Соціальна робота: Теорія і практика

Для ефективності соціальної роботи дуже важливі правильне управління організаціями та установами соціальної сфери, процесом соціальної роботи на мікрорівні. Керування в соціальній роботі засноване на теорії і практиці менеджменту. В англійській мові термін "management" означає "управління", таке саме значення мають "operation", "control", "driven", "qua-de", "administration", "direction", "government", "command", "manual" та ін.

Термін "менеджмент" вживають для будь-якого типу організації, але коли йдеться про державні органи будь-якого рівня, частіше вживають термін "public administration" — "державне управління", управління в технічних і біологічних системах — "control", господарське управління —"management", "economic management". У літературі англійською мовою термін "менеджмент" передається різними поєднаннями слів: farm management economic, managing in farm business, farm business management, farm management decisions. Таким чином, менеджмент — це галузь людських знань, сфера прийняття управлінських рішень, різні категорії, соціальні групи, об'єднані в економічній, конкурентоспроможній системі (органі) управління в сучасному суспільстві.

У науковій літературі висвітлено багато визначень поняття менеджменту. Найчастіше менеджмент розглядається як сукупність діяльності за умов ринкової економіки, пов'язаної з керівництвом людьми, умілим використанням їх праці, інтелектуальних здібностей, мотивів із визначення цілей і завдань бізнесу, створенням механізму управління, розробкою планів, формулюванням відповідних правил і процедур, визначенням не лише того, що і коли робити, але яким чином і хто буде виконувати намічене.

У фундаментальному Оксфордському словнику англійської мови "менеджмент" трактується як: 1) спосіб, манера спілкування між людьми; 2) влада і мистецтво управління; 3) особливого роду вмілість і адміністративні навички; 4) орган управління, адміністративна одиниця. Але найчастіше менеджмент розглядається як сукупність стратегій, філософій, принципів, методів, засобів і форм наукового керівництва будь-якою діяльністю з метою підвищення її ефективності та задоволення ринкових потреб споживачів.

Як новий вид діяльності менеджмент сформувався в розвинутих країнах з ринковою економікою в 30-х роках XX ст., і його часто називають конкурентоспроможною системою управління, яка є адекватною ринковому типу господарювання і привабливою сферою бізнесу. На думку переважної більшості спеціалістів з менеджменту, його складовими є теорія керівництва, мистецтво управління і його практичний досвід. Менеджмент розглядають як систему (єдине ціле), що складається з частин (елементів). Такими частинами є цілі і принципи менеджменту, функції управління, метод менеджменту, кадри менеджерів, структура управління бізнесом, техніка і технологія управління, інформація в менеджменті. Відповідно до загальної теорії систем, кожний з цих елементів впливає на ефективність функціонування системи. У разі невідповідності будь-якого з елементів своєму призначенню погіршується результативність діяльності всієї системи. При цьому втрати тим більші, чим вищий рівень системи.

Етапи розвитку менеджменту

1. Наукові школи, що передували появі класичної теорії. Їх представниками були Р.Оуен(1771—1858), ПІ. Бабедж( 1792—1871), Г. Тоун (1844—1924) та ін.

2. Класична теорія управління:

а) науковий менеджмент. Його представники — Ф. Тейлор (1856—1915), К. Берк (1860—1939), Д. Френк (1868—1924), Л. Гільберт (1878—1972),

Г. Гант (1861—1919) та ін.;

б) адміністративний менеджмент — А.Файоль (1841—1925), Г. Форд (1863—1947), Ч. Бернард (1886—1961), О. Челдон (1894—1951);

в) бюрократичний менеджмент — М, Вебер (1864—1920).

3. Біхевіористська теорія:

а) ранній біхевіоризм — Д. Уотсон (1878—1958), X, Мюнс-терберг (1863—1916);

б) біхевіористський науковий підхід — Д. Макгрегор (1906—1964), А. Маслоу (1908—1970).

4. Сучасні підходи до менеджменту: кількісні методи, операційний науковий підхід, операційний менеджмент, менеджментські та інформаційні системи.

