Соціологія культури: Навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 2006 | Видавець: Київ: Кондор | Кількість сторінок: 302

3.2. Інтертекстуальність культури

При звертанні до великих, надзвичайно складних організованих текстів (на зразок "культурно-історичної епохи" як ціннісно-змістової єдності чи "історії національної культури" у цілому) важливим виявляється додаток до них інтертекстуальної методології, у тому числі виявлення різних форм діалогічної співвіднесеності гетерогенних і часто різночасних культурних текстів, спроектованих один на одного. У цьому випадку національна культура як ціле (чи культурна історія) постає як інтертекст, що складається з алюзій, метафор, стилізацій, явної чи прихованої полеміки, вторинної і наступної інтерпретацій і реінтерпретацій текстів, пародіювання, нарратива "чужого" тексту, колажу безлічі текстів в одному, їх багаторазового дзеркального відображення один в одному.

Особливим випадком інтертекетуальності є прикордонні процеси, що розгортаються на периферії актуальної культури — на грані "позакультурних" соціуму чи природи і на стику різних культур (особливо віддалених одна від одної в ціннісно-змістовому і цившзаційному планах). Для суб'єкта даної культури актуальну культурну сферу можна уявити як визначений текст; тоді "позакультурне" чи "іно-культурне" оточення даної сфери значень природно усвідомлювати як контекст культурного розвитку. Текст у порівнянні зі своїм контекстом має більшу визначеність — як структурну, так і значеннєву: адже контекст культурно-історичного розвитку (природний і соціальний) є, за визначенням, те, що ще не освоєне даним суб'єктом даної культури в специфічній для нього знаковій, символічній формі, що ще не структуроване відповідно до тієї чи іншої концептуальної логіки (наукової філософської, релігійної, художньої, міфологічно, тощо), не організоване функціонально. Текст культури в різних сенсах обмежений, у той час, як його контекст принципово безмежний. Текст рефлексивний і уявімо у фреймовій формі, а контекст дорефлексивний, атому концептуально аморфний і безструктурний, тому фрейми незаперечні до осмислення власне контексту й у цілому контекстуальності культури.

Однак у випадку прикордонних культурних явищ і процесів (узагалі культурної рубіжності як такої) подібні узагальнення виявляються неможливими: культурний тексттутспоконвічно "зрощений" зі своїм контекстом; рефлексія органічно "спаяна" з дорефлексивною свідомістю; кожна значеннєва структура розмивається і плавно перетікає в аморфний, безформний стан. Семантичний простір у прикордонних областях з'являється принципово неоднорідним та інтер-текстуальним, а виходить — інтерсуб'єктивним.

Відзначена вище семантична нерівність (асиметрія; у діалогічних відносинах культурного тексту і позакультурного контексту (як великого тексту особливого роду), а також усередині текстових відносин багато в чому "задає" непередбачуваністьта інноваційність, що розвиваються на стику культур (культури і "некультури") у прикордонних процесах, інтер-текстуальним за своєю природою. Інтенсивна взаємодія тексту і контексту веде до могутнього нарощування змісту в кожному тексті і до появи принципово нових значень і цінностей в культурі. Саме в прикордонних галузях культури (утому числі на кордонах між культурами) формуються взаємозалежні соціальні механізми культури і культурні механізми соціуму, що відрізняються особливою продуктивністю і породжують різні значеннєві структури і процеси, змістопороджуючі у своїй сукупності складові семіозис кожної національної історії як культурного і цивілізаційного цілого.

Серед безлічі національних і регіональних, історично і типологічно диференційованих культур світу особливе місце займають культури, для яких феномен "по-рубіжності", будучи послідовно хнтериоризованим, стає атрибутом не тільки культурного контексту, але і самих текстів культури, більш того, основним системоутворюючим, конститутивною властивістю, що пронизує всі рівні, форми, аспекти, значеннєві структури, семантику, динамічні характеристики тощо, включно до історії цієї культури як цілого. Такі культури цілком знаходять статус прикордонних і виявляються в контексті інших культурних систем, що володіють якісно визначеною специфікою, маргінальними або такими, що знаходяться в стані культурного, соціального і цивілізаційного позазнаходження (термін М.М. Бахтіна, уживаний ним стосовно інших явиш — естетичних, етичних, теоретичних тощо)'.

