Соціологія: пер. с англ.

До 1917 року Росія була економічно відсталим суспільством, керованим царями (імператорами або королями). Більшість населення становили бідні селяни, а царський режим був, власне, тиранічним і утримував таємну поліцію та інформаторів для боротьби з інакодумцями. Кріпацтво (або рабство) було скасовано в Росії 1860 року. Рішення царя звільнити кріпаків почасти було спробою модернізувати суспільство, яке вже не могло конкурувати з провідними європейськими державами у військовому відношенні. Росія програла Кримську війну 1854—1855 років, а також війну з Японією в 1904— 1905 роках. Значною мірою у відповідь на ці поразки було запроваджено програми інвестувань у промисловість, включаючи прокладання нових шляхів та залізниць. Хоча певного економічного прогресу було досягнуто, царський уряд залишився надто консервативним, щоб дозволити відповідні соціальні реформи, впроваджувані в європейських країнах.

До 1905 року Росія прийшла як суспільство, де панувала велика, напруженість. Початок бурхливої індустріалізації призвів до створення нового класу промислових робітників, умови життя яких іноді були такими ж злиденними, як і в більшості селян. Не маючи змоги створити ефективні профспілки, робітники, цілком виключені з політичного життя, почали вкрай вороже ставитися до уряду. (Ще раніше вороже ставлення до царизму виробилося в частини селянства.) Під час російсько-японської війни 1904—1905 років робітники фабрик та військові, зневірившись в успіхові війни, підняли повстання. Воно було придушене тільки тому, що уряд терміново уклав мирний договір з Японією, упокоривши бунтівні війська і мобілізувавши їх на боротьбу з повсталими робітниками. Цар Микола П запровадив нові реформи, зокрема створив представницький парламент, проте, щойно минула небезпека для його правління, одразу ж розпустив його.

У період від 1905 до 1917 року промислові робітники й селяни виявляли своє величезне невдоволення численними страйками. На чолі деяких з них стояли більшовики — партія, що сповідувала ідеї соціалізму й марксизму. Вплив таких партій зріс у перші роки першої світової війни (1914—1918), в якій Росія знову зазнала поразки, з набагато серйознішими наслідками, ніж у попередніх війнах, оскільки у військових діях брала участь величезна кількість людей. Російська армія налічувала 15 мільйонів чоловік, проте вони були надто погано споряджені, щоб перемогти німців. Кілька мільйонів було вбито, поранено або взято в полон.

Брак харчів та палива завдавав великих страждань цивільному населенню, оскільки більшість ресурсів поглинала війна. Заможніші верстви, як і бідняки, почали рішуче виступати проти уряду. Цар Микола П, залишаючись самодержавцем і перебуваючи під впливом свого дивакуватого радника Распутіна, опинявся у дедалі більшій ізоляції. У березні 1917 року робітники й солдати Петрограда розпочали ряд страйків і бунтів, що невдовзі поширилися на захід Росії. Цар був змушений відмовитися від престолу, і був створений новий Тимчасовий уряд.

Тим часом армія майже розвалилася, а більшість солдатів повернулися до своїх домівок. Селяни почали силою відбирати землю у великих поміщиків, а Тимчасовий уряд був неспроможний стримати нескінченні заворушення та акти насильства серед робітників та демобілізованих солдатів. Вождь більшовиків Ленін вирішив захопити владу, звернувшись до знедолених мас із гаслом "Фабрики — робітникам, землю — селянам, мир — солдатам". У жовтні 1917 року більшовики силою скинули Тимчасовий уряд. Після реорганізації й ремобілізації збройних сил у нову Червону армію та перемоги в запеклій громадянській війні новий радянський уряд розпочав здійснення докорінних суспільних змін і, таким чином, заклав основу того, що стало другою в світі, за промисловою та військовою потугою, державою.

Російська революція була винятковою за кількома критеріями. Повстання, які з самого початку підривали царський режим, відзначалися більшою спонтанністю та більшими масштабами, ніж інші революції цього ж століття. На початку 1917 року навіть більшовики не могли передбачити, що революція відбудеться за такий короткий час. І все-таки російський досвід дав багато для розуміння сучасних революцій у цілому. По-перше, як бачимо, революції найчастіше відбуваються на тлі війни, хоча 1989 року й маємо виняток. Затяжна війна спричинює напруження у традиційних інституціях, і може мати наслідком різке падіння популярності уряду. Невдоволення серед військових позбавляє існуючий режим головного знаряддя придушення опозиції. По-друге, важливу роль у ній можуть відігравати селяни — сільські наймані працівники. До початку Російської революції багато людей (як і Ленін) вважали селянство консервативною силою, прив'язаною до традиційних способів життя і нездатною пристати до будь-якого руху за радикальні соціальні зміни. Це припущення виявилося неправильним.