Національна безпека України: Навчальний посібник

Менеджмент НСБ є особливим видом діяльності, що спрямований на впорядкування, погодження колективних дій людей щодо досягнення спільної мети. Об'єктивна потреба виникнення та розвитку менеджменту в недержавному секторі безпеки обумовлена суспільним характером праці.

Як відомо, є чимало різних видів, форм матеріальної та духовної колективної діяльності. В будь-якій з них завжди і обов'язково наявні дві сторони — управлінська та виконавська (предметна). Щодо останньої управління носить "вторинний" характер. Саме по собі воно не створює жодних духовних і матеріальних цінностей, а лише сприяє оптимізації відповідних зусиль окремих виконавців.

Управління безпекою недержавними структурами притаманне кожній стадії розпитку суспільства і відповідає типу цивілізації. На ранніх етапах його існування (сільськогосподарська цивілізація) управління безпекою безпосередньо входило в процес тієї діяльності, котру воно так чи інакше упорядковувало. В міру того, як відбувався все більший розподіл праці в суспільстві, управління безпекою набувало відносної самостійності. Його завдання знайшли свій концентрований вираз у функціях особливих соціальних інститутів — органів управління. Це висунуло вимогу виділення особливої групи людей, для яких управління стало професійним заняттям, різновидом праці — менеджерів безпеки.

Менеджмент НСБ є об'єктивно необхідним різновидом праці, який забезпечує погодженість та упорядкованість спільної праці людей для забезпечення безпеки об'єкта. Таке розуміння менеджменту безпеки базується на аналізі змісту антропної діяльності, об'єктивних законів функціонування суспільства.

У той же час при характеристиці менеджменту НСБ почасти використовуються загальнотеоретичні положення кібернетики. Управління у рамках цієї науки розглядається як функція організованих систем, які забезпечують цілісність їх структури, підтримання режиму функціонування згідно із закладеною програмою, не перевищення граничних параметрів, тобто підтримання гомеостазису. Отже, управління в такому розумінні є атрибутом систем безпеки будь-якого класу, у тому числі й недержавної системи безпеки (під системою розуміються безліч структурно розчленованих взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів, які виконують певні функції і створюють деяку цілісну єдність, що володіє новими, інтегративними властивостями, котрі не зводяться до суми властивостей окремих елементів).

Із усієї безлічі систем кібернетика виокремила такі, яким властиво зберігати свою цілісність і функціонувати в умовах змінюваного середовища. Вказана властивість забезпечується особливим механізмом, котрий називається управлінням. Таких систем налічується три види.

Насамперед слід виділити біологічні системи, тобто тваринний і рослинний світ. Внаслідок тривалої еволюції в них сформувався своєрідний механізм самоуправління на основі інстинктів та рефлексів. Він засновується на сприйнятті системою впливів зовнішнього середовища, переробці таких сигналів та відповідному реагуванні на зовнішні подразники. По суті справи, тут точніше було б казати про саморегулювання — особливу властивість вказаних систем, яка забезпечує їх функціонування.

До другого виду належать створені людьми технічні системи (машини, автомати, технічні процеси), програми доцільного функціонування яких (алгоритми) закладеш в їх конструкцію людиною.

Специфічний вид організованих систем складають соціальні системи, тобто суспільні утворення. Процеси їх збереження, функціонування та розвитку є результатом свідомої діяльності людей. Принципова схема управління міститься у додатку.

У загальному вигляді, стосовно будь-яких систем, управління можна уявити як виявлення (шляхом передавання по каналах прямого зв'язку командної інформації) впливу управляючої підсистеми на керовану. Звідси по каналах зворотного зв'язку в управляючу підсистему надходить освідомча інформація. Крім того, ці підсистеми мають також інформаційні зв'язки з навколишнім середовищем. Управляюча та керована підсистеми, канали прямого та зворотного зв'язку, а також навколишнє середовище створюють систему управління.

Так виглядає універсальне уявлення про управління в біологічних, технічних (або механічних) І соціальних системах, яке засноване на абстрагуванні від їх фізичних, природних особливостей.

Іноді питання про сутність явища ототожнюють з його змістом. Це неправильно, оскільки йдеться про два цілком самостійні поняття, чого ігнорувати ніяк не можна.

Ігноруючи зміст поняття управління і виходячи із формально-логічного (кібернетичного) уявлення про нього, окремі дослідники ототожнюють його з будь-якою діяльністю як пізнавальною, так і перетворювальною. У результаті навіть "впливи" робітника на предмет і знаряддя праці розглядаються ними як управління.

Як і будь-яка, здійснювана в суспільстві діяльність, менеджмент НСБ прагне досягти певної мети. Його зміст обумовлюється комплексом взаємопов'язаних функцій та методів їх реалізації, які використовуються при цьому.

Менеджмент НСБ заснований на притаманних тільки людині здатностях ставити перед собою цілі та знаходити адекватні засоби їх досягнення, передбачати результати впливу. Взагалі ніщо не робиться без свідомого наміру, без бажаної мета. Саме цією ознакою менеджмент НСБ відрізняється від того, що ми умовно називаємо управлінням у складних біологічних і технічних системах. Цілі менеджменту НСБ випливають із суспільних потреб у безпеці. Свідомі, активні зусилля людини щодо їх досягнення характеризують управління як цілеспрямовану діяльність, у якій проглядається єдність інтелектуального та вольового моментів.

Слід зазначити, що цілі менеджменту безпеки диференціюються залежно від рівнів його здійснення. Так, мета менеджменту усієї системи недержавної безпеки складається із забезпечення ефективного функціонування та розвитку усіх відповідних структур, що діють у сфері безпеки, вирішення загальних завдань забезпечення шляхом створення та організації діяльності спеціальних підприємств, громадських організацій, які здійснюють управління в різних сферах. На індивідуальному рівні мета менеджменту полягає у забезпеченні безпеки кожної особи.

Це досягається: 1) визначенням місця потреби у безпеці, прав і обов'язків кожної людини в системі безпеки; 2) підготовкою індивіда до виконання своїх завдань; 3) створенням сприятливих умов для найкращого здійснення ним його соціальної функції; 4) відповідним контролем за його діяльністю. Щодо окремого колективу чи групи осіб метою управління є консолідація та спрямування індивідуальних зусиль виконавців на ефективне розв'язання загальних завдань забезпечення безпеки.

Цілі менеджменту безпеки досягаються в результаті здійснення загальних функцій, які виступають різновидами управлінської діяльності і ? об'єктивно необхідними в будь-яких системах безпеки. Відомо, що кожен керівник на основі вивчення проблем, які виникають перед колективом, повинен передбачати розвиток подій в майбутньому та планувати, тобто визначати програму та порядок дій підлеглих. Йому слід організовувати діяльність колективу, створювати умови для ефективного виконання завдань, які стоять перед ним, виявляти в процесі контролю відхилення в роботі й вносити в неї необхідні корективи, подавати виконавцям практичну допомогу.

Таким чином, набір функцій управління є універсальним. Зміст же їх залежить від специфіки виконавчої діяльності. Тут виявляється ЇЇ діалектичний зв'язок з управлінням. Розгляд цих сторін у відриві одна від одної може призвести або до абсолютизації або викликати недооцінку значення управлінських процесів.

функції управління здійснюються за допомогою різних методів і технологічних операцій, які виконуються послідовно; їх сукупність утворює процес управління, який має циклічний характер. Кожен одиничний управлінський цикл включає в себе розробку і прийняття рішення, а також організацію його виконання. Якщо цілі, принципи, функції і методи управління розкривають його зміст, то процес вказаної діяльності характеризує її просторово-часову форму.

Цілі, принципи, функції і методи управління у сукупності складають механізм управління, котрий може діяти в рамках спеціально організованої системи. В менеджменті безпеки і управляючу підсистему (суб'єкт управління) і керовану підсистему (об'єкт управління) здебільшого представляють люди — окремі або об'єднані в різні спільноти особи, які є носіями певних суспільних відносин. Водночас специфікою менеджменту недержавної системи безпеки є те, що людина не завжди виступає об'єктом управління. Так, наприклад, забезпечення безпеки нафтогазової магістралі не обов'язково передбачає здійснення управлінського впливу на людину. Водночас саме людина у переважній більшості випадків виступає й суб'єктом й об'єктом менеджменту безпеки. Однак необхідно мати на увазі певну умовність цієї конструкції.

Відношення "керівник — підлеглий", хоч і є найбільш поширеним у менеджменті НСБ, але не охоплює усіх складних характеристик суб'єкта й об'єкта. Поряд з індивідуальним існує і колективний (колегіальний) суб'єкт управління, який впливає на певні суспільні утворення, що діють в різних сферах безпеки. Таким чином, суб'єктом менеджменту НСБ у суспільстві є складна система галузевих і територіальних недержавних органів і організацій.

Об'єктом менеджменту, поряд з людиною як первинним його компонентом, виступають і різні соціальні спільноти, які організовують і здійснюють діяльність щодо забезпечення безпеки. Серед цих об'єктів найбільшу цілісність, яка відображає усі сфери життя людини, має суспільство, що розглядається як єдиний суспільний організм. Управління ним передбачає виявлення організуючого впливу на економічну, соціально-політичну та духовну сфери його функціонування.

Для менеджменту НСБ характерним є те, що між управляючим впливом суб'єкта і реакцією на нього об'єкта немає жорсткої детермінації. Вона, наприклад, притаманна технічним системам, реакції котрих завжди однозначні, оскільки запрограмовані заздалегідь. Об'єкт же менеджменту НСБ досить самостійний, має здатність до самоуправління і такий же активний, як і суб'єкт. Дані об'єкти мають власні закономірності функціонування й розвитку, на які слід зважати при здійсненні управління. Об'єкт управління не тільки реагує на управляючі впливи суб'єкта, не тільки сигналізує про їх наслідки та результати, а часто прямо примушує їх до певної перебудови управляючих впливів, до зміни їх характеру й змісту. Тому менеджмент НСБ являє собою не однобічний вплив управляючої підсистеми на керовану, а діалектичну взаємодію між його суб'єктом і об'єктом, яка складається з різноманітних прямих і зворотних зв'язків між ними.

Між суб'єктом і об'єктом менеджменту НСБ існує внутрішня єдність. Суб'єкт менеджменту завжди має справу зі змінюваним об'єктом і намагається встигати за ним в своєму розвитку. Однак відповідність між ними в дійсності ніколи не буває повною, оскільки вона встановлюється і порушується одночасно. Така проблемна ситуація загострюється і, як правило, руйнується відповідним регулюванням. Разом з тим тут можливі і вкрай небажані відхилення, які тягнуть за собою серйозні негативні наслідки.

Так, іноді управляюча підсистема надто відстає в своєму розвитку від керованої, тобто такої, якою управляють. Здебільшого це трапляється останнім часом, коли загрози та небезпеки все більше виникають в інформаційній сфері, а суб'єкти управління безпекою не володіють достатнім знанням та обладнанням, щоб забезпечити належний рівень саме інформаційної безпеки.

Тоді у функціонуванні останньої або домінує стихійний початок, або її дії сковуються застарілими формами, тобто управляюча підсистема набуває консервативного, застійного характеру. В окремі періоди управляюча підсистема як би забігає надто далеко вперед і діє, не зважаючи на досягнутий стан і закономірний розвиток керованих об'єктів. У подібних випадках виникають неприродні, нерідко потворні форми управління, пов'язані з проявами суб'єктивізму. Для запобігання цього необхідно мати надійний механізм цілеспрямування, гнучкі організаційні структури, ефективні системи інформаційного забезпечення, контролю і т.д.

Великий практичний інтерес становить питання про віднесення до числа об'єктів менеджменту НСБ різноманітних процесів, які відбуваються не лише у сфері безпеки, а й у суспільстві в цілому (міграція населення, злочинність і т. ін.). Соціальні процеси являють собою послідовно однорідних явищ, які мають причинно-наслідкові зв'язки та структурно-функціональні залежності; їх основу складає безліч взаємодіючих волевиявлень окремих осіб. Саме тут віддзеркалюються зв'язки людей, які виникають стихійно або свідомо в процесі співжиття, забезпечення безпеки, що виявляються в їх поведінці.

Соціальні процеси виникають іноді мимовільно (зокрема, при взаємопогашенні численних індивідуальних відхилень). Нри цьому спостерігається виявлення саморегуляції суспільства. В інших випадках вони є результатом свідомої діяльності людей, заснованої на пізнанні закономірностей функціонування і розвитку як усієї системи національної безпеки, так і деяких ЇЇ елементів, зокрема недержавної системи безпеки. Природно, що через постійну неповноту знань про дії вказаних закономірностей, а також відсутність реальних можливостей (ресурсів) багато аспектів соціальних процесів лишаються поза межами впливу з боку суспільства. Крім того, сам вплив на такі процеси справляється суспільством опосередковано, тобто через організацію діяльності спеціальних органів. Останні, в свою чергу, прямо чи опосередковано регулюють окремі виявлення конкретних процесів. Подібний вплив суспільства на соціальні процеси з метою їх упорядкування е результатом пізнавальної та перетворювальної діяльності людей, соціальних спільнот. Управління при цьому складається лише з організації ефективного функціонування відповідних соціальних утворень.

За своїм змістом управлінські відносини виступають як організаційні, оскільки за їх допомогою забезпечується формування, цілеспрямоване та упорядковане функціонування недержавної системи безпеки. Таким чином, управлінські відносини являють собою конкретну форму соціальних зв'язків свідомо-вольового та організаційного характеру, в котрих одна сторона (суб'єкт) є носієм функцій управління, а друга (об'єкт) зазнає ЇЇ регулюючого впливу, який відповідає цілям менеджменту НСБ.

Сутність управлінських відносин виявляється в системі функціональних, організаційних та інформаційних зв'язків, які виникають між людьми, їх спільнотами в процесі управління.

Виходячи з характеру зв'язків між суб'єктом і об'єктом, можна виділити управлінські відносини субординації та координації.

Першим з них притаманне розпорядництво, тобто адміністрування керівника і виконавство підлеглих. Залежно від типу організації управління, визнаного в тій чи інший системі, відносини субординації можуть бути лінійними, функціональними і змішаними. Однак усі різновиди відносин субординації передбачають вплив на волю учасників спільної діяльності на основі принципу "влада — під порядкування". У відносинах же координації на перший план висуваються погодження цілей та визначення порядку діяльності окремих осіб та спільностей.

За ознакою нормованості соціальних ролей суб'єктів управління виділяються формальні та неформальні управлінські відносини. Перші з них — це відносини між суб'єктом і об'єктом управління, які регулюються нормативними актами. Другі ж складаються, як правило, на основі психологічної сумісності людей, відповідності їх характерів, збігу інтересів, симпатій та антипатій. На відміну від формальних управлінських відносин, які базуються, насамперед, на "авторитеті влади", неформальні відносини ґрунтуються на "владі авторитету".

У більшості випадків управлінські відносини регламентуються нормами права, що упорядковує компетенцію суб'єкта управління, його організаційну структуру, В результаті вони набувають характеру правових відносин, в котрих персоніфікуються юридичні права і обов'язки сторін. Однак управлінська діяльність тісно пов'язана з елементами творчості, котрі не піддаються повною мірою фіксації та нормуванню. Окрім того, в регулюванні управлінських відносин беруть участь й інші соціальні норми та правила організаційного характеру.

Таким чином, розгляд сутності та змісті/ менеджменту НСБ дозволяє визначити його як об'єктивно необхідний різновид діяльності, що складається із свідомого та цілеспрямованого впливу суб'єктів управління на різні об'єкти з метою забезпечення їх безпеки відповідно до об'єктивних закономірностей розвитку. У більш широкому розумінні менеджмент НСВ можна визначити як особливий вид діяльності спеціально створених підприємств недержавної форми власності по упорядкуванню самої системи недержавної безпеки, забезпеченню її оптимального функціонування і розвитку з метою ефективного і результативного вирішення завдань по забезпеченню безпеки особи, суспільства і держави, які поставлені перед нею.

Зміст цієї діяльності складає:

• визначення цілей, завдань і функцій підприємств (фірми, підрозділу, окремого співробітника) безпеки;

• розробку та вдосконалення їх організаційно-функціональної структури;

• забезпечення людськими, фінансовими, фізичними, інформаційними та іншими ресурсами;

• підготовку і реалізацію управлінських рішень;

• забезпечення скоординованості дій підприємств, служб, підрозділів, співробітників безпеки;

• регулювання їх організації і функціонування з урахуванням реалій об'єктивної дійсності та відхилень від намічених цілей;

• створення ефективної системи обліку та контролю. Менеджмент НСБ здійснюється недержавними організаціями переважно засобами неюридичного характеру і часто доповнює державне управління. Оскільки держава не охоплює всі прояви суспільного життя, воно повинне створювати необхідні умови для того, щоб об'єднання громадян могли на засадах самодіяльності братії активну участь у забезпеченні безпеки як особи та суспільства, так і держави, впливати на формування та реалізацію управлінських програм у сфері безпеки.

В умовах подальшої демократизації нашого суспільства все більшого значення набуває формування дієздатної недержавної системи безпеки, котра має посісти чільне місце у системі національної безпеки країни.

Існування, результативне та ефективне функціонування НСБ є важливою умовою усунення рудиментів старої системи безпеки, подолання бюрократизму її апарату, спроб вирішувати будь-яке складне економічне або соціальне завдання лише командно-адміністративними методами, засобами лише державної системи безпеки. Тільки демократизація суспільства здатна реально протиставити проявам консерватизму, корисливим інтересам посадових осіб безмежний потенціал творчості, ініціативи широкого загалу громадських організацій і формувань.