Соціологія: пер. с англ.

Хоча подальші дослідження підтвердили деякі з висновків Коулмена, певні аспекти його праці були поставлені під сумнів. Оскільки його дослідження обмежувалося одним часовим зрізом, у ньому не аналізувалися зміни. У дослідженні, що його провів у Лондоні Майкл Ратер, розглядався освітній розвиток груп хлопців упродовж кількох років. Уперше з цими дітьми зустрілися в 1970 році, коли вони мали закінчувати початкову школу; тоді було зібрано інформацію про їхнє соціальне походження та успіхи в навчанні. Повторне дослідження було проведено 1974 року, коли хлопці вже три роки провчилися в середній школі. В межах досліджуваної групи кілька шкіл було обрано для інтенсивного вивчення: проведено опитування учнів і педагогів, а також досліджено активність учнів у класі.

Результати показали, що школи дійсно впливають на академічний розвиток дітей. Важливі, на думку Ратера, чинники в дослідженні Коулмена значною мірою нехтувалися. Йшлося, наприклад, про рівень взаємодії "учитель—учень", атмосферу співпраці та поваги між учителями та учнями, а також про добру організацію навчального процесу. Школи з поглибленим вивченням певних предметів не завжди мали кращі матеріальні ресурси чи приміщення.

Висновки Ратера не заперечують того факту, що найвирішальнішими у закріпленні соціальної нерівності є чинники впливу на дитину в процесі навчання в школі та в позаурочний час. Оскільки чинники, виділені Рате ром, часто максим і зуються у школах, де йдуть назустріч добре вмотивованим учням і надають підтримку учителям, одержані результати допомагають зрозуміти, чому шкільна освіта тяжіє до закріплення нерівності. Існує зачароване коло, в якому школярі з відносно привілейованих родин відвідують певну школу і підсилюють її якісні характеристики; до цієї школи залучають добрих учителів, і таким чином підтримується мотивація. Щоб досягти подібного результату, працівники школи, де навчаються переважно діти з незаможних родин, мусять докласти значно більших зусиль. І все-таки з висновків Ратера випливає, що відмінності в шкільній організації та атмосфері можуть нейтралізувати зовнішній вплив на навчальні успіхи. Вдосконалення якості викладання, соціальний клімат школи та форми шкільної роботи можуть допомогти дітям з незаможних родин поліпшити показники успішності. У подальших дослідженнях Коулмен справді дійшов подібних висновків (Coleman, Hoffer and Kilgore, 1981).

У праці Крістофера Дженкса "Нерівність", опублікованій 1972 року, переглядаються деякі нагромаджені емпіричні свідчення зі сфери освіти та нерівності, причому за основу беруться дослідження, проведені в США (Jencks et al., 1972). Дженкс підтвердив висновки про те, що досягнення в освіті та професійній сфері визначаються переважно сімейним походженням дитини та позашкільними чинниками і що самі по собі освітні реформи можуть мати лише незначний вплив на існуючу нерівність. Працю Дженкса критикували з методологічних причин, проте його загальні висновки е переконливими (Oakes, 1985).

Багату інформацію про прояви нерівності в освіті нагромаджено нині в Сполученому Королівстві. У дослідженні, результати якого оприлюднили 1980 року А. Г. Гелсі та його колеґи, порівнювалися освітні можливості, доступні хлопцям з робітничих родин та хлопцям із "класу службовців" (зайнятих у фаховій та управлінській діяльності). Юнак із родини службовців у повоєнний період мав удесятеро більше можливостей навчатися в школі до 18-річного віку та в одинадцять разів більше шансів вступити до університету, ніж його ровесник з робітничої сім'ї.