таких наук, як соціологія та соціальна філософія. Зміст поняття "соціальне" у межах названих наук охоплює:

— істотну рису суспільної людини — здатність до спільної життєдіяльності, існування спільнотами та постійного їх відтворення через універсальну взаємодію (діяльність індивідів, їх груп), внаслідок якої виникає, формується і встановлюється конкретний тип (організація) єдності взаємодіючих індивідів і груп, тобто їх спільності (суспільності);

— сукупність характеристик взаємодіючих індивідів як членів різних груп, котрі (характеристики) формуються, а також розподіляються та перерозподіляються між ними завдяки статусній динаміці й зміні характеру пов'язаних з цією динамікою взаємодій і відносин;

— інтерсуб'єктивна реальність "повсякденного світу", що створюється (конструюється), інтерпретується та сприймається через типізацію смислів і значень в інтеракційній взаємодії *2 .

*2: {Соціологія: Короткий енциклопедичний словник / Укл.: В. І. Воловин, В. І. Тарасенко. М. В. Захарченко та ін. За загальною редакцією. В. І. Воловина. — К.: Укр. Центр духовної культури, 1998. — С. 489—490.}

У найширшому розумінні поняття "соціальне" трактується як тотожне поняттю "суспільство". Отже, "соціальне" повинно охоплювати все те, що виникає, формується, функціонує, розвивається і зникає у взаємодії індивідів і груп як між собою, так і з утворюваним у цій взаємодії цілим, спільним, загальним (каста, колектив, верства, нація, суспільство). Оскільки індивіди та соціальні групи вступають у взаємодію з різних позицій, з неоднаковими потребами, інтересами, енергією, домаганнями, то й результативність, значущість їх дій і впливів на ціле, внесків у нього теж різні. Ця внутрішня диференційованість і структурованість універсального взаємозв'язку виявляється через численні форми його трансформації та реалізації; дії, поведінку, відносини, інституційні утворення, нормативно-ціннісні системи, знаки, символи, духовні феномени, предмети, речі, а також тілесність самої людини. До того ж усі ці форми соціального як суспільного локалізуються у певному просторово-часовому континуумі *3 .

*3: {Там само.}

Отже, категорія "соціальне" в найзагальнішому значенні позначає суспільне, всю систему суспільних відносин, проте в одному випадку — з наголосом на надприродне, надорганічне, в іншому — на надіндивідуальне. "Соціальне" як суспільне є надприродною, надорганічною та надіндивідуальною якістю спільноти *4 .

*4: {Там само. }

При цьому, зазвичай, беруть до уваги, що при універсальній суспільній взаємодії індивідів виникає не лише соціальне, а й економічне, моральне, національно-етичне, естетичне. Крім того, і сама спільність, єдність індивідів може бути і соціальною, й економічною, і політичною, ідеологічною, територіальною та ін. Це надає, безумовно, різного забарвлення змістові поняття "соціальне".

Якщо розглядати "соціальне" в іншому зрізі, тобто в контексті сукупності характеристик взаємодіючих індивідів як членів різних груп, то очевидно, що в такому випадку виявляється особливий тип взаємодій та відносин індивідів і груп — соціальних. Соціальні взаємодії єднають людей або протиставляють їх одне одному (між собою, суспільству тощо). Отже, в цьому випадку соціальне випливає з особливого виду взаємодій і відносин між людьми чи групами людей з метою встановлення, розподілу і перерозподілу відповідних їх домаганням статусних місць у суспільній системі. Такі відносини та взаємодії є соціальними, оскільки вони не лише орієнтують поведінку одних людей стосовно інших, а й відбуваються згідно з певними інтересами, цілями.

Точками концентрації соціального вважають статуси індивідів у суспільстві, що досягаються, зазвичай, внаслідок боротьби за доступ до сфер життєзабезпечення, утвердження і престижу — праці, влади, управління, творчості, розподілу суспільних багатств, життєвих переваг і комфорту. Саме точки концентрації соціального (статуси), об'єднуючи або роз'єднуючи індивідів, надають їм певних спільних (групових) характеристик.

Зазначимо, що через розподіл і перерозподіл статусів розподіляються й соціальні якості, функції, ролі людей і груп у суспільстві (від посилення протистояння, нерівності, несправедливості до єдності, рівності, справедливості та ін.).

Соціальне у третьому значенні, тобто як інтерсуб'єктивна реальність "повсякденного світу" використовується у феноменологічній соціології для позначення спільного інтерсуб'єктивного світу повсякденного життя людей, їх суб'єктивної реальності, яку вони творять, типізують, інтерпретують у взаємодіях, спілкуванні між собою. Таке типізування смислів, значень, переживань забезпечує спільну суб'єктивну основу їх взаєморозуміння.

