Когнітивна мікросоціологія, як ми позначаємо цей напрям за К. Кнорр-Цетиною, зосереджується на аналізі повсякденного життя, ситуаційних взаємодій, реальних і безпосередньо виразних діючим індивідуумам методів, прийомів, "практик'' інтерпретації та вирішення нормальних повсякденних проблем. Цьому напряму близькі згадувані вище символічний інтеракціонізм, соціальна феноменологія, етнометодологія, а також низка напрямів лінгво соціологічного аналізу, так званої етнографії повсякденності тощо.
Але важливий не формальний критерій, що орієнтується начебто на довільний вибір предмета досліджень (мікропроцеси і мікрофеномени). Важливо, що прихильники цього напряму заперечують "зовнішню" реальність соціальних структур та інститутів. Вони думають, що обраний ними предмет дослідження — єдина наявна соціальна реальність. Саме вона і є соціальною реальністю — реальністю suі generis.
Необхідно відзначити, що цей мікросоціологічний підхід не відповідає, як це може здатися на перший погляд, принципам методологічного індивідуалізму. Методологічний індивідуалізм, представлений, наприклад, у К. Поппера, припускає, що соціологічне мислення повинно виходити з індивіда з його потребами, цілями й інтересами, оскільки тільки індивід реальний, а колективи є фіктивні за сутністю.
Отже, начебто немає ні індивідуумів, ні соціальних структур та інститутів Насправді, звичайно, і те, й інше існує, але не як зовнішні стосовно ситуацій. ш реальності, а як продути дискурсу в рамках самих цих ситуацій. Інакше кажучи, індивід, що бере участь у взаємодії, є не "жива, конкретна люди на з її цілями, потребами й інтересами", а продукт типізації та категоризації, що виникає й існує тільки в межах даної взаємодії. Так само соціальний інститут не існує незалежно від взаємодії як якась висяча над індивідуумами важка і примусово діюча сила, а є типом поведінки, що обирається учасниками як найбільш відповідний даній ситуації в результаті її (ситуації) категоризації та типізації.
Було б наївно намагатися тут, у короткому огляді, роз'яснити принципи цієї альтернативної стосовно соціологічного істеблішменту не просто соціологічної теорії, але і філософії суспільства. Відомий антрополог Ч.Фрейд формулював її таки м чином: завдання підходу полягає в тому, щоб з'ясувати, "як люди конструюють світ свого досвіду з того, як вони про нього говорять". Тут важливо підкреслити, що як соціальні, так і "індивідуальні" структури, тобто індивідууми, що беруть участь у взаємодії, з погляду прихильників цього напряму, є не чим іншим, як продуктами інтерпретації, категоризації й інших дискурсивних практик самих учасників взаємодії, що є, по суті справи, продуктами когнітивної діяльності.
Якщо стати на позиції прихильників мікросоціології, то виявиться, що вирішення проблеми соціального порядку варто шукати не у фактичному ціннісному консенсусі (де шукають його функціоналісти) і не в насильстві (як передбачається конфліктним підходом), а в когнітивних структурах осмислення й опису соціального світу, що застосовуються учасниками в ході їхніх повсякденних взаємодій. У цьому випадку суспільство постає не як деяка монолітна система регуляторів, що диктують індивідуумам форму і зміст (тобто мотивацію) їхньої поведінки, а контингентним. Контингентний (англ. contingent) — багатозначний термін, що виражає багато значень, пов'язаних із процесами виникнення "більш високих" рівнів соціальності в ході взаємодій. Contingent, за Уебстером, означає: 1) те, що можливо, але не обов'язково відбувається; 2) відбувається випадково або непередбаченим чином; 3) призначене для використання в обставинах, які не можна точно пророчити; 4) непередбачене; S) залежне від чогось іншого чи обумовлене чимось іншим; 6) те, що не є логічно необхідним (але емпірично наявне), 7) не викликане необхідністю.
"У певному розумінні, — пише Кнорр-Цетина, — проблема соціального порядку перевизначається, традиційний підхід до порядку перевертається з ніг на голову. Соціальний порядок — не те, що зберігає цілісність суспільства, контролюючи бажання й устремління індивідуумів, а те, що виникає в численних повсякденних взаємодіях і взаємопристосуваннях цих бажань і устремлінь. Проблема соціального порядку... перетворилася в проблему когнітивного порядку...".
Власне, уже цих суджень досить, щоб зрозуміти два можливих наслідки "мікро-соціологічної революції", про яку неодноразово згадує Кнорр-Цетина. Перше з них: нинішня когнітивна соціологія чи мікросоціологія, які називають деякі автори, не обмежується рівнем "мікрофеноменів", а прагне, відштовхуючись від мікрорівня, описати всю сукупність форм і проявів соціального. По суті, вона прагне бути не мікросоціологією, що займається запропонованими їй "дрібними" (за розміром і за значенням) явищами, а соціологією як такою, претендуючи на більш адекватний, ніж у традиційних макросоціологічних моделях, опис процесів у суспільстві на всіх рівнях — від повсякденних взаємодій до утворення глобальних систем. При цьому вона зберігає свою вихідну інтуїцію, що складається в баченні тотожності процесів пізнання і процесів конструювання соціального світу.