Культурно-цивілізаційне "позазнаходження" не означає ізоляції прикордонних культур від інокультурного оточення чи їх виключення з культурного ряду; швидше навпаки: своєрідність прикордонних культур полягає в багаторазовій включеності подібних культур у різні культурні ряди і свого ряду "інтерференції" суміжних з ними культур у єдиному значеннєвому просторі. У цьому випадку варто говорити про причетність одних і тих самих культурних текстів одночасно до декількох культур і загальних для них семантичних полів - при відмінності їхніх змістів і спрямованості — чи про сполучення декількох різних культури тих текстів у єдиній значеннєвій структурі (гіпертексгі того чи іншого роду). Тоді вдається уявити безліч суперечних один одному культурних текстів у рамках єдиного гипертексту — культурної чи цивілізаційної зверхєдності.

Взаємне нашарування двох і більш значеннєвих структур у кожному фреймі чи процесі, а також сполучення структур із безструктурністю (тобто тексту з контекстом) значно ускладнює семантику прикордонних культур, роблячи її внутрішньо суперечливою, поляризованою, а отже, хитливою, непередбачено динамічною, "вибухонебезпечною". У той же час прикордонні культури через свою принципову інтертекстуальність, відкриті для міжкультурного діалогу, у тому числі із суміжними культурами. Звідси відбуваються їхня інтернаціональна чуйність, ціннісно-змістова універсальність і широта, кроскультурна мобільність, — властивості, багато в чому породжені розмитістю меж між прикордонною культурою та її контекстом.

Прикордонні культури є в багатьох випадках явищами, що характеризуються більшим ступенем складності, ніж суміжні з ними культури, і зводяться до суми вихідних текстів. Культурно-історичний процес у подібних культурах має особливо непередбачений, творчо-пошуковий характер; межевість у культурі визначаєм могутню, нерідко гіпертрофовану інновативність (яка часом перетворюється в самоціль культури).

Прикордонні галузі соціокультурних процесів (і самі прикордонні культури) є своєрідною "зоною ризику". Так інновації, що тут народжуються, здатні більш-менш радикально змінити вигляд актуальної культури, а слідом за тим і актуального соціуму, сприяти їхньому прогресивному розвитку (створенню нових цінностей і відносин, збагаченню соціокультурних форм і наповненню їхніми новими змістами і значеннями). Однак здійснювані в цій сфері соціокультурні експерименти можуть бути нерідко руйнівними — як для культури, так і для еквівалентних їй соціуму і природи — і викликати необоротні регресивні зміни в суспільстві та його культурі, а також у природному середовищі.

Змістовна визначеність кожної національної культури, її неповторно своєрідна культурна семантика обумовлюються її інтерсуб'єктивним ціннісно-змістовим "ядром", тими центральними, стрижневими "підвалинами", що найменшою мірою піддаються яким-небудь історичним, структурно-функціональним і композиційним змінам та включають у себе найбільш глибокі конститутивні властивості і принципи даної системи значень, — національно-культурним менталітетом.

Повсякденна культура, що акумулює предмети й атрибути побуту, спосіб життя, структуру повсякденної поведінки, хоча і більш розмита, мінлива, ніж менталітет, безпосередньо з ним пов'язана і примикає до "ядра" культури; вона володіє більшою стабільністю і консерватизмом, ніж спеціалізовані форми культури (структуровані галузі соціально значущих уявлень і типів духовно-практичної діяльності) чи форми інституціональної культури, що поєднує в собі цінності, норми і значеннєві структури різних соціальних інститутів держави і суспільства в цілому, втілюючи підґрунтя цивілізації.