Основоположником класичної школи і засновником американської науки управління прийнято вважати Ф. Тейлора (1856—1915), У пошуках засобів проти "навмисної повільності" (солідації) робітників Тейлор рекомендував дотримуватись чотирьох принципів управлінської науки: 1) наукового вивчення кожного завдання і розвитку наукових методів;

кропіткого добору працівників і стимулювання виконання завдань; 3) підтримання тісного контакту з працівниками; 4) по можливості здійснювати поділ кожної роботи. Тейлор звернув увагу на тісний взаємозв'язок таких чотирьох положень: 1) наука, а не емпіричні дані; 2) гармонія, а не розлад;

колективізм, а не індивідуалізм; 4) максимальна, а не обмежена віддача і розвиток кожної людини, спрямований на досягнення максимальної продуктивності і найбільшого розквіту.

У науковій літературі, починаючи з А. Файоля і Г. Черча, здійснюються спроби визначення управління, розробки та опису його основних функцій (П, Керженцев, Г. Слезінгер, О. Годунов, В. Афанасьев, Г. Попов, О. Ковальов, Д. Кайдалов та ін.)

У найширшому філософському розумінні управління — це "елементарна функція організованих систем різної природи (біологічних, соціальних, технічних), яка забезпечує збереження їх певної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію програми, мети діяльності".

В. Афанасьев розуміє управління як внутрішньо притаманну властивість суспільства на будь-якій стадії його розвитку і вважає, що "управління є сукупністю певних дій (операцій), які здійснюються людиною, суб'єктом управління щодо об'єкта з метою його перетворення та забезпечення його руху до заданої мети".

Важливим атрибутом управлінської діяльності є її свідомий і цілеспрямований характер. Відомий теоретик менеджменту П. Друкер підкреслює інтегруючий характер управлінської діяльності, приділяючи особливу увагу тій властивості управління, яка перетворює неорганізований натовп в ефективну цілеспрямовану і виробничу групу. М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі вважають, що "управління — це процес планування, організації, мотивації і контролю, необхідний для того, щоб сформулювати та досягти мети організації".

Людина в системі управління виступає у трьох аспектах (Р. Шакуров):

· у межах самоорганізації вона організовує себе;

· у межах субординації вона є організатором інших систем і підсистем;

· у межах метаорганізації вона сама є предметом, який організовують інші люди.

М. Мескон, М. Альберт і Ф. Хедоурі зазначають, що менеджер — це не тільки посада, а й певний рівень професіоналізму в управлінні. Іншими словами, на відміну від підприємця, менеджер — професійний управлінець, керівник. Аналізуючи управління із загальноправового погляду, І. Волков дає таке його визначення: "Керівництво — процес правової організації і управління спільною діяльністю членів колективу, який здійснюється керівником як посередником соціального контролю і влади".

Між поняттями "управління" та "керівництво" є своєрідний взаємозв'язок: з одного боку, управління містить у собі керівництво як суб'єктивний компонент, а з іншого — воно є змістом керівництва, оскільки соціальне управління здійснюється людьми щодо інших людей.

На думку провідного вченого в галузі менеджменту П. Дракера, основне завдання менеджменту — зробити людей здатними до спільних дій, визначивши реальні цілі, наділивши цінностями, створивши правильну структуру організації, виховавши необхідні трудові навички і забезпечивши професійний розвиток. Для цього використовуються різні засоби: 1) повноваження і влада; 2) уміння управляти; 3) управлінський механізм і структура; 4) процедури технології управління; 5) людські зміни управління, побудовані на відносинах субординації.

Залежно від сфери діяльності, виділяють різні види менеджменту: загальний, або адміністративний, галузевий, організаційний, функціональний, підприємницький, міжнародний, педагогічний та ін.

Загальний менеджмент — менеджмент, який здійснюють усі керівники, що відповідають за постановку завдання і формулювання політики, за питання, котрі пов'язані з плануванням і організацією, контролем і управлінням підприємництвом.

Фінансовий менеджмент включає такі основні види діяльності: визначення фінансової структури фірми і її потреб у фінансових коштах; виявлення всіх альтернативних джерел фінансування і їх оцінювання тощо.

Операційний менеджмент — управлінська діяльність, насамперед менеджера нижчого рівня управління, що полягає у безпосередньому керівництві роботою працівників.

Стратегічний менеджмент — управлінська діяльність персоналу менеджерів, що пов'язана із формуванням завдань підприємства, включаючи визначення його цілей, філософії і довгострокових стратегій, установок і орієнтирів тощо.