Соціологія: 100 питань – 100 відповідей

Маргінальність (від лат. Margo — край) — це "прикордонність", проміжне положення індивіда або соціальної групи в соціальній структурі суспільства.

Індивідуальна маргінальність характеризується неповним входженням індивіда в групу, яка його повністю не сприймає, і його відчуженням від групи походження, яка його відторгає як відступ- ника. Індивід виявляється "культурним гібридом" (Г. Парк), який розділяє життя і традиції двох різних груп.

Це поняття з'явилося в американській соціології в 20-ті роки XX століття для позначення ситуації не пристосовування іммігрантів до нових соціальних умов. Групова маргінальність виникає в результаті змін соціальної структури суспільства, формування нових функціональних груп в економіці і політиці, які витісняють старі групи, шо дестабілізує їхнє соціальне положення. Проте маргіналізація далеко не завжди приводить до "осідання на дно".

Природна маргіналізація пов'язана переважно з горизонтальною або висхідною вертикальною мобільністю. Якщо маргіналізація пов'язана з радикальною зміною соціальної структури (революції, реформи), частковим або повним руйнуванням стійких спільнот, то вона часто приводить до масового пониження соціального статусу.

Проте маргінальні елементи роблять спроби повторного вбудовування в соціальну систему. Це може призвести до дуже інтенсивної масової мобільності (перевороти і революції, повстання і війни), а може привести до формування нових суспільних груп, що борються з іншими групами за місце в соціальному просторі. Так, розквіт етнічного підприємництва пояснюється саме маргінальним положенням етнічних меншин, для яких звичайні шляхи досягнення високих статусів (через спадкоємство, державну і військову службу і т.п.) утруднені і які в розвитку підприємництва (у тому числі кримінального характеру) знаходять для себе ефективні канали вертикальної мобільності. Звичайно сплеск підприємництва виявляється виявом кризи. Дослідження в США показали, що біля четверті фундаторів нових фірм були безробітними. "Нова підприємницька хвиля" в пострадянських країнах також може бути пояснена подібними причинами.

Проблема маргінальності, тобто особливого стану особистості, що знаходиться на межі різних культур, набула особливої гостроти у зв'язку із зростанням соціальної мобільності. Наприклад, при переїзді з села в місто, зміні професії, включенні в управлінську діяльність, переїзді до іншої країни людина зазнає труднощі пристосовування в новому соціокультурному середовищі, напруженість в стресових ситуаціях. В умовах переходу до нових соціальних умов, до ринкових відносин, маргінальним може бути і все суспільство, оскільки руйнуються його засади, традиції, але ще продовжують діяти старі стереотипи, норми поведінки, цінності.

В сучасній соціології існують різноманітні способи кількісного вимірювання соціальної мобільності, індекси мобільності, коефіцієнти зв'язку мобільності з статтю, рівнем освіти, національністю і т.д. Це один з основних напрямів вивчення соціальної структури суспільства, порівняльного аналізу різних країн.

Різні типи суспільств істотно розрізняються за характером і рівнем мобільності. Суспільства, що мають обмежені можливості соціальної мобільності, звичайно називають "закритими". Як граничний варіант такого суспільства можна розглядати кастовий лад в Індії, де соціальна мобільність (теоретично) неможлива у принципі.