Соціологія: пер. с англ.

Вебер і Трелч: церкви і секти

Усі релігії привертають громади віруючих, проте такі громади організовані багатьма різними рпособами. Один із способів класифікації релігійних організацій уперше запропонував Макс Вебер та його колега, історик-релігієзнавець Ернст Трелч (Troeltsch, 1981). Вебер і Трелч розмежовували церкви і секти. Церква — це велике, усталене релігійне формування, скажімо, католицька або англіканська церкви. Секта — це невелика, не така організована група переконаних

віруючих, котра утворюється здебільшого на знак протесту проти церкви, як свого часу зробили кальвіністи й методисти. У церквах переважно існує офіційна бюрократична структура з релігійною ієрархією, і вона тяжіє до консерватизму в релігії, оскільки інтеґрується в існуючий суспільний порядок. Більшість віруючих, як і їхні батьки, є членами церкви.

Секти порівняно невеликі; зазвичай вони мають на меті знайти і дотримуватися "вірного шляху" і прагнуть відмежуватися від довколишнього суспільства, створюючи власні громади. Члени секти вважають традиційні церкви корумпованими організаціями. У більшості з них мало або й взагалі немає посадових осіб, а всі члени вважаються рівноправними. У сектантському середовищі народжується незначна частка людей, а найактивніше пристають до сект ті, хто прагне зміцнити свої вірування.

Бекер: деномінації й культи

Типологію церков і сект, започатковану Вебером і Трелчем, далі розвинули інші автори. Наприклад, Говард Бекер додав ще два види; деномінація й культ (Becker, 1950). Деномінація — це секта, котра

"охолола" і перетворилася на інституційний орган, радше, ніж на активну групу протестантів. Секти, котрі існують протягом певного часу, неминуче стають деномінаціями. Так, у період свого раннього формування сектами були кальвіністи й методисти, які із запалом проповідували серед своїх прихильників; проте з роками вони стали " поважнішими ".

Деномінації визнаються церквами як більш-менш законні формування, котрі існують паралельно із церквами і часто успішно співпрацюють з ними.

Культи нагадують секти, однак мають інший акцент. З усіх релігійних організацій вони мають найбільш ліберальну і швидкоплинну природу, оскільки складаються з осіб, котрі заперечують цінності навколишнього суспільства. Вони зосереджуються на індивідуальному досвіді, котрий об'єднує осіб з подібним способом мислення. Люди не приєднуються до культу офіційно, а радше дотримуються певних теорій або рекомендованих способів поведінки. Членам переважно дозволяється підтримувати зв'язки з іншими релігійними організаціями. Як і секти, культи досить часто згуртовуються навколо духовного провідника. На Заході до культів нині можна віднести групи прихильників спіритизму, астрологи або трансцендентальної медитації.

Оцінка

При аналізі аспектів релігійної організації доцільно скористатися чотирма поняттями, щойно розглянутими нами, однак це слід робити обережно, почасти тому, що вони відображають характерні християнські традиції. Як свідчить приклад ісламу, не завжди є окрема церква, відмежована від інших інституцій у нехристиянських релігіях, а в інших усталених релігіях не існує сформованої бюрократичної ієрархії. Наприклад, індуїзм є такою внутрішньо неоднорідною релігією, що в ній важко відшукати риси бюрократичної організації. Тож немає сенсу численні підвиди індуїзму називати "деномінаціями".

Поняття секти і культу, можливо, мають широке застосування, проте тут, знову-таки, необхідна певна обережність. У межах найбільших світових релігій часто існували угруповання, подібні до сект. Вони демонструють більшість рис — самозречення, винятковість, відхід від ортодоксії, котрі є характерними для сект Заходу. Водночас багато таких груп, наприклад в індуїзмі, більше подібні до традиційних етнічних громад, ніж християнських сект (В. Wilson, 1982). Багатьом із цих груп бракує здебільшого характерного для християнства запалу "справжніх віруючих", оскільки в "етичних релігіях Сходу" більше терпимості до альтернативних поглядів. Група може йти "своїм власним шляхом", не зустрічаючи опору з боку більш усталених організацій. Термін "культ" має широке використання і може, наприклад, застосовуватися до деяких видів руху "тисячолітників", хоча останні більше нагадують секти, ніж види культу, котрі Бекер мав на увазі, формулюючи це поняття.

Поняття церкви, секти та деномінації може певною мірою пов'язуватися з якоюсь культурою, проте вони допомагають нам проаналізувати напруженість, яку всі релігії зазвичай породжують між ревівалізмом та інституціолізацією. Релігійні організації, що вже проіснували якийсь час, тяжіють до бюрократизації та негнучкості. Але ж релігійні символи мають для віруючих надзвичайний емоційний заряд і опираються зменшенню їхньої ролі до рутинного рівня. Постійно виникають нові секти й культи. Тут можна скористатися дюркгаймівським розмежуванням священного й світського. Чим більше релігійні дії стандартизуються і набувають механічного відтворення, тим більше втрачається елемент святості, а релігійні ритуал і віра уподібнюються до світського повсякденного життя. З іншого боку, церемонії можуть пожвавити відчуття відмінності релігійних переживань і призвести до натхненної віри, яка може відрізнятися від усталеної ортодоксальності. Групи можуть поривати зв'язки з головною громадою, інспірувати протестантські чи сепаратистські рухи або в інакший спосіб відрізнятися від моделей усталеного ритуалу й віри.