Соціальна географія: навч. посібник

Визначення окремої наукової галузі знань як самостійної вимагає існування в складі її теоретичної основи чіткого визначення об'єкта, аспекту, методу, цілі та предмета дослідження. На це звертають увагу вітчизняні вчені-географи, котрі зробили вагомий внесок у розвиток теорії географії (зокрема, О. Шаблій, М. Пістун, Я. Олійник, А. Степаненко), зарубіжні (наприклад, Б. Алаєв). Так, М. Пістун наголошує: теорія кожної науки ґрунтується насамперед "на уніфікованому розумінні таких категорій, як об'єкт і предмет вивчення" ^*14 . Вчений аргументує питання такими доводами: "Нечіткість у цьому питанні може зумовити безперспективність окремих її напрямів, дублювання досліджень з дослідженнями суміжних наук, суб'єктивність в класифікації знань, а також недоліки в структурі й організації процесу навчання" ^*15 .

*14: {Пістун М. Д. Основи теорії суспільної географії: Навч. посіб.: — К.: Вища шк., 1996. — С. 24.}

*15: {Там само. }

У надзвичайно важливій (з погляду розвитку соціальної географії) праці "Вступ до соціальної географії" Я. Олійник і А. Степаненко зазначають: "Сутнісна сторона в обґрунтуванні наукового статусу соціальної географії (так само, як і будь-якої іншої науки) лежить у розрізненні її об'єкта і предмета" ^*16 .

*16: {Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Вступ до соціальної географії. — К.: Т-во "Знання", К00, 2000. — С. 15.}

Під об'єктом дослідження слід розуміти те, що вивчає галузь науки, яке об'єктивне матеріальне явище або категорію духовного порядку дослідник уявляє "як конкретну сукупність незалежних від нього явищ, що підлягають вивченню" ^*17 .

*17: {Алаев Э. Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. — С. 11.}

Я. Олійник та А. Степаненко наголошують: "Об'єктом дослідження соціальної географії виступає суспільство в територіальному вимірі і соціальному просторі" ^*18 . При цьому "потрібно розрізняти просторову організацію суспільства як інтегрованого цілого і просторову організацію його складових частин — населення, соціальної інфраструктури" регіональних соціальних систем тощо", "територіальна організація суспільного життя завжди має на собі відбиток соціальної диференціації в просторі" ^*19 . На думку цих вчених, соціальний простір виступає атрибутного формою існування і розвитку соціально організованого суспільства, виражає співіснування та взаємодію різних сторін і моментів соціального буття, а також характеризує протяжність, щільність та структуру суспільної форми руху матерії. Вони наголошують на необхідності врахування того, що соціальний простір — це соціально освоєна частина природного простору як середовища проживання людей, просторово-територіальний аспект життєдіяльності суспільства і предметного світу людини, характеристика соціальної структури суспільства з погляду "розміщення" соціальних груп, прошарків, "простору" (умов, можливостей) їх розвитку. Я. Олійник та А. Степаненко міркують так: "Соціальний простір відображає структуру життєдіяльності суспільства і виражається в способах розселення і типах поселення людей. Із соціальним простором тісно пов'язаний соціальний час як одна із форм існування суспільства, функціонування якого протікає в часі, невіддільне від нього. З одного боку, соціальний час є часовим простором людської діяльності, з іншого — її мірою. Він характеризує також послідовність різних видів діяльності. Соціальний час — специфічна характеристика часу, в якому існує і розвивається суспільство, соціальні спільності, індивіди. Властивості й протікання соціального часу залежать від форм життєдіяльності людей і характеризуються своїми ритмами, циклічністю, темпами протікання, а також ставленням людей до самого соціального часу" ^*20 .