Ціннісно-змістова визначеність кожної даної культури послідовно зменшується в міру наближення її елементів і значеннєвих структур до периферії культури, яку утворюють ще не відстояні або такі, що вже починають руйнуватися, а тому найбільш аморфні та динамічні її шари, а також шаблони і стереотипи, що виконують тимчасову, "конвенціальну" функцію стосовно швидко мінливих факторів контексту культури. Інокультурному впливу піддаються саме периферійні, "поверхневі" шари кожної національної культури, адже саме прикордонні галузі культур, взаємодіючи одна з одною, відрізняються вихідною "розмитістю" і національною невизначеністю (що і є умовою оптимального міжкультурного діалогу), — у той час як ментальне "ядро" утримує соціокультурну специфіку даної системи, незважаючи на всю її динаміку.

Визначаюча "периферію" історично конкретної культурної системи спекулятивна культура оперативно модифікується під впливом безлічі нерідко стихійних чи випадкових, мало передбачуваних факторів політико-ідеологічного, економічного, міжкультурного, техніко-технологічного, семіотичного, рідше — стихійно-природного характеру, а тому невловимо плинна, принципово розпливчаста, спонтанно мінлива в ціннісно-змістовому і структурному плані. Процеси, що розгортаються на "поверхні" прикордонної культури, відрізняються найбільшою рухливістю і нестабільністю. З одного боку, спекулятивні форми культури вільні від твердої нормативності ментального "ядра", хоча здобувають свої системні властивості під впливом саме "ядерних" сил. З іншого боку, ці прикордонні процеси культури безпосередньо формуються поза або інокультурним контекстом, що виступають як соціальні чи природно-історичні, етнокультурні чи конфесіональні умови їхнього становлення і розвитку, та величезною мірою акумулюють у собі контекстуальні властивості ще-не-культури (чи уж-не-куяь-тури) — щодо даної; тим самим кардинально модифікується все культурне ціле — через вплив на культуру різних факторів ззовні.

В історії кожної національної культури співвідношення "ядра" і "периферії" не є константним; причому в різних культурах спостерігаються різні форми і способи опосередкування "ядерних" і "периферійних" процесів. Якщо для так званих локальних цивілізацій характерні культурна замкнутість і автономність циклічна повторюваність культурних процесів, що знаходяться в тісній залежності від культурного "ядра", і відносна нерухомість культурної семантики (як правило, периферійні" процеси тут носять випадковий і необов'язковий характер) то проблема співвідношення "ядра" і "периферії" стоїть зовсім по-іншому в умовах тривалого культурно-історичного і цивілізаційного розвитку, ускладненого діалогічною взаємодією кількох національних культур і цивілізацій, тобто суто межевістю (як це відбувається в Україні)

У прикордонних культурах периферійна галузь цінностей і норм, піддана сильному і різноманітному впливам ззовні, за своїм місцем в цілому культури і значенням для її розвитку суперничає з менталітетом культури. Різні явища спеціалізованої і повсякденної культури служать полем поділу впливів між культурним "ядром" і "периферією", поляризуючими ціле. У прикордонних культурах складається могутнє напруження між "ядром" і "периферією" культури, що позначається на всіх її значеннєвих шарах: інституціональній, повсякденній і спеціалізованій сферах, — насамперед у різних формах поляризації і бінарності соціокультурних явищ.

Однак не менш важливі для соціокультурного цілого процеси взаємопроникнення і додавання "ядерних" і "периферійних" процесів, що безпосередньо зіштовхуються один з одним у прикордонних культурах.

Взаємодія "ядерних" і "периферійних" процесів у кожній прикордонній культурі виявляється у формах зустрічного руху доцентрових і відцентрових процесів, амбівалентних тенденцій притягання і відштовхування, що додають соціокультурному розвитку нерівномірно пульсуючого характеру. У кінці саме у протиріччях "ядра" і "периферії" культури сходяться значеннєві пари орієнтації на Росію і на Захід, консерватизму і ради калізму, контрреволюції і революції, релігії й атеїзму, тобто бінарні, змістові конструкції української культури.

