Соціологія: пер. с англ.

Чи закохувалися ви коли-небудь? Безперечно, що так. Більшість людей ще зі свого підліткового віку знають, що це таке закохатися. Романтичне почуття любові є для багатьох із нас найсильнішим переживанням, яке ми будь-коли спізнавали. Чому люди закохуються? Відповідь на це запитання видається на перший погляд очевидною. В коханні знаходить вияв фізичний та особистісний потяг, який двоє індивідів відчувають одне до одного. Сьогодні ми можемо ставитися скептично до поняття "любов навіки", але ніхто не стане заперечувати, що закоханість — це та частина життєвого досвіду, яка виникає з базових людських емоцій. Якщо двоє закохуються одне в одного, то цілком природно, що вони прагнуть особистісного та сексуального завершення своїх взаємин — можливо, у формі шлюбу.

Проте ця ситуація, яка сьогодні видається нам самоочевидною, насправді — доволі рідкісна. Закоханість — це не той досвід, який переживають більшість людей у світі, а коли й переживають, то нечасто пов'язують із думкою про одруження. Ідея романтичного кохання набула повсюдного поширення в нашому суспільстві зовсім недавно, а в більшості культур узагалі ніколи й не існувала.

Лише в новітні часи на любов і сексуальність стали дивитись як на тісно пов'язані почуття. Історик середньовічної Європи Джон Босвел зазначав, якими дивними є сучасні уявлення про романтичне кохання. В середньовічній Європі ніхто по суті не одружувався з кохання. Була навіть така середньовічна приказка: "Палке кохання до своєї дружини — це подружня зрада". У ті часи і ще багато сторіч по тому чоловіки та жінки брали шлюб тільки для того, щоб утримати власність у руках родини або задля народження й виховання дітей, які працюватимуть у родинному господарстві. По одруженні чоловік і жінка могли стати близькими одне одному; проте це відбувалося, як правило, після шлюбу, а не раніш. Подеколи люди мали сексуальні взаємини поза шлюбом, але це пробуджувало в них лише частку тих емоцій, які ми ототожнюємо з коханням. На романтичне кохання дивилися, в кращому випадку, як на слабкість, а в гіршому — як на хворобу.

Наше сьогоднішнє поводження майже цілком протилежне. Босвел слушно говорить про "справжню одержимість новітньої індустріальної культури" романтичним коханням:

"Усі, хто поринає сьогодні в "море кохання", вважають це чимось цілком природним... Дуже мало дотеперішніх або неіндустріалізованих сучасних культур погодилися б із незаперечним на Заході твердженням, що "мета чоловіка — покохати жінку, а мета жінки — покохати чоловіка". Більшість людей у більшості історичних епох та країн визнали б таке визначення духовних поривань людини вельми вбогим!"

Таким чином, романтичне кохання не можна вважати за природне для людини; воно радше формується під дією широких суспільних та історичних впливів. А це якраз ті впливи, що вивчають соціологи.

Більшість із нас сприймають світ відповідно до знайомих характеристик з нашого особистого життя. Соціологія показує, що треба мати набагато ширший погляд на те, чому ми є такі, які ми є, і чому ми поводимося так, а не інакше. Вона вчить нас, що те, що ми сприймаємо як природне й неминуче, добре або істинне, може й не бути таким, і що наші "нахили" формуються під потужним впливом історичних та суспільних сил. Розуміння витончених, але складних і глибоких способів, в які індивідуальне життя кожного з нас віддзеркалює контексти нашого соціального досвіду, є фундаментальним для соціологічного світогляду.