Соціологія культури: Навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 2006 | Видавець: Київ: Кондор | Кількість сторінок: 302

1.10. Пізнання як творчість світу

Вище, говорячи про книгу Бергера і Лукмана "Соціальна конструкція реальності", ми відзначили, що їхня концепція будується діалектично: пізнаючи соціальний світ, людина створює його і, створюючи, пізнає. Авторів цієї книги надихнули, в першу чергу, ідеї Шюца. Запропоновану ним концепцію, власне, можна розглядати як систематичний опис структур соціального типу, яким його бачить індивід, яким він уявляється йому в хода його діяльності тобто власне кажучи, вона є систематичним описом творення цього світу шляхом його пізнання. Здається, що досить важко зрозуміти, як ототожнити пізнання з діяльністю, але саме в цьому - вирішальний пункт відмінності розуміючої соціологи від традиційної об'єктивістської.

Точка зору прихильників об'єктивістської соціології - точка зору здорового глузду; її можна представити таким способом: об'єктивні соціальні явища, факти, структури існують незалежно від людини, і соціологи пізнають ці явища, факти, структури з більшою чи меншою точністю, частіше чи рідше помиляючись. Звичайно, можна помилятися, але самі факти і явища від цього не змінюються, вони, як було сказано, об'єктивні. Ця пізнавальна позиція збігається з позицією натураліста, адже об'єкти природничих наук, як правило, не міняються в ході їхнього пізнання.

Розуміюча соціологія виходить із протилежної передумови, відповідно до якої пізнання є одночасно творенням нового. У цьому виявляється відмінність суспільства як предмета дослідження від предмета природничих наук. Звернімося до так званої теореми Томаса, відповідно до якої для розуміння дії важливо зрозуміти, як визначається ситуація дії самими його учасниками: "Якщо ситуація визначається як реальна, вона реальна за своїми наслідками". З прикладу, що наводиться Томасом, (параноїк, що убиває людей на вулицях тільки тому, що, на його думку, вони піддають його образам) видно, як перевизначення ситуації одним з її учасників у корені змінює саму ситуацію. Одна об'єктивна ситуація (випадкова зустріч незнайомих людей) породжує зовсім іншу, нову ситуацію (образа і помста ображеного), причому остання зовсім об'єктивна, про що свідчать її сумні наслідки. Нове визначення ситуації є її пізнання, і це пізнанням миттєво об'єктивує ситуацію, тобто перетворює її в об'єктивну.

Цей приклад дозволяє зрозуміти, що питання про те, правильно чи неправильно визначена ситуація, тобто істинне чи неістинне її пізнання, саме по собі безглузде. Якщо факт пізнання змінює пізнаваний об'єкт, то питання про істинність просто зайве. Причому це положення справедливе не тільки для ситуацій мікровзаємодій (як у наведеному прикладі), але і для великомасштабних історичних ситуацій. Макс Вебер, досліджуючи роль протестантської етики у виникненні духу капіталізму, показав, яким чином нове визначення ситуації взаємин людини і Бога, прийняте протестантами, привело до народження нової історичної епохи, нової форми людської цивілізації. Можна навести і більш близький нам приклад. У середині XIX ст. сформувалася філософія марксизму, що претендувала на відкриття грандіозних і універсальних законів розвитку людського суспільства. Відкриття Карла Маркса відразу ж перевизначи л о ситуацію взаємодії робітничого класу і капіталістів. Більш того, робітничий клас як цілісне утворення, що має особливі інтереси, виник саме в силу цього нового визначення ситуації: до цього часу були просто робітники, які не усвідомлювали ні своєї спільності, ні своїх особливих інтересів як цілого, ні своєї історичної місії.

Маркс претендував на об'єктивне пізнання історичної ситуації) тобто на те, що пропонована ним теорія дозволяє пізнати ситуацію такою, якою вона нібито була і є незалежно від того, пізнана вона чи ні. Тому він і його послідовники говорили про істинне, правильне пізнання ("Навчання Маркса всесильне, тому що воно правильне", — писав В.І.Ленін). У новітню епоху, коли розпався Радянський Союз, поховавши під своїми уламками ілюзії щодо побудови соціалізму і комунізму як світлого майбутнього людства, інтелектуали стали навперебій доводити, що теорія Маркса не була істинною, що вона була помилковою, що пролетаріат насправді не мав ніякої особливої історичної місії.

З погляду розуміючої чи культурно-аналітичної соціології претензії на істинність марксизму так само безглузді, як і обвинувачення марксизму в хибності його уявлень. Точніше сказати, і ці претензії, і обвинувачення мають лише інструментальний зміст: вони вигідні, корисні, потрібні для надання характеру об'єктивності тим ситуаціям, що склалися в першому випадку, після того як ідеологія марксизму опанувала робочим рухом, а в другому випадку, після того як перемогла антимарксистська, антикомуністична реакція. Слово реакція тут розуміється в його звичайному значенні — як протидія, а не в ідеологічному — як щось, що протистоїть прогресу. Але в обох випадках ситуації, що виникли, були об'єктивні не через те, що вони були об'єктивно пізнані, а через те, що вони були визначені як об'єктивні та виявилися об'єктивними за своїми наслідками.

.Кожне нове визначення ситуації породжує нову об'єктивну ситуацію, об'єктивність якої полягає в тому, що вона сприймається як об'єктивна самими діючими в цій ситуації людьми. У такому випадку пізнання ситуації і є її зміна.