Соціологія: пер. с англ.

Сексуальне скривдження дітей — це поширене явище, й досить часто воно відбувається в сімейному контексті. Сексуальне скривдження дітей можна визначити як сексуальні акти дорослих з неповнолітніми дітьми (у Британії — до шістнадцяти років). Інцест — це статеві зносини між кревними родичами. Інцест не обов'язково є протиприродними статевими зносинами з дітьми. Наприклад, сексуальні стосунки між братом і сестрою — це інцест, але не належать до категорії протиприродних зносин із дітьми. У протиприродних зносинах із дітьми дорослий фактично використовує дитину в сексуальних цілях. Проте найпоширеніша форма інцесту належить до категорії сексуального скривдження — це кровозмішувальні сексуальні стосунки між батьком і неповнолітньою дочкою.

Інцест та сексуальні зловживання щодо дітей в більш загальному плані — це явища, які були "відкриті" не далі як десять-двадцять років тому. Звичайно ж, давно було відомо, що такі сексуальні стосунки бувають, але більшість соціологів вважали, що, з огляду на суворе табу стосовно такої поведінки, вона знаходить вияв надзвичайно рідко. Але це не так. З'ясувалося, що сексуальне зловживання щодо дітей — явище, на превеликий жаль, дуже поширене. Мабуть, частіше воно має місце в родинах із нижчих прошарків, але існує на всіх рівнях суспільної ієрархії.

Майже не випадає сумніватися в тому, що згадане поширення цього явища стало лиш наслідком більшої уваги, яку стали приділяти цій проблемі організації системи соціальної опіки та поліція. Не менш очевидно й те, що така статистика відкриває нам лише верхівку айсберга. Результати деяких опитувань, проведених у Британії та в Сполучених Штатах у а980-х рр., показують, що більш як третина жінок стали в дитинстві жертвами сексуальних зловживань, тобто, що їм довелося звідати проти волі доторків до своїх сексуальних органів. Частка таких жертв серед чоловіків складає близько десятьох відсотків (Russell, 1984).

Хоча в найочевидніших випадках природа сексуальних зловживань щодо дітей не викликає сумніву, визначити їхній повний обсяг та поширеність дуже важко, а то й неможливо, з огляду на безліч форм, у яких вони знаходять вияв. Загальне визначення їм, звичайно, можна дати, але тлумачити його можна по-різному. Так, одне дуже поширене формулювання доводить, що сексуальне зловживання щодо дітей має місце тоді, коли "інша сексуально зріла особа поводиться щодо дитини в такий спосіб, який, на її думку, має довести цю дитину до сексуального збудження. Це може включати в себе статевий акт, обмацування та виставляння напоказ статевих органів, демонстрування порнографічних фотографій чи картинок або розмови на еротичні теми" (процитовано в: Taylor, 1992, pp. 26—27).

Проте як дослідники, так і судові органи досі не знайшли загальноприйнятого визначення ані ненормальних взаємин із дітьми загалом, ані протиприродних статевих зносин із ними. Один з розділів Акта про захист дітей 1989 року говорить про "значну шкоду", якої зазнають діти внаслідок відсутності належного виховання, але що таке "значна", залишається туманним. Національне Товариство захисту дітей визначає чотири категорії зловживань: "нехтування", "фізичне скривдження", "емоційне скривдження" і "сексуальне скривдження". Сексуальне скривдження визначається як "сексуальний контакт між дитиною й дорослим, у якому дорослий шукає сексуальної втіхи" (Lyon and de Cruz, 1993).

З початку 1980-х і до середини 1990-х pp. у Британії було здійснено близько сорока досліджень скривдження дітей. Найбільш дискусійним стало Клівлендське дослідження 1987 р. Його здійснили два лікарі — Маріета Гіґс і Джофрі Віат. Вони виявили у своїй місцевості певну кількість дітей, що були сексуально скривджені в родинах. Батьки, в яких на підставі цих висновків працівники служби соціальної опіки забрали дітей, стали гнівно протестувати, заявляючи про свою невинність.

Лікарі з поліції не погодилися з попереднім висновком, і виникли дебати загальнонаціонального масштабу, що широко висвітлювалися в газетах. Начальник Клівлендської служби соціальної опіки зрештою визнав, що дванадцять сімей, у яких вилучили двадцять шість дітей, були звинувачені несправедливо. Мало яка інша проблема сприяє вибухові таких сильних емоцій, і ті, хто вдається до сексуальних зловживань щодо дітей, як правило, категорично протестують проти подібних звинувачень. З другого боку, там, де батьків або інших родичів звинувачують помилково, емоційні стреси бувають дуже великими.

Чому інцест та сексуальне скривдження дітей випливли на поверхню громадського життя так раптово? Частина відповіді полягає в тому, що табу стосовно такої поведінки змушувало в минулому працівників служби соціальної опіки бути обережними й не торкатися цієї теми в розмовах із батьками або дітьми. Важливу роль у цьому відіграв жіночий рух, що уперше привернув увагу громадськості до сексуальних зловживань щодо дітей як до одного з діючих елементів ширших кампаній проти сексуального приниження та експлуатації.

А коли дослідники почали вивчати підозрілі випадки сексуально скривджених дітей, на поверхню випливло й багато інших. "Відкриття" сексуального скривдження дітей, почавшись у Сполучених Штатах, набуло меж міжнародного феномену (La Fontaine, 1990).

Нам достоту невідомо, який відсоток випадків сексуальних зловживань щодо дітей має характер інцесту, але скидається на те, що більшість таких проявів має місце в середовищі родини. Природа як інцесту, так і статевих актів має дуже різний характер. Більшість студій показують, що 70—80 відсотків випадків інцесту — це взаємини батько — дочка або вітчим — пасербиця. Але мають місце також зносини дядько — племінниця, брат — сестра, батько — син, мати — дитина і навіть дідусь — онука (онук) або бабуся — онук (онука). Деякі контакти інцесту мають скороминущий характер і полягають у тому, що дорослий пестить статеві органи дитини або дитину заохочують торкатися геніталій дорослого. Інші контакти включають у себе багато більше й можуть тривати по кілька років. Діти, які до цього залучаються, мають, як правило, більше двох років, але відомо чимало випадків і про статеві акти з меншими дітьми.

Буває так, що численні взаємини інцесту мають місце в одній і тій самій родині. Одне дослідження, наприклад, виявило ситуацію, в якій батько мав статеві зносини з чотирнадцятирічною донькою, а також з тринадцятирічним сином, який, у свою чергу, мав статеві зносини із сестрою, яка віддавалася й іншому братові. Мати знала про це, та настільки боялася свого чоловіка, що не наважувалася звернутися до повноважних органів. Повний обсяг усіх цих протиприродних взаємин виплив на поверхню лише тоді, коли батька заарештували за те, що він побив доньку (СІВA Foundation, 1984, p. 128).

Застосування сили або загрози насильства має місце в багатьох випадках інцесту. Буває, що діти беруть у цьому участь більш-менш охоче, але таке, либонь, трапляється рідко. Звичайно ж, діти — сексуальні створіння й нерідко граються одне з одним у лагідні сексуальні ігри або роздивляються статеві органи одне в одного. Але переважна більшість дітей, яких примушують вступати в сексуальний контакт із дорослими членами родини, відчувають від цього огиду, сором або тривогу.

Сьогодні ми маємо вже достатньо матеріалів, які підтверджують, що сексуальне скривдження дітей може мати тривалі наслідки для своїх жертв. Опитування повій, неповнолітніх злочинців, підлітків, які втекли з дому, показують, що багато цих історій починається з досвіду сексуального скривдження, пережитого в дитинстві. Щоправда, кореляція — ще не причинний зв'язок. Коли ми з'ясовуємо, що люди з цих категорій були сексуально скривдженими в дитячому віці, — це не доказ, що ті зносини вплинули на їхню подальшу поведінку. Тут, мабуть, вступає в дію ціла низка чинників, таких як конфлікти в сім'ї, батьківська неувага та фізичне насильство.