*18: {Олійник Я. В., Степаненко А. В. Вступ до соціальної географії. — С. 17. "Там само. — С. 17.}

*19: {Там само. }

*20: {Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Вступ до соціальної географії. — С. 17.}

Аналізуючи визначення об'єкта дослідження соціальної географії, дане Я. Олійником та А. Степаненком, переконуємося, що воно дуже узагальнене, якоюсь мірою розмите і в окремих частинах стосується більше об'єкта вивчення суспільної географії, а не соціальної. Очевидно, усвідомлюючи це, вони намагаються конкретизувати окреслення об'єкта дослідження соціальної географії такими доповненнями: "Соціальна географія вивчає всю сукупність проблем соціального розвитку в їх регіональному виразі, включаючи територіальну організацію соціального життя, властивості й особливості способу життя, різноманітні структури населення. У дослідженнях соціальної географії особливе місце належить просторовим суспільним системам, під якими розуміють просторово-часові частини антропосфери, в яких взаємопов'язано і взаємообумовлено поєднуються всі форми життєдіяльності суспільства. Дослідження регіональних особливостей соціальних явищ і процесів не може бути досить глибоким без залучення матеріалів, що характеризують природу, економіку і демографічну ситуацію регіонів" ^*21 .

*21: {Там само. — С. 20.}

Аналіз цих суджень викликає низку запитань. Найголовніші з них: про об'єкт якої науки йдеться — соціальної географії, регіональної соціальної географії чи суспільної географії? Отже" визначення об'єкта соціальної географії та регіональної соціальної географії вимагає уточнення.

Зазначаючи надзвичайну складність об'єкта вивчення географії, М. Пістун пропонує з метою наукового пізнання вивчати його нарізних рівнях: глобальному (планетарному), регіональному (територіальному) і локальному (елементарному) ^*22 .

*22: {Пістун М. Д. Основи теорії суспільної географії. — С. 24.}

Дещо по-іншому підходить до врахування складності об'єкта дослідження географи О. Шаблій. На його думку, необхідно розрізняти загальний (онтологічний) і конкретні об'єкти дослідження. В суспільній географії загальним об'єктом "вважається людське суспільство в цілому чи окремі його частини — населення (народонаселення), господарство (як єдність сфер виробництва і послуг), соціальна сфера тощо" ^*23 .

*23: {Шаблій О, І. Суспільна географія: теорія, історія, країнознавчі студії. — С. 34.}

Поділяючи погляди О. Шаблія, ми вважаємо: необхідно розглядати головний, центральний або загальний об'єкт соціальної географії, який виокремлюється із загального об'єкта суспільної географії. Наприклад, таким загальним об'єктом соціальної географії є, як і в суспільній географії, Людина, Суспільство, але соціальна географія вивчає дещо інший аспект названого об'єкта, ніж суспільна географія. Впродовж тривалого часу географічні науки не приділяли належної уваги вивченню Людини. Географія вникала в проблеми територіально-природних і територіально-виробничих комплексів. Людина ж перебувала ніби за штучно створеною перегородкою. Така позиція сприяла виникненню різних негативних моментів. Зокрема, К. Іваничка наголошував, що "відсутність комплексності в методиці вивчення людини, її творчих здібностей, призводять до помилок в теорії. Внаслідок цього відкривається шлях до поширення детермінізму, оскільки штучно створені категорії, які поширюються на різні сфери людської діяльності, не дають змоги вивчити правильне співвідношення між силами природи і людськими устремліннями, між відхиленнями у співвідношенні руйнівних і творчих процесів у історії людства і середовища його життєдіяльності. Такий підхід не дає змоги правильно розуміти рушійні сили розвитку людини" ^*24 . На думку цього вченого, зниження ролі Людини у формуванні ландшафту й інших структур — це соціальна помилка, яка унеможливлює розуміння зв'язку між індивідуумами та суспільством. Безумовно, ця помилка випливає із нехтування законом обов'язкової різноманітності. К. Іваничка акцентує і на тому, що відповідно до детерміністської концепції людям приписується роль маріонеток. Саме тому вони діють за попереднім сценарієм. Це якоюсь мірою зумовлене недостатньо комплексним сприйняттям Людини, що є викликом існуванню Людства ^*25 .

*24: {Иваничка К. Социально-экономическая география. — М.: Прогресс, 1987. — С. 49.}

*25: {Иваничка К. Социально-экономическая география. — С. 49.}

Отже, центральний (загальний) об'єкт дослідження соціальної географії — Людина. Як об'єкт дослідження виступає суспільство, суспільні групи людей, територіальні спільності й інші спільності людей. При цьому центральний об'єкт соціальної географії, як і центральний об'єкт регіональної соціальної географії, не може розглядатися виокремлено чи ізольовано від інтегрального соціального простору і часу в співвідношенні з реальними геопросторово-часовими координатами.

