Соціологія: навчальному посібнику

В історії соціологічної думки французький соціолог та філософ Б. Дюркгейм відомий як видатний представник так званого содіологізму — специфічної соціологічної концепції. Характерною особливістю цієї концепції є орієнтація її на визнання соціальної реальності як дійсності особливого роду (sui generis) та відкидання психологічного редукціонізму, тобто пояснення соціальних явищ на засадах психологізму.

Предмет соціології: соціальні факти

Висвітлення природи предметної царини соціології е, за Дюркгеймом, фундаментальною проблемою, від вирішення якої залежить її статус як самостійної науки. Основні міркування з цієї проблеми французький соціолог виклав у своїй праці "Правила соціологічного методу" (1895). Він намагався виокремити як предмет соціології такого роду реальність, якою не займається жодна з інших наук. При цьому припускалося, що ця реальність має особливі, тільки їй одній властиві характеристики. Згідно з

Б. Дюркгеймом такими є соціальні факти, які в сукупності становлять соціальну реальність у цілому.

Відмітна ознака соціальних фактів — їхнє незалежне від індивідів буття й здатність чинити на них примусовий вплив. Кожний індивід, зазначає французький соціолог, при народженні знаходить соціальну реальність уже готовою, вона функціонує незалежно від нього. Індивід не створює мови, якою розмовляє, а навчається її у процесі соціалізації; не винаходить методів праці, а опановує їх, спостерігаючи, як це роблять інші, не вигадує власної релігії, а сповідує одну з уже існуючих. Отже, свої способи мислення, почування та дії індивід повинен пристосовувати до способів, визнаних суспільством. Суттєва риса останніх полягає в тому, що вони існують поза індивідуальною свідомістю.

Разом з тим прийняті в суспільстві способи мислення, почування та дії наділені силою примусу, завдяки чому індивідуальна поведінка контролюється і керується. У тому разі, коли індивіди не адаптуються до існуючих способів мислення і дії, вони наштовхуються на різного роду негативні реакції (правові санкції, громадський осуд тощо) з боку суспільства.

Ґрунтуючись на зовнішніх ознаках соціальних фактів, Б. Дюркгейм упорядковує певним чином предметну царину соціології. З цією метою він виокремлює у структурі соціологічного знання соціальну морфологію і соціальну фізіологію. Соціальна морфологія, на думку вченого, вивчає "матеріальні форми суспільства", тобто демографічні, географічні, економічні, соціоструктурні фактори. В цьому зв'язку Е. Дюркгейм привертає увагу до географічного місцезнаходження суспільства, форми його кордонів, розмірів території, чисельності та густоти населення, розмірів сіл, міст, провінцій, характеру комунікацій тощо.

Соціальна морфологія репрезентує в соціології Е. Дюркгейма його теорію щодо побудови і форм частин суспільства. Проте це не означає, що морфологічні соціальні факти французький соціолог бере за першооснову цілісності суспільного життя. Вже у ранніх працях він підкреслює обмежену роль їх у цьому відношенні. Морфологічні факти, зрозуміло, можуть породжувати колективні уявлення. Проте останні, у свою чергу, стають безпосередньою причиною (незалежно від морфологічної основи) нових колективних уявлень. Здебільшого колективні уявлення здатні породжувати морфологічні феномени. Так, релігійні вірування можуть суттєво впливати на статистику народжуваності та зростання населення.

Вирізнення соціальної фізіології французький соціолог обґрунтовує існуванням (поряд з морфологічними) функціональних або фізіологічних фактів. Це факти колективної свідомості та способи колективних дій. Е^Дюркгейм насамперед цікавиться колективною свідомістю, впливом колективних уявлень на свідомість та поведінку індивідів. Як підкреслює вчений, у центрі його наукових інтересів лежить не "тіло", а "душа" суспільного життя. Серед фактів колективної свідомості французький соціолог розрізняє релігійні традиції, народні легенди, політичні ідеї, правові та моральні норми, мотивацію економічної діяльності.

Суспільство, за Е. Дюркгеймом, це не просто упорядкована емпірична система, яка безперервно веде боротьбу за своє самозбереження з різноманітними деструктивними силами, а й осереддя "внутрішнього морального життя", "джерело і вмістилище усіх цінностей". Це своєрідне божество, яке "ззовні" впливає на індивідів, робить з них розумних і моральних істот. Зрештою, суспільство може існувати "тільки в нас і завдяки нам". З одного боку, індивід зобов'язаний суспільству тим, що в ньому є доброго, що забезпечує йому виняткове місце серед інших індивідів, своєю інтелектуальною і моральною культурою. Якщо людину позбавити мови, мистецтва, науки, моральних вірувань, вона деградує до рівня тварини. Характерні атрибути людської природи походять від суспільства. Проте, з іншого боку, суспільство не існує і не живе інакше, як в індивідах і завдяки індивідам. Якщо колективні вірування, традиції та домагання перестануть відчуватися і сприйматися окремими індивідами, суспільство загине, підкреслює французький соціолог.