Соціологія: пер. с англ.

Критикуючи Маркса, соціолог Джеймс Дейвіс зазначав, що в історії було немало періодів, коли люди жили у найбільших злиднях, проте не повставали на знак протесту. Постійна бідність, або знедоленість, не перетворює людей на революціонерів; радше, вони зносять такі умови з відчуттям приреченості або німого відчаю. Як стверджував Дейвіс, соціальний протест і сама революція найімовірніше відбуваються тоді, коли в умовах життя людей відбувається покращення. Коли життєвий рівень починає зростати, тоді зростає й рівень сподівань людей. Якщо ж після цього процес поліпшення фактичних умов життя сповільнюється, через крах своїх сподівань люди схильні до повстання.

Отже, до протесту призводить не абсолютне знедолення, а відносне знедолення — розбіжність між способом життя, який змушені вести люди, та тими умовами, яких, на їхню думку, можна реально досягти. Теорія Дейвіса є корисною для розуміння зв'язку між революцією та сучасним суспільним і економічним розвитком. Вплив ідеалів прогресу, разом із сподіваннями на економічний розвиток, як правило, стимулюють все більші сподівання, які у випадку їхнього краху викликають протест. Такий протест набирає сили від поширення ідей рівності та політичної участі в демократичних процесах.

Однак, як зауважив Чарлз Тілі, теорія Дейвіса не пояснює, як і чому різні групи мобілізуються на здійснення революційних змін. Протест досить часто може відбуватися на тлі зрослих очікувань; щоб зрозуміти, як він трансформується в революційну діяльність, нам треба з'ясувати, як відбувається колективна організація груп для проведення ефективних політичних акцій.