Автор: Ґіденс Е. | Рік видання: 1999 | Видавець: Київ: Основи | Кількість сторінок: 726
Серед найвидатніших соціологічних мислителів сучасності слід назвати французького автора Мішеля Фуко (1926—1984 рр.) і німецького вченого Юрґена Габермаса (нар. 1929 р.). Подібно до класиків — засновників соціології, жоден із них не був лише соціологом; обидва написали чимало праць також у галузі філософії та історії.
Фуко, як усі вважають, був однією з найблискучіших постатей у царині суспільних наук двадцятого сторіччя. У своїх працях він розглядав теми, подібні до тих, що їх аналізував Вебер у своїх дослідженнях бюрократії: розвиток системи в'язниць, лікарень, шкіл та інших великомасштабних організацій широкого плану. Пізніші наукові розвідки Фуко про сексуальність та особисте "я" також мали великий вплив, особливо на авторів феміністичного спрямування. Згідно з Фуко, "сексуальність" (як і романтичне кохання, про яке ми згадували раніше) існувала не завжди, а була сформована з розвитком суспільства. В сучасному суспільстві "сексуальність" стає тим, що ми "маємо",— властивістю "я".
Вивчення влади — тобто яким чином індивіди та групи досягають власних цілей усупереч цілям інших,— має надзвичайне значення для соціології. Класики Маркс і Вебер робили особливий наголос на владі; Фуко продовжив деякі із започаткованих ними напрямів думки. Наприклад, сексуальність, як він вважав, завжди пов'язана із суспільною владою. Він також виступив проти ідеї, що набуття знань веде до збільшення свободи. Натомість він розглядав знання як засіб стеження за людьми і контролювання їхніх дій.
Габермас, можливо, є провідним соціологічним мислителем сучасності. Він зазнав впливу Маркса і особливо Вебера, але, крім того, черпав і з інших традиційних джерел. Згідно з Габермасом, капіталістичні суспільства, що завжди перебувають у стані змін, мають тенденцію руйнувати моральний порядок, від якого вони фактично залежать. Ми живемо за суспільного ладу, в якому економічне зростання прагне вивищитися над усім іншим, але така ситуація призводить до втрати сенсу повсякденного життя. Тут Габермас повертається до Дюркгаймової концепції аномії, хоча й вдається до нового й оригінального способу ЇЇ використання.