Крім загального об'єкта дослідження, дослідники виділяють конкретні об'єкти. На думку О. Шаблія, конкретні об'єкти дослідження суспільної географії — це форми геопросторової (територіальної) організації суспільства загалом чи його складових частин ^*26 . Продовжуючи думку, зазначимо: конкретними об'єктами дослідження соціальної географії е соціальні підсистеми форм геопросторовової (територіальної) організації суспільства загалом або його складових частин, тобто соціальна сфера та її елементи (соціальні об'єкти, соціальні явища, соціальні процеси) в умовах співвідношення конкретного соціально-часового виміру з геопросторово-часовими координатами. Отже, конкретні регіональні соціально-географічні об'єкти — це регіональні соціальні підсистеми форм геопросторовової (територіальної) організації суспільства загалом чи його складових частин, тобто соціальна сфера регіону та її елементи (соціальні об'єкти, соціальні явища, соціальні процеси) в умовах співвідношення конкретного соціально-часового виміру з геопросторово-часовими координатами.

*26: {Шаблій О. /. Суспільна географія: теорія, історія, країнознавчі студії. — С. 26.}

З-поміж конкретних соціально-географічних об'єктів найголовніші: Людина, соціальні верстви, групи, соціальна структура населення, суспільство та ін. Найважливішими регіональними соціально-географічними об'єктами є, наприклад, соціальна структура населення регіону, соціальна сфера регіону за умови, що вони розглядаються як елементи територіальної суспільної системи "регіон" загалом і соціальної підсистеми зокрема.

Конкретними соціально-географічними об'єктами можуть бути і соціальні явища. Аби вияснити, що таке соціальне явище, необхідно окреслити спочатку зміст категорії "явище", яку завжди розглядають у взаємозв'язку з категорією "суть". Суть (сутність) — це внутрішній зміст предмета. Він виражається у єдності всіх багатоманітних і суперечливих форм його буття, а явище — це виражені чи виявлені зовнішні форми його існування. Явища — конкретні події, властивості або процеси, що виражають зовнішні аспекти дійсності й становлять форму вияву і виявлення певної суті. Суть завжди прихована за поверхнею явища, і чим вона глибше лежить, тим складніше і триваліше її пізнання в теорії. Отже, пізнання суті можливе лише на основі абстрактного мислення і створення теорії досліджуваного процесу.

Пізнання суті вимагає переходу від опису до пояснення явища, розкриття причин і основ його існування. У взаємозв'язку суті та явища простежується діалектика єдності, багатоманіття. Адже одна і та сама сутність може мати багато виявів, а складне явище може визначатися кількома сутностями. Отже, розглядаючи конкретну соціальну структуру визначеної територіальної суспільної системи як явище, можна дійти висновку: її суть чи основу становить нерівність людей та їх груп, зокрема майнова нерівність, освітня нерівність та ін.

Ще один вид конкретних об'єктів соціально-географічного дослідження — соціальні процеси. Вони найчастіше трактуються як послідовна зміна станів суспільства або його окремих систем і елементів соціальних груп, верств, прошарків, людини. Кожен соціальний процес виявляється як рух соціальних подій або явищ у певному напрямі та конкретному часовому відтинку. Кожен з процесів має будову — певну структуру, що визначається конкретними взаємодіями людей у процесі діяльності. Ступінь впорядкованості у процесі залежить від його організаційно-структурного механізму, за допомогою якого забезпечується перехід від однієї стадії (або стану) процесу до другої, і особливостей здійснення його як певної цілісності, котра характеризується швидкістю, темпами і знаком напрямку (вектором), що вказує на висхідну або низхідну лінію розвитку.

В період реформування суспільних відносин особливу увагу потрібно звертати на фактори соціальних процесів, умови, за яких вони здійснюються та спрямовуються з метою своєчасного виявлення застійних явищ, що гальмують процеси розвитку. Досліджуючи соціальні об'єкти, наприклад, стан соціальної структури населення на конкретні часові горизонти, дослідники водночас мають змогу визначити характер, особливості й оптимальні умови, за яких відбуваються соціальні процеси. Отже, сама соціальна структура — це соціальний об'єкт чи явище (залежно від того, як її розглядати), а трансформація соціальної структури в період реформування економіки — соціальний процес. Коли соціальні процеси відбуваються в межах регіону (на регіональному рівні) або між окремими регіонами, то це — регіональні соціальні процеси.