Принципова відкритість культури стосовно інокультурних впливів і міжкультурних взаємодій відповідає відцентровим тенденціям у культурі, тобто силам і процесам, що розбігаються від "ядра" (що акумулює в собі якісну специфіку даної культури), а виходить, що розмиває її ціннісно-змістову визначеність; навпаки, закритість культури щодо контактів з іншими культурами визначається дією сил і процесів доцентрових, що тяжіють до культурного "ядра" і посилення органічного зв'язку всіх значеннєвих структур даної культури з її "ядерними" силами. Прикордонним культурам властивий перемінний модус відкритості/закритості і хиткий баланс відцентрових і доцентрових процесів, в одних випадках прагнучих до подолання значеннєвої визначеності даної культури, в інших — до гранично твердого її позначення й інституціональної охорони.

У випадку переваги відцентрових сил у культурі "периферійні", спекулятивні процеси починають виходити на перший план культурного життя і культурної політики, частково закриваючи собою "ядерні" тенденції і процеси; при пануванні доцентрових сил у культурі домінує вплив "ядра". В історії прикордонних культур періоди, відзначені перевагою доцентрових чи відцентрових сил, поперемінно змінюють один одного, звичайно утворючи хвилеподібну соціокультурну динаміку. Сили доцентрові претендують на фіксацію твердих значеннєвих меж культури, яка являє собою в цьому випадку суцільне поле дії "ядерних" норм; відцентрові сили тяжіють до очевидного розмикання культурних меж, досягнення їх "прозорості" і задають цілому культури нормативи поверхневих структур, властивих культурній периферії, фактично зводячи роль "ядра" до суто символічної функції значеннєвого "центру".

Парадоксальність периферійних процесів культури полягає в тому, що вони складаються і продукуються, можна сказати, за матрицями "ядра "даної культури, але в безпосередній залежності від зовнішнього контексту її розвитку (тобто природних і соціально-організаційних факторів, а також інокультурних явищ, інонаціональних традицій). Це призводить до культурно-історичних наслідків двоякого роду. По-перше, нормативні значення і змісти культури, органічно пов'язані з "ядерними" процесами, екстраполюються носіями культури в прикордонних її галузях на об'єми або невідомі актуальній культур., або табуйовані нею тепер. Таким чином, існуючі у культурі заборони свідомо чи не усвідомлено порушуються людьми на її периферії. По-друге, культурні інновації, шо виникають чи виявляються на периферії даної культури як свого роду освоєння недозволеного", а часом і "неможливого" (з позицій нормативів цієї культури), освоюються в суспільстві в традиційних для неї формах. З одного боку, це підсилює відчуття "єретичності" тихінновацій, що були акультивовані в рамках даної культурної системи; з іншого - полегшує соціалізацію нового як продовження, розвитку, уточнення і логічного завершення "ядерних" культурних процесів. Усі революційно-культурні події відбувалися на грані соціуму, природи і культури чи на межі різних культур; у той же час багато прикордонних явиш в історії культури залишилися непоміченими або розвивалися в напрямку "глухого кута" (епіфеномени культури).

Безліч соціокультурних явиш і процесів, що розвиваються в прикордонній галузі, залишаються з різних причин не затребуваними суспільством, атому взагалі не входять до складу актуальної культури (становлячи потенційну культуру кожної конкретної культурно-історичної епохи — поле варіативних можливостей, соціокультурного розвитку). Зростання потенційної культури епохи не тільки безмежно розширює феноменологічні можливості культури актуальної, але і відкриває перед нею "віяло" альтернативних можливостей соціокультурної динаміки. Подібне "віяло" неодноразово відкривалося в соціокультурній історії України в кризових, переломних ситуаціях (Водохрещення Русі, визвольна війна, українська революція, занепад тоталітаризму).

Не випадковим є і поява в культурно-прикордонних областях "уявