Соціологія: пер. с англ.

Події 1989-го і подальших років добре показали важливість використання військової влади під час найголовніших соціальних чи політичних перетворень. Соціологія військової влади є важливою частиною політичної соціології, і саме її ми обговорюватимемо в заключній частині цього розділу. Спершу ми розглянемо історію воєн, а після цього — причини "холодної війни" та її наслідки.

Від обмеженої війни до тотальної

До початку двадцятого століття, навіть у періоди великих битв, в останніх брав участь лише незначний прошарок населення — солдати (переважно незначна частка чоловіків) та цивільні особи, що проживали у районах воєнних дій. Ці війни можна назвати обмеженими. Проте перша світова війна (1914—1918), в якій брали участь величезні угруповання солдатів, вочевидь не була обмеженою. У тотальній війні беруть участь кілька антагоністичних країн, які мають високий відсоток чоловічого населення і мобілізують всю економіку на воєнні потреби. Воєнні дії за тотальної війни відбуваються у всьому світі. Перша світова війна, або "велика війна", у багатьох відношеннях була водорозділом у розвитку воєнних дій двадцятого століття. Вона повністю справдила свою назву для країн-учасниць — більшості європейських країн, а також Росії, Японії та Сполучених Штатів, оскільки історичних аналогів їй не існувало. Число жертв серед військових та цивільних значно перевищувало показники будь-якого попереднього збройного конфлікту.

Цьому переходу від обмеженої до тотальної війни сприяли принаймні два чинники: індустріалізація війни та зростання масової мілітаристської організації. ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ ВІЙНИ означає застосування сучасних промислових методів до виробництва і вдосконалення зброї. Сучасні масові мілітаристські системи перетворилися на бюрократичні організації і значно змінили природу організації та ведення воєн. До того ж у міру зростання масштабів війни урядами було запроваджено загальну військову повинність — призов усіх здорових чоловіків у певних вікових межах.

Військові витрати та "холодна війна"

Двадцяте століття, безумовно, стало найбільш воєнізованим та руйнівним в історії людства. За сьогоднішніми даними, у війнах загинуло понад 100 мільйонів чоловік, тобто в середньому 3500 чоловік на день. Більшість із них загинуло під час двох світових воєн. До 1989 року військові бюджети прогресивно зростали; озброєння стало надзвичайно складним і більш нищівним. Великомасштабна ядерна зброя може знищити мільйони людей.

До кінця 1980-х років найбільші військові витрати були зумовлені "холодною війною" — антагоністичним суперництвом між Сполученими Штатами та колишнім Радянським Союзом" що тривало з кінця 1940-х років мало не до 1990 року. Кожна із сторін не тільки витрачала щороку величезні суми на модернізацію озброєння та утримання значного числа військовослужбовців, але й запровадила екстенсивні системи країн-союзників, проводячи реґулярні навчання їхніх збройних сил. Радянський Союз зосередив увагу на Східній Європі і, крім того, надавав зброю та військові консультації державам Середнього Сходу, Азії та Африки. Сполучені Штати створили систему союзників, до якої увійшла Організація північноатлантичного договору (НАТО), що охопила значну частину світу.

Торгівля зброєю

Більша частина світової торгівлі зброєю припадає на торговельні операції індустріалізованих держав з країнами "третього світу". Провідними експортерами зброї у світі були Сполучені Штати та СРСР. До початку війни у Перській затоці 1991 року СРСР і деякі інші західні держави надавали або продавали зброю та інші пов'язані з озброєнням товари Іраку, котрому загрожувала поразка у війні з Іраном. Певні види цієї зброї, особливо ті, що постачав Радянський Союз, виявилися застарілими й неадекватними порівняно з найновішими західними технологіями озброєнь, що й засвідчив результат війни в Перській затоці, в якій Ірак зазнав нищівної поразки від збройних сил ООН, переважно фінансованих США. Разом з тим передова технологія пропонується кожному, хто тільки бажає її купити і може за це заплатити.

Світові витрати на озброєння зростали по висхідній лінії з 1950-х до кінця 1980-х років. 1977 року світові видатки на озброєння перевищили 1 мільярд доларів США щоденно, тобто 50 мільйонів доларів щогодини. До кінця 1980-х років ці показники майже подвоїлись у реальних показниках (враховуючи інфляційні чинники). Загальні військові витрати у 1993 році оцінювалися в розмірі 5 відсотків від сукупного світового доходу. Ця цифра перевищує показник промислового виробництва всього Африканського континенту; вона також перевищує аналогічний показник в усій Азії (якщо виключити Японію).

З огляду на закінчення "холодної війни" можна з великою вірогідністю передбачити скорочення військових витрат розвинутих країн світу. Пов'язані з озброєнням витрати різко зменшилися в Росії й інших колишніх республіках Радянського Союзу. Сполучені Штати, Британія та інші країни Заходу також планують скорочення витрат на озброєння на наступні кілька років. Разом з тим це змусить експортувати зброю, аби компенсувати втрачені вітчизняні ринки. Невідомо, чи закінчення "холодної війни" позначиться на скороченні того, що країни "третього світу" розглядають як заходи внутрішньої і зовнішньої безпеки. Як ми побачимо з наступних розділів, аж ніяк не зрозуміло, наскільки можна розраховувати на дивіденди від миру в світовому масштабі.

Війна і загальна безпека

Чи зростає завдяки останнім політичним подіям рівень безпеки у світі? Звісно, загроза загальної ядерної катастрофи значно зменшилась. Однак імовірність ядерної війни не зникла. 1992 року налічувалося принаймні 50 тисяч одиниць ядерних озброєнь (Barnaby, 1992), а 1994-го було розгорнуто ще близько 20 тисяч (див. мал. 13.2). Більшість із них належать Сполученим Штатам, Росії та іншим державам колишнього СРСР. Значні запаси ядерної зброї мають Британія, Франція і Китай; віднедавна ядерною державою став Ізраїль; таку ж можливість мають Індія та Пакистан. Окрім того, засоби для наслідування їхнього прикладу мають і інші держави.

Головною проблемою тепер є стримування ядерного розповсюдження — поширення ядерної зброї на ті держави, які дотепер не володіють нею (Levanthai and Tanzer, 1991). Важко обіцяти загальну безпеку, коли ядерну зброю мають тридцять, сорок чи більше держав. Однак уряди західних країн, котрі виправдовують наявність ядерних арсеналів стримуванням агресії, навряд чи подивуються, якщо й інші країни захочуть мати такі ж арсенали з тих самих причин. Адже якщо якась держава здобуває таку можливість, суперник прагнутиме того ж самого. Таким чином імовірність ядерного розповсюдження зростатиме.

Безпосередня небезпека, що виникла через розпад Радянського Союзу, як видається, минула. Ядерні боєголовки, розгорнуті на територіях сьогоднішніх незалежних республік, зосереджуватимуться на території Росії, де існує вищий рівень адекватної безпеки і контролю за ними. І все-таки, через витрати на утримання ядерної зброї та ядерних матеріалів у доброму стані, виникають сумніви щодо їх довготривалої безпечності. Більше того, інші країни можуть наймати колишніх радянських вчених, що мають досвід роботи у сфері ядерного озброєння.

Головне занепокоєння викликає розповсюдження двох необхідних для ядерної зброї матеріалів — високозбагаченого урану та плутонію, а також місце, яке вони посідають у мирному виробництві атомної енергії. За наявності технологічного досвіду володіння будь-яким з цих матеріалів уможливлює створення ядерної зброї. Зокрема, Японія та Німеччина володіють такими ж багатими запасами плутонію, як і ядерні арсенали Сполучених Штатів, і можуть, при бажанні, швидко створити ядерну зброю. Великомасштабну загрозу розповсюдження створює також переробка використаного палива атомних електростанцій. Планується, що до початку нового століття з використаного палива на переробних заводах Європи та Японії буде вироблено 2 тисячі метричних тон плутонію. Для виготовлення ж атомної бомби потрібно менше п'ятнадцяти фунтів. Оскільки період розпаду плутонію триває тисячі років, проблема Гарантування його безпечності й мирного використання виросте, ймовірно, до грізних розмірів.