Якщо хочуть наголосити на інтенсивності соціальних процесів, то часто вживають термін "соціальні зміни", під якими розуміють конкретний вид руху соціальних явищ і соціальних структур у суспільстві, наприклад, виникнення, деформація та зникнення тих чи інших елементів соціальної системи, трансформація її внутрішніх і зовнішніх зв'язків.

Соціальні зміни зумовлені, зазвичай, низкою факторів, зокрема суспільно-політичною, соціально-економічною ситуацією, особливими життєвими обставинами, що формують свідомість та поведінку індивідів і соціальних груп. Якщо соціальні зміни відбуваються в окремих соціальних структурах, то вони виражають зміст функціонування цих структур, а соціальні зміни в соціальній системі загалом відображають зміст її розвитку. Соціальні зміни можуть бути еволюційними (поступово-адаптивними) та революційними (раптово-руйнуючими).

Специфічним видом соціальних процесів є соціальні відносини і відношення, під якими розуміють особливий тип суспільних відносин, що виникають між індивідами як членами спільнот (наприклад, між працівником підприємства і власником цього підприємства) і виступають одним із способів вияву, трансформації та реалізації соціальності (спільності, близькості, відчуженості, толерантності, конфліктності, партнерства, розподілу функціональної залежності, обміну діями, діяльністю тощо) у суспільстві ^*27 .

*27: {Соціологія: Короткий енциклопедичний словник, — С. 502.}

В науковій літературі акцентується на тому, що соціальні відносини — це форми вияву, трансформації та реалізації соціальності через взаємодію індивідів між собою не як "чистих Я", а як суспільно визначених, типізованих, функціональних істот, що займають певні позиції та виконують певні ролі в суспільстві. Тому й відносини та зв'язки між ними в цьому аспекті — наслідок не їх індивідуального, а суспільного буття робітників, учителів, капіталістів, студентів та ін. Такі відносини не завжди передбачають пряму взаємодію між своїми носіями, як і їх суб'єктивне ставлення один до одного чи до предмета відносин, бо вони об'єктивно задаються і реалізуються через статусні місця, які посідають суспільні індивіди ^*28 . Сказане підтверджує, що соціальні відносини — завжди статусні, унормовані відносини, тому закріплюються правом, мораллю, традиціями, престижем, хоча соціальні відносини не можуть відбуватися без конкретних людей. І якщо брати до уваги такий аспект, то соціальні відносини є позастатусними: вони реалізуються через стосунки між індивідами внаслідок безпосередніх контактів або через матеріальні та духовні посередники: речі, книги (спілкування читача з письменником), музику (спілкування слухача з композитором чи виконавцем) тощо.

*28: {Там само. — С. 502—503.}

Отже, стосовно самих індивідів соціальні відносини можуть мати різні форми їх існування та вияву. Оскільки соціальні відносини реалізуються через статусні функції індивідів, вони "прив'язані" до конкретної території. Якщо соціальні відносини відбуваються в межах регіональної суспільної системи, то маємо право говорити про регіональні соціальні відносини. Коли ж взяти до уваги, що матеріалізовані соціальні відносини здатні набувати речової й інституалізованої форми вираження, то існування таких відносин у регіоні підсилює регіоналізм соціальних відносин як таких. Окрім цього, соціальні відносини — дуже важливий і необхідний компонент соціальної структури суспільства, його соціальної організації. Безперечно, в кожному конкретному регіоні такий компонент специфічний, що ще раз підтверджує наявність регіональних соціальних відносин.

І, нарешті, соціальні відносини виступають об'єктом соціальної політики держави та її регіональної соціальної політики. Аналогічне можна сказати і про загальне та регіональне соціальне планування, управління.

