Соціологія: пер. с англ.

Протиставляючи консенсус і конфлікт, так само доцільно почати з учення Дюркгайма. Він розглядає суспільство як сукупність взаємозалежних складових частин. Фактично, для більшості мислителів функціоналістів суспільство становить інтегровану цілісність, що складається із тісно пов'язаних між собою структур. Цей погляд цілком узгоджується з Дюркгаймовим наголосом на обмежувальному, "зовнішньому" характері "соціальних фактів". Утім, аналогію тут слід проводити не із стінами будівлі, а з фізіологією тіла.

Тіло людини складається з різних окремих частин (таких як мозок, серце, легені, печінка тощо), кожна з котрих служить для підтримки безперервного життя організму. Вони діють узгоджено; в іншому випадку життя організму опинилось би під загрозою. Згідно з Дюркгаймом (і Парсонсом), те саме відбувається і з суспільством. Адже суспільство, щоб існувати тривалий час, мусить привести до взаємної гармонії діяльність своїх спеціалізованих інститутів (таких як політична система, релігія, родинне життя та система освіти). Отже, існування суспільства залежить від співпраці, яка, своєю чергою, вимагає загального консенсусу, або згоди, його членів щодо головних цінностей.

Особи, які зосереджують увагу переважно на конфлікті, мають дуже відмінні погляди. їхні головні переконання легко окреслити, використавши як приклад Марксовий постулат про класову боротьбу. Згідно з Марксом, суспільство поділяється на класи з неоднаковими ресурсами. Через існування таких чітких нерівностей виникає розмежування інтересів, котре "вбудовується" в соціальну систему. На якомусь етапі цей конфлікт інтересів перетворюється на активну боротьбу між класами, котра може породжувати процеси радикальних змін. Не всі прихильники цього погляду надають такої ваги теорії класів, як Маркс; причинами конфліктів вважаються й інші види розмежування, наприклад, поділ на расові групи або політичні фракції. Хоч би які були ті конфліктні групи, на котрих наголошується, суспільство розглядається як утворення, де панує напруженість, оскільки навіть найстабільніша соціальна система являє собою хистку рівновагу антагоністичних угруповань.

Коментар

Як і у випадку структури або дії, малоймовірно, щоб ці теоретичні дискусії могли дати цілком визначений результат. І все-таки, відмінність між позиціями консенсусу й конфлікту видається глибшою, ніж є насправді. Обидві позиції аж ніяк не є несумісними. Ймовірно, в усіх суспільствах існує певна згода щодо цінностей, і в усіх них спостерігаються конфлікти.

Більше того, у рамках загального правила соціологічного аналізу нам завжди доводиться досліджувати зв'язок між консенсусом і конфліктом у різних соціальних системах. Цінності, яких дотримуються різні групи, та цілі" до яких прагнуть їхні члени, часто відображають суміш спільних та протилежних інтересів. Наприклад, навіть у мар-ксовій інтерпретації класової боротьби різні класи, борючись один проти одного, все-таки мають певні спільні інтереси. Так, капіталісти у своїй підприємницькій діяльності залежать від робочої сили так само, як робітники залежать від капіталістів, які виплачують їм заробітну плату. За таких обставин відкритий конфлікт є нетривалим; радше, іноді обидві сторони спільно прагнуть подолати відмінності між ними, тимчасом як за інших обставин вони конфліктують.

Доцільно скористатися поняттям, яке допомагає аналізувати взаємозв'язок між конфліктом і консенсусом, ідеології, тобто цінностями й переконаннями, які сприяють зміцненню становища владних груп за рахунок рядових категорій населення. Влада, ідеологія й конфлікт завжди тісно пов'язані. Багато людей борються за владу через ті вигоди, які вона приносить. Ті, хто володіє найбільшою владою, можуть задля збереження свого панування залежати від впливу ідеології, однак завжди готові при потребі вдатися й до насильства. Наприклад, в епоху феодалізму правління аристократії ґрунтувалося на тій ідеї, що лише незначна частка людей "народжена, щоб правити", однак аристократи-правителі часто застосовували насильство щодо тих, хто насмілювався протидіяти їхньому правлінню.