Отже, категорія "соціальне" відображає особливу об'єктивну та суб'єктивну реальність, яка створюється людьми безпосередньо через буття в спільнотах. Ця реальність поєднує риси, дії, вчинки людей, взаємини між ними, речі, норми, цінності, знаки, символи, смисли та їх значення. В науковій літературі акцентується на тому, що без точного позначення цієї реальності неможливо повною мірою виокремити предмет соціології як науки *5 . На нашу думку, позначення такої реальності дає змогу виокремити і предмет соціальної географії як науки.

*5: {Соціологія: Короткий енциклопедичний словник. — С. 492.}

Якщо взяти до уваги широту змісту "соціальне", згадану нами, і допустити, що вона мала б повноцінно відобразитись у змісті науки "соціальна географія", то, безумовно, це мала б бути надзвичайно широка сфера знань. Насправді ситуація тривалий період складалася дещо по-іншому. В зв'язку зі складним історичним періодом "соціалізму", характерним для всіх постсоціалістичних країн, у них відбулося суттєве відставання розвитку соціології та, зрештою, й інших суспільних наук. На думку Б. Б. Алаєва, відставання в розвитку соціології й стало однією з причин запізнілого перейменування економічної географії в соціально-економічну *6 . Це зумовило звужене тлумачення змісту поняття "соціальне" в різних науках.

*6: {Алаев Э. Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. — С. 26.}

Отже, все сказане дає змогу уяснити, чому в різних науках категорія "соціальне" вживається у вужчому і точнішому сенсі, а також в особливих значеннях.

У географічній науці тлумачення поняття "соціальне" ще на початку 80-х років XX ст. було достатньо вузьким. Так, на думку Е. Б. Алаєва, "соціальний" — це такий, що відноситься до явищ, безпосередньо пов'язаних з відтворенням населення, формуванням різних спільностей людей, їх взаємовідносинами (не беручи до уваги виробничих відносин) *7 . Цікаво, що вчений трактує "соціальне" як щось доповнююче та конкретизуюче "економічне". Вважаючи, що соціальне невіддільне від економічного, він розглядав соціально-економічну географію як єдину науку, дотримуючись у цьому сенсі поглядів Ю. Саушкіна.

*7: {Там само. – С. 25. }

Інші вчені-географи, беручи до уваги ширший зміст поняття "соціальне", почали в складі соціальної географії розглядати такий блок галузей знань: населення і розселення, туризм і рекреацію, медичну географію тощо.

У зв'язку з існуванням суперечностей згаданих поглядів стосовно "соціального" у межах географії доцільно звернутися ще до змісту поняття "соціалізація".

В найширшому сенсі слова "соціалізація" трактується як процес засвоєння і подальшого розвитку індивідом соціально-культурного досвіду — трудових навичок, знань, норм, цінностей, традицій, що накопичувалися і передавалися від покоління до покоління, а також як процес введення індивіда в систему суспільних відношень і формування у нього соціальних якостей. При Цьому передавання усвідомленого досвіду, навчання різним формам і способам діяльності здійснюються через виховання і вплив зовнішнього середовища *8 . Соціалізація — це не лише засвоєння соціального досвіду. Це також і його "перерозподіл", і "адаптація" до рівня особистісних установок, орієнтацій.

*8: {Філософський словник / За ред. В. І. Шинкарука. — К.: Головна редакція УРЕ, 1986. — С. 441.}

Основними засобами передання соціального досвіду є мова і втілені в різноманітні предмети наслідки людської діяльності. Здійснюючись під впливом такого фактора, як соціальна структура суспільства, соціалізація приводить до кардинальної зміни останньої. При цьому соціалізація відбувається і через суб'єктивний світ окремих індивідів, і через суспільний менталітет, суспільний інтелект найрізноманітніших верств населення та суспільства загалом. Ось чому міра соціалізації кожної окремої людини чи соціальної групи або навіть суспільства загалом — різна: вона вища при вищій соціальній активності, потребі в творчості та розвитку власних здібностей. Безпосередньою сферою соціалізації Індивідів є сім'я, навчальні заклади, установи культури тощо. В процесі соціалізації індивід має певну свободу у виборі конкретних цінностей, які, зазвичай, певною мірою відповідають його власним задаткам, нахилам і можливостям.

Соціалізація відбувається поетапно (і впродовж великого проміжку історичного часу, і впродовж циклу життєдіяльності одного покоління). Розвиток соціалізації протягом циклу життєдіяльності одного покоління зумовлений віковими особливостями опанування цінностей культури. У дитячому віці, тобто ранньому періоді соціалізації, виняткова роль належить сім'ї. В цьому періоді інституалізований вплив суспільства найслабший. З віком ситуація змінюється на кардинально протилежну: інституалізований вплив суспільства стає все сильнішим.