Соціальні відносини не лише тісно пов'язані з соціальними потребами, інтересами, регіональними соціальними потребами, інтересами, а й виявляються через них. Отже, категорія соціальних відносин належить до фундаментальних понять і соціологічної, і соціально-географічної, і регіональної соціально-географічної науки.

Однак загальний об'єкт (людина, суспільство) і конкретні об'єкти вивчаються й іншими науками, наприклад, біологією, антропологією, медициною, суспільствознавством. Це означає, що коли Людина, Суспільні й інші групи людей або Суспільство виступають як об'єкт дослідження соціальної географії, то вони виступають у специфічній ролі:

По-перше, у ролі об'єкта географічної науки, а об'єктом географічного дослідження є будь-яке матеріальне утворення чи явище (стан, відносини, процес) на земній поверхні (в ландшафтній оболонці), що відповідає трьом найважливішим методологічним принципам географії (територіальність, або "геоторіальність", комплексність, конкретність), картографується (тобто відповідає основній методологічній оцінці), впливає на розвиток чи стан ландшафтної оболонки, його вивчення передбачає отримання нового знання (фактів, теорії) про цю оболонку (про геоверсум) ^*29 .

*29: {Алаев Э. Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. — С. 53.}

Коли об'єкт дослідження тієї чи іншої науки перебуває в полі зору дослідника з метою його обстеження, виявлення основних характеристик, параметрів, тенденцій розвитку тощо, то він перетворюється на об'єкт географічного спостереження. Отже, під об'єктом географічного спостереження розуміють об'єкт географічного дослідження, доступний кількісному вимірюванню у відповідних одиницях географічного спостереження. Останніми можуть бути різні міри: одиниці віддалі, площі, кількість будь-яких явищ, ознак, що дають змогу співвиміряти об'єкти спостереження у просторі та часі ^*30 .

*30: {Там само. }

У соціальній географії об'єктом спостереження виступає соціально-географічний об'єкт, тому він повинен оцінюватися ще й за допомогою соціального показника, під яким розуміють якісну та кількісну характеристику соціальних об'єктів, процесів і явищ. Усі соціальні показники поділяються на показники-поняття, показники-ознаки, показники-критерії та показники-дані.

До показників-понять відносять систему понять, за допомогою котрих формулюються тема, проблема та гіпотези соціологічного і соціально-географічного дослідження. За допомогою показників-понять можна відобразити певну соціальну мету, норму або ідеал соціального розвитку. Показники-поняття можна розглядати також як критерії змін при здійсненні їх наукового порівняння з реально існуючими соціальними об'єктами, процесами і явищами.

Показники-ознаки, зазвичай, доповнюють показники-поняття. Вони відображають змістовний обсяг показників-понять. Без використання показників-ознак неможливо розробити якісний соціологічний і соціально-географічний інструментарій дослідження.

Показники-критерії — це найсуттєвіші емпіричні ознаки показників-понять. Саме вони становлять зміст відповідного інструмента дослідження і виконують функцію індикаторів (наприклад, система запитань у соціологічній анкеті).

Показники-дані — це система емпіричних параметрів, отриманих у процесі дослідження. Вони можуть бути виражені у кількісній або графічній формі.

Показники-поняття, показники-ознаки, показники-критерії відносяться до системи якісних показників, а показники-дані — до кількісних. При цьому останні можуть бути виражені й у формі понять (наприклад, "вік", "відстань" тощо), але такі поняття відрізняються, безумовно, від понять, що відображають якісні ознаки (наприклад, "освіта", "професія"). За цими показниками можна здійснювати (при застосуванні відповідної методології) класифікації первинної соціологічної та соціально-географічної інформації.

Соціологічні показники можна використовувати для побудови різних типологій і групувань явищ, їх властивостей, розроблення прогнозних моделей, а також для соціального планування й управління.

Соціальні показники відрізняються від кількісних показників соціальної статистики, оскільки останні виражають у кількісній формі розмір чи величину або міру поширення суспільних процесів чи явищ, але не саму їх суспільну якість. Статистичні показники є лише непрямими, кількісними показниками суспільної якості, а суспільні показники безпосередньо відображають наявність, ступінь прояву або ж відсутність такої якості. Тому навіть кількісні соціальні показники не є статистичними у власному розумінні цього слова, оскільки виражають не стільки кількість, скільки якість досліджуваного об'єкта, процесу, явища.

