Ритуали переходу — це особливий клас ритуалів, що існують у кожній культурі та виконують особливі функції, пов'язані, в першу чергу, з послідовним проходженням індивідом стадій свого життєвого шляху — від народження до смерті. Ритуалами переходу відзначаються моменти зміни індивідуальної ідентичності. Ритуали переходу особливо важливі і мають особливо виразний характер у традиційних, а також у "первісних" суспільствах. Тут момент переходу найчастіше означає повну втрату старої ідентичності та придбання нової, зовсім іншої ідентичності, що передбачає зміну всіх соціальних характеристик особистості, іноді аж до зміни імені. У ряді культур ініціація — перехід у статус дорослого повноправного члена клану чи племені — ототожнюється зі смертю і новим народженням. У деяких культурах ініціація не короткочасний акт чи подія, а розтягнутий на кілька тижнів чи навіть місяців процес, під час якого дійсно відбувається перетворення ініційованого, перетворення його в іншу людину.
Представимо схему церемонії ініціації в африканських племен регіону Убанге. Молодих кандидатів (ганза) поселяють у спеціально побудованому таборі далеко від села. Три дні їх змушують практично голодувати, потім ведуть до річки купатися, а після повернення проводять між двома шеренгами озброєних міцними лозинами дорослих чоловіків, що піддають ганза найжорстокішому кривавому биттю. На цьому їхні муки не закінчуються: наступає обрізання. У той же вечір свіжообрізані ганза, не звертаючи увагу на біль і кровотечу, танцюють перед старійшинами. Увесь цей час їм не можна видати ні стогону, ні крику, ні яким-не-будь чином виявляти біль; нестриманість може стати джерелом довічної ганьби. Потім вони повертаються в табір, де їм читають короткий освітній курс (сім'я, цивільні обов'язки, статева мораль, ритуальні танці, ремесла) і відбувається "змиття" старих гріхів, для чого ганза працюють на суспільному полі як раби — під батогом наглядача, під палючим сонцем, без якого-небудь захисту від мурах, бджіл тощо. Після такого служіння кожен ганза отримує нове ім'я. Уперше вони залишають табір, який відразу спалюють, через місяць після обрізання повертаються у свою родину в спеціальному розфарбуванні й в особливому убранні. Тут їм три дні не дозволяється вимовляти ні слова, адже вони тільки що народилися і не вміють говорити.
У ряді племен аборигенів Австралії процесом ініціації передбачаються такі ритуали.
Обрізання. Воно здійснюється на "живому столі": у землю встромляється палиця, навколо якої, тримаючись за неї руками і нахиляючись уперед, стають п'ять чи шість чоловіків, утворюють стіл, на який обличчям догори кладуть ініційованого. Оперують, сидячи верхи на ініційованому, зрізують крайню плоть. У племені аранда операція відбувається під звуки сопілки - голосу великого духу Тванйирика.
Підрізання. У тих племенах, де ця операція здійснюється, вона вважається найважливішою в процесі ініціації. Того, хто піддається ініціації, кладуть на "живий стіл", піднімають його пеніс і роблять на ньому розріз. Дорослі чоловіки знову надрізають ті місця, де в них колись під час ініціацій були зроблені розрізи, і кров стікає по стегнах. Ініційованого кладуть на землю обличчям униз, а інші танцюють над ним, окропляючи його кров'ю. Існує думка, що цей обряд рівнозначний обряду надрізання піхви в дівчаток, який практикувався в деяких племенах, імітуючи менструальну кровотечу. Він іменується Кунапипи і має відповідне міфологічне обгрунтування "Кунапипи означає надріз чи живіт Матері-прародительки, пеніс символізує Пітона або Змію-Веселку, або Змію-Блискавку, а надріз — жіночу матку. Таким чином, чоловічий член, на якому була зроблена операція підрізання, символізує одночасно як жіночі, так і чоловічі статеві органи, що повинні з'єднатися, щоб відбулося запліднення. Кров з надрізу, чи то в первісній операції чи в наступних, символізує відразу і післяпологову, і менструальну". Післяпологова кров, власне, і означає народження нової людини, а регулярне повернення менструальної крові — постійне, тобто безупинне плодоносіння роду.
Поетичному генію Платона належить знаменитий міф про андрогинів. Задовго до Платона австралійські аборигени втілили аналогічний міф у безпосередності колективних ритуалів.
Чоловічі ініціації— не єдині, хоча, мабуть, найважливіші та найскладніші з ритуалів переходу. Існують ініціації дівчат, ритуали вступу до шлюбу, настання старості, нарешті, ритуали народження і смерті. Етнографами описані тисячі і тисячі подібних ритуалів. Усі вони мають у загальному той самий зміст і виконують той самий набір функцій: установлення нової ідентичності індивіда, фіксація його нового статусу й інтеграція основних статусних груп племені, клану, громади. Процес ініціації—це процес приписування статусу. Тому ініціації так само, як й інші ритуали переходу, — головне знаряддя соціальної мобільності і відтворення соціальної структури в умовах досучасних суспільств, коли відсутні інститути освіти і прижиттєві статуси.
У сучасних суспільствах роль ритуалів переходу сильно зменшилася, а точніше сказати, сильно змінилася, хоча продовжує існувати величезна кількість ритуалів цього типу: церковне причастя, одержання паспорта як свідчення повноліття, допуск до виборів як визнання цивільної зрілості, вручення атестата зрілості й університетського диплома, укладення і розірвання шлюбу, перехід на пенсію та, звичайно, як завжди і всюди із найдавніших часів культури, - народження і смерть. Ці сучасні ритуали переходу ріднить з аналогічними ритуалами далекого минулого, по-перше, їх символічний характер, по-друге (частково), їх соціальна функція - функція стабілізації соціальної структури, категоризації індивідів, наділення їх свідченнями статусної ідентичності.
Але існує дуже багато відмінностей сьогоднішніх ритуалів переходу від ритуалів переходу минулого. Вони пов'язані, в першу чергу, з більшою свободою вибору ідентифікації, можливістю відмовитися від якого-небудь переходу. Образно кажучи, якщо ритуали минулого (у тій формі, як вони зображені, наприклад, вище) можна порівняти з прутами залізної клітки, що змушувала людину стати тим, ким їй призначено стати, і залишатися тим, ким вона є, то тепер кожна людина може не входити в клітку, ввійти в одну чи в іншу. Зрозуміло, це трохи ідеалізоване протиставлення. Соціальний порядок і контроль у первісних народів був не таким жорстким, як це може здатися, а що стосується сучасного суспільства, то послаблення контролю водному плані часто супроводжується посиленням його — в іншому. Крім того, змінився сам характер символізації в ритуалах. Унаслідок того, що ритуалам стала властива більш формальна організація, символізація стала набагато менш прямою і безпосередньою, ніжу ритуалах стародавніх часів, можна сказати, що вона взагалі набирає іншого характеру.