Процес соціалізації, активізується й інтенсифікується в умовах розвитку соціального самовизначення. Під соціальним самовизначенням розуміють усвідомлення людиною своєї соціальної сутності, свого місця в суспільстві. У широкому розумінні соціальне самовизначення трактується і як фактор, і як результат формування соціальної самосвідомості особи, сукупності її філософських, політичних, правових, етичних, естетичних поглядів та уявлень, зумовлених конкретним історичним етапом розвитку суспільства та віддзеркалюваних у більш-менш систематизованих ставленнях особи до соціальної дійсності *9 .

*9: {Соціологія: Короткий енциклопедичний словник. — С. 492—493.}

Безумовно, соціальне самовизначення — необхідна умова успішної орієнтації індивіда чи соціальної групи в соціальній реальності. Від соціального самовизначення залежать особливості поєднання життєвих цілей індивіда, соціальної групи з суспільними потребами.

Соціальне самовизначення — це, з погляду соціальної географи, усвідомлення конкретним індивідом свого місця в соціальній структурі суспільства в конкретних геопросторово-часових координатах, яке зумовлене соціальними, професійно-кваліфікаційними, соціально-демографічними, етнічними, територіальними спільностями, котрі визначають основні характеристики соціального стану людей, специфіку їх соціально-економічних, політичних та інших інтересів. З іншого боку, соціальне самовизначення формується у сфері духовного світу людини, тому воно несе відбиток умов і обставин її життя, здібностей і уподобань, оцінок існуючих можливостей для їх здійснення.

Отже, розвинуте соціальне самовизначення є усвідомленням особою соціальних позицій, які вона займає в різних спільностях, — складових елементах соціальної структури, а також усвідомленням нею шляхів і перспектив подальшого соціального просування, зумовленого зростанням її фахового і загального культурного потенціалу, об'єктивними можливостями для його реалізації *10 .

*10: {Соціологія: Короткий енциклопедичний словник. — С. 493.}

Усі аспекти соціального самовизначення перебувають у тісному взаємозв'язку, що виявляється у системі орієнтацій, які втілюються через основні життєві вибори професії, рівня освіти та кваліфікації, місця праці, місця проживання та ін.

Процес соціалізації неможливий без ефективного розвитку видів мереж об'єктів соціальної інфраструктури, особливості функціонування яких залежать від їх розміщення в конкретних геопросторово-часових координатах (людина народжується у наш час, зазвичай, у пологовому будинку, отримує перший досвід спілкування зі зовнішнім світом у житловому фонді, виховується в дитячому дошкільному закладі, навчається у школі). Процес соціалізації продовжується і в сфері економічної діяльності, яку офіційно дозволяється здійснювати індивідові після досягнення повноліття (людина повинна отримати навички такої діяльності, навчитися на практиці застосовувати отримані знання та ін.). Однак процес соціалізації в умовах економічної діяльності можна умовно назвати вторинним, оскільки йому передує великий період так званої первинної соціалізації, суть котрої виявляється як введення індивіда в суспільство, усвідомлення ним свого місця в соціальній спільноті.

Соціалізація та соціальне самовизначення змінюють співвідношення біологічного і соціального в людині, в динаміці якого особливо яскраво простежується зростання соціального в другій половині XX ст., що зумовлено надзвичайно стрімким розвитком науки і техніки. Це робить дослідження надзвичайно актуальним.

Отже, соціальна географія повинна вивчати первинний і вторинні процеси соціалізації у найрізноманітніших аспектах, а також окремі елементи та складові цього процесу, що відбуваються в різних ієрархічних територіальних соціальних системах, розташованих у конкретних геопросторово-часових координатах.

Слід мати на увазі, що соціалізація може бути прогресивною та регресивною.

Прогресивна соціалізація супроводжується накопиченням трудових навичок, знань, норм, цінностей, традицій і переданням їх від покоління до покоління, а також інтенсифікацією введення індивіда в систему суспільних відношень і формування у нього соціальних якостей, узгоджених із цивілізаційними законами та вимогами, національними ідеями, етичними позиціями суспільства.

Регресивна соціалізація — це процес втрати індивідом, групами людей і суспільством загалом здобутих упродовж тривалого періоду цінностей і традицій внаслідок девіантної поведінки.

Прогресивна соціалізація неможлива без розширення комунікації: передання інформації, обміну нею, актів безпосереднього спілкування за допомогою будь-яких систем зв'язку (мова, символи, телефонна мережа, Інтернет, ЗМІ тощо), а регресивна соціалізація — це наслідок звуження чи деформації комунікації, односторонньої комунікації, використання неприйнятних цінностей у зв'язку з негативним досвідом життєдіяльності в стресових ситуаціях, зокрема під час повної або часткової ізоляції індивіда, груп людей і суспільства.

