Людина і світ: Підручник

З філософської точки зору, осягнути сутність чого-небудь - значить виявити одну або кілька його головних визначальних рис. Іноді такі риси очевидні, але частіше вони сховані за багатьма зовнішніми проявами. Щоб їх виявити, доводиться зіставляти досліджуваний предмет з іншими, подібними до нього. Визначаючи сутнісні риси людини, її неминуче порівнюють із тваринами, намагаючись таким чином виявити в ній справді людське.

Питання про походження і сутність людини по-різному вирішується наукою і релігією, хоча між ними і з'являються сьогодні точки дотику. Відповідно до наукових поглядів людина тілесно належить до ссавців, а саме до гоменідів (тобто до людиноподібних істот). Про причини, що сприяли виділенню людини з тваринного світу, висловлюються різні гіпотези. Багато наук (антропологія, палеонтологія, фізіологія тощо) обговорюють цю проблему. Учені вважають, що людина є продуктом тривалої біологічної і соціально-культурної еволюції (згадайте, що ви довідалися про процес становлення людини з курсу біології).

Вивчаючи людину, дослідники сходяться на тому, що більш високий рівень її розвитку в порівнянні з тваринами виявляється в прямоходінні, досконалості руки як виробляючої знаряддя, а особливо в ускладненні будови мозку. З розвитком цих якостей людини відбувалося послаблення деяких її фізичних властивостей: притупилася гострота почуттів, зменшилися фізичні сили, послабшали захисні властивості організму стосовно несприятливих зовнішніх факторів.

Якщо ми звернемося до іншої сторони людини - її свідомості, то тут відмінності від тварин будуть ще разючішими. У той час, як поведінка тварини нерозривно пов'язана з навколишнім середовищем і направляється інстинктами, діяльність людини не є жорстко запрограмованою, у ній завжди є місце вільному вибору. Ця значно менша, ніж у тварин, залежність людини від середовища проживання дозволила спеціалізувати її органи почуттів і розширити її функції, створила умови для розвитку самостійного мислення, почуття, волевиявлення, появи пам'яті і фантазії. Людина володіє не тільки свідомістю, але і самосвідомістю.

На думку ряду філософів, над душею людини піднімається індивідуальний дух, який встановлює зв'язок не стільки з зовнішнім матеріальним світом, скільки із сутністю (ідеями) речей. Це ще більше піднімає людину над світом тварин і людину над природою.

Душа і тіло людини, її духовна і фізична сторони нерозривно пов'язані (правда, представники різних наук, що вивчають людину, далеко не завжди враховують цей зв'язок: біологи і медики нерідко не звертають уваги на соціально-культурні характеристики, гуманітарії часто випускають з уваги фізіологічні і нейробіологічні основи людської діяльності). Завдяки своїй особливій тілесно-душевній організації людина стає особистістю, здатною до цілеспрямованих, планомірних дій, до творчих досягнень, серед яких на першому місці стоїть створення людських форм спілкування. На цій основі розвиваються мова і письмо, здатність називати речі й узагальнювати їхні властивості в поняттях, працювати спільно не тільки для освоєння природних багатств, але і для створення нового соціально-культурного середовища.