По-друге, людина, суспільні й інші групи людей, суспільство розглядаються соціальною географією у певному, властивому для цієї науки аспекті дослідження.

Аспект дослідження — це та сторона об'єкта, що вивчається, та, яка приваблює вченого. Дуже важливо, з якого погляду розглядається цей об'єкт: адже одна й та ж онтологічна категорія може досліджуватись різними науками у різних напрямках: (наприклад, такий об'єкт, як людина, у сфері інтересів анатомії, соціології, антропології, етнографії, соціальної географії розкривається з різного погляду).

Для географічних дисциплін, у тому числі й соціальної географії, характерний геопросторовий аспект досліджуваних явищ. При цьому часто вживаються вирази "територіальний", "регіональний", "зональний" та ін. ^*31 . Цей аспект визначальний і для регіональної соціальної географії.

*31: {Алаев Э. Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. — С. 11—12.}

І соціальна географія, і регіональна соціальна географія мають свій метод дослідження та ціль дослідження, що у свою чергу характеризують їх як окремі та відносно самостійні галузі знань.

Метод дослідження — сукупність підходів до дослідження у певній царині знань, тобто методологія (не тільки і не стільки загальнонаукова, скільки специфічна для цієї науки), а також особливі прийоми, методика дослідження ^*32 . І для соціальної географії, і для регіональної соціальної географії характерне поєднання географічного та соціального підходу. Суть географічного підходу стає зрозумілою з визначення об'єкта географічного дослідження (необхідність відповідності дослідження трьом методологічним принципам географії: територіальності, чи "геоторіальності", комплексності, конкретності, можливості застосування картографічних методів, отримання нових знань про геоверсум). Соціальний підхід — це метод дослідження, у центрі уваги якого постають інтереси людей, спільності людей, суспільства загалом.

*32: {Там само. }

Наголосимо, що вивчення не просто Людини, соціальних та інших груп людей суспільства, а дослідження інтересів людини, мотивації її поведінки, взаємодії та взаємовпливів суспільних і територіальних груп, взаємовідносин й взаємозв'язків Людини з соціальними й іншими групами і Суспільством становить головну специфіку, яка вирізняє соціальну географію з-поміж інших географічних наук. Вивчення регіональних інтересів Людини, мотивації її поведінки, взаємодії та взаємовпливів суспільних і територіальних груп, взаємовідносин й взаємозв'язків Людини з соціальними та іншими групами і Суспільством у конкретних регіональних суспільних системах — головна специфіка, що вирізняє регіональну соціальну географію з числа інших географічних наук, а також від загальної соціальної географії.

Уже згадувалось, що соціальна географія має свою ціль дослідження, під якою розуміють очікуваний результат наукового процесу і його відношення або до суспільної практики, або до розвитку самої науки. Аналогічно регіональна соціальна географія також має свою ціль дослідження.

Головна мета, ціль соціальної географії — це визначення темпів, інтенсивності й інших параметрів, особливостей розвитку процесів соціалізації людини, суспільних та інших груп, суспільства в конкретних просторово-часових координатах як системотворчих процесів при формуванні й розвитку територіальних суспільних систем різного ієрархічного рівня, створення адекватних таким процесам інструментів, методів і теорії цієї галузі знань як конструктивної самостійної географічної науки, що зробить свій внесок у майбутній розвиток світу. Дослідження зазначених процесів у регіональних суспільних системах з метою оптимізації їх розвитку становить головну ціль регіональної соціальної географії.

Отже, і соціальна географія, і регіональна соціальна географія мають власні об'єкт, аспект, метод і ціль дослідження. Низка вчених, зокрема Е. Юдін, Б. Алаєв та інші наголошують, що У сукупності "об'єкт, аспект, метод і ціль" становлять предмет дослідження наукової дисципліни, своєрідний "паспорт", який засвідчує її суспільну функцію, необхідність і право на існування" ^*33 . Сказане ще раз засвідчує право на існування і соціальної географії, і регіональної соціальної географії як самостійних галузей знань і вселяє надію на розв'язання ними важливих завдань життєдіяльності людини у майбутньому.

*33: {Алаев Э. Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. — С. 12.}