Після здобуття Україною незалежності інтенсифікувалися й поляризувалися процеси, пов'язані з формуванням прогресивної та регресивної комунікації. Причому рівень інтенсифікації і поляризації комунікації у різних районах характеризувався специфічними особливостями й відмінностями.

Особливо яскраво в цей період розвивався в часовому й у просторовому вимірах такий соціальний процес, як соціальна ідентифікація. Суть її полягає у налагодженні взаємовідносин між сучасниками-земляками, встановленні їхньої спільності своїми попередниками і нащадками з тими, хто перебуває поряд, і з тими, хто мешкає в інших краях. Соціальна ідентифікація має яскраво виражену прив'язку до адміністративно-територіального устрою. Наприклад, підчас "помаранчевої революції" на Майдані Незалежності в Києві соціальна ідентифікація виражалася за допомогою плакатів, які тримали окремі люди, групи людей, з написами, що засвідчували місце постійного їх проживання. Внаслідок цього, на ментальному рівні відразу виникав своєрідний індивідуальний мовний "портрет", соціально-культурний "паспорт" з духовними, культурними, естетичними й іншими параметрами того регіону" представниками якого були ці люди.

Кількість груп людей на Майдані з конкретними плакатами стали своєрідним виразом національно-естетичних, соціальних, культурних, духовних, вікових та інших параметрів української нації. При цьому національність відійшла на другий план, за кадром залишилася вертикальна комунікація, а на першому місці постала горизонтальна комунікація.

На нашу думку, саме зміст понять "соціалізація" та "соціальне самовизначення" накладає чи не найбільший відбиток на зміст науки "соціальна географія" й окремих галузей знань, які входять до її складу,

І соціалізація, і особливості соціального самовизначення вивчаються різними науками. Довідкова література до переліку таких наук подає психологію, соціальну психологію, соціологію, історію, етнографію, педагогіку, філософію. При цьому зазначається, що кожна з названих наук вивчає різні аспекти процесу соціалізації: соціокультурний (соціалізація поколінь у конкретно-історичних умовах); біосоціогенетичний (соціалізація індивідів у певних соціально-економічних умовах); генетико-віковий (вікова соціалізація в умовах конкретного суспільства) *11 . Однак, на жаль, у переліку відсутня соціальна географія, яка, безумовно, вивчала, вивчає і буде вивчати процес соціалізації у найрізноманітніших аспектах чи окремі елементи цього процесу, що відбувається в різних ієрархічних територіальних суспільних системах, розташованих у конкретних геопросторово-часових координатах.

*11: {Соціологія: Короткий енциклопедичний словник. — С. 480.}

Соціальна географія сформувалася на стику соціології та географії. Отже, витоки соціальної географи не можуть не бути пов'язаними з поняттями "соціальне" та "соціалізація". Крім цього, зміст останніх повинен розглядатися як основа формування самостійної галузі знань під назвою "соціальна географія" та наук, що входять до її складу.

Вчені до складу соціальної географії вводять різні науки. Так, О. Шаблій у структурі соціальної географії виділяє "Географію сфери послуг'' (а в складі "Географії сфери послуг" — "Географію торгівлі", "Географію освіти", "Географію охорони здоров'я", "Рекреаційну географію", "Географію науки і наукового обслуговування", "Географію культури", Географію релігії"), "Географію споживання", "Географію способу життя", "Географію поведінки", "Радикальну географію" *12 .

*12: {Шаблій О. І. Суспільна географія: теорія, історія, країнознавчі студії. — Львів: Львів, нац. ун-т ім. І. Франка, 2001. — С. 34.}

В структурі соціальної географії виділено "Географію населення", "Географію поведінки", "Медичну географію", "Сакральну географію", "Географію культури", "Географію побуту і торгівлі", "Рекреаційну географію", "Географію способу життя" *13 . При цьому обумовлено, що з часом можуть виникнути нові галузі знань у складі соціальної географії.

*13: {Шевчук Л. Т. Основи медичної географи. — Львів, 1997. — С. 17.}

Назви окремих галузей знань, які вводяться до складу соціальної географії тими чи іншими авторами, засвідчують: усі названі науки тією чи іншою мірою (судячи з їх назви) торкаються одного або кількох аспектів соціалізації. Це ще раз підтверджує, що окреслення змісту понять "соціальне" та "соціалізація" повинно розглядатися як теоретична основа виокремлення самостійної галузі знань під назвою "соціальна географія" та наук, які входять до її складу.