Соціологія: 100 питань – 100 відповідей

Явища суспільного життя, що виникли в результаті ініціативних дій індивідів або соціальних груп і отримали визнання в даному суспільстві, одержують статус інновацій.

Інновації являють собою упровадження вперше створених елементів або моделей в певну сферу діяльності. Поняття "інновація" не тотожно поняттям "новина" або "новшество".

В розвиненій соціальній структурі новинки різного роду з являються постійно, проте далеко не всі вони проходять через суспільний "фільтр" відбору. Інноваціями стають тільки ті новинки, які одержують "соціальне схвалення", визнання, інтегруються в загальний масив культури і з часом стають його органічними компонентами.

В ході своєї інституціоналізація соціальні інновації звичайно проходять наступні стадії:

селекції (неформальний відбір серед власних соціальних новин і запозичених культурних зразків);

пристосовування (пристосування до специфіки існуючої соціальної структури);

інтеграції, коли форми поведінки, що склалися, оснащуються формальними механізмами організаційно-правового регулювання.

Таким чином, інновація еволюціонує, поступово трансформуючись в традиції. Інновація, що виникає в певній сфері життєдіяльності, в тій або іншій мірі зачіпає і інші соціальні сфери, створюючи "ефект хвилі". Наприклад, постійні виробничі інновації, що здійснюються в індустріально розвинених країнах, призводять до якісних змін в структурі робочої сили, що, у свою чергу, змінює соціально-економічну стратифікацію суспільства і привносить нові елементи в його культуру.

Різні критерії задають відповідну шкалу варіації ознак:

Залежно від інтенсивності реалізації інновації її характеристика може коливатися в діапазоні "еволюційна — революційна".

За критерієм широти упровадження характеристика інновації варіює у межах "локальна — глобальна".

— Залежно від кінцевої цілі виділяються інновації, що направлені на оновлення принципу здійснення діяльності в тій або іншій сфері або на створення нового продукту діяльності.

Перші "процес-інновації" — видозмінюють спосіб створення різних благ. Йдеться про перетворення методів організації та інструментального забезпечення виробничих процесів. Другі — "продукт-інновації" — породжують нові об'єкти матеріальної і духовної культур.

Ініціативний тип індивідуальної або колективної поведінки, пов'язаний з систематичним освоєнням соціальними суб'єктами нових способів діяльності в різних сферах суспільного життя або створенням нових об'єктів матеріальної і духовної культур, отримав назву "інноваційна поведінка".

Інноваційна поведінка, шо є засобом здійснення соціальних інновацій і відноситься до активних типів поведінки, виступає основним способом розвитку індивіда, колективу, співтовариства.

В умовах повноцінного функціонування соціально-економічного закону розподілу праці і закону зміни праці, а також їх "каталізатора" — закону конкуренції, інноваційна поведінка забезпечує його носіям широкі можливості для легального розвитку.

В ситуації ж жорсткого штучного обмеження з боку держави існує небезпека трансформації інноваційної поведінки в псевдоінноваційну. Тоді йде постійний пошук нелегальних або напівлегальних тактичних поведінкових моделей, які відповідають істинним інтересам конкретного соціального суб'єкта і забезпечують йому можливість індивідуального виживання при збереженні автономності і відносної незалежності від регламентуючих його діяльність над систем.

В умовах дії універсального закону конкуренції необхідною передумовою виживання і розвитку індивідів і соціальних груп стає інноваційний спосіб мислення, тобто притаманний людині активний спосіб сприйняття і оцінки об'єктів зовнішнього світу, пов'язаний з необхідністю постійної розробки і освоєння нових моделей взаємодії з ними.

Інноваційний спосіб мислення представляє собою скоріше специфічний підхід до організації діяльності, ніж набір вже готових висновків відносно способів здійснення нововведень. Такий спосіб мислення виступає джерелом інноваційної культури, ціннісно-нормативна сфера якої включає найпоширеніші вданому суспільстві уявлення про типи поведінки і методи їх реалізації.

Можна виділити наступні типи суб'єктів, шо ініціюють зміни:

окремі люди, що виступають з інноваціями (вчений, який розробляє новий метод; політик, що проводить правові реформи; винахідник нових технологій і т.п.). Ці люди заслужили певне визнання, вони авторитетні, можливо, наділені харизмою;

інноваційні ролі (художник, мудрець, шаман, інтелектуал, експерт та інші). Творчість таких людей стає суспільним очікуванням, входить в обов'язок, незалежно від суб'єктивних якостей;

інноваційні організації(законодавчі комітети, парламенти "мозкові трести" і т.п.). Обов'язок ініціації і проведення інновацій в цьому випадку є конституційною складовою самого статусу або "уставу" таких організацій;

групи, колективи, соціальне середовище, або соціальні кола новаторського характеру (артистична "богема", студенти, джазові музиканти, майстри кіно, релігійні секти і т.п.). Відкидаються ухвалені норми, практики; цінності і символи таких соціальних кіл новаторського характеру перетворюються в своєрідну ідеологію даного середовища. На її основі пропонуються альтернативні зразки і правила, формується новий спосіб життя, стиль одягу і т.п.;

соціальні рухи, спрямовані на зміни соціальних норм і цінностей (екологічні, феміністські, релігійні, молодіжні і т.п.). Вони формуються навколо чіткої, обґрунтованої і усвідомленої цілі. Такою метою виступає позитивне, конструктивне перетворення норм і цінностей в будь-якій окремій, конкретній сфері (реформаторські рухи) або у всій цілісній структурі (революційні рухи); звичайні люди, які в своєму повсякденному житті виробляють якийсь новий спосіб мовлення, звернення до інших, одяг, зачіски, готують нові блюда, заповнюють вільний час новими способами розваг. їхні практики освоюються спочатку в близькому колі, потім — в середовищі "знайомих знайомих" і стають загально прийнятними в широкому середовищі.

Потреба у нововведеннях на різних рівнях діяльності соціуму, у тому числі і нижчих організаціях, обумовлює технологічні зміни, модернізацію системи управління, оновлення механізму взаємодії організації із зовнішнім середовищем. Це у свою чергу передбачає перетворення структури діяльності і управління організацією.

Соціальні інновації — це явища в соціальній сфері суспільства, яких не було на попередній стадії його розвитку і які виникли природним чином або введені за ініціативою суб'єктів управлін- ня — держави, церкви і т.п.

Органічне поєднання інновацій обох типів виступає необхідною передумовою суспільного прогресу і є ключовим завданням соціального управління.

Відносно закономірностей розвитку конкретного суспільства розрізняються інновації: органічні — внутрішньо обумовлені, з властивим цьому суспільству змістом (еволюційні соціальні перетворення в глибоко традиційному англійському суспільстві);

запозичені— внутрішньо обумовлені, із зовнішнім змістовним джерелом (реформи Петра І в Росії кінця XVII — початку XVIII ст.);

стимулюючі (наприклад, Чорнобильська катастрофа, що послужила зовнішнім природним чинником ряду соціально-територіальних, соціально-структурних і соціально-рольових трансформацій в Україні);

експансивні — зовнішньо обумовлені, із зовнішнім змістовним джерелом (кардинальна зміна американського етносу, що почалася в XVI ст. в результаті освоєння європейцями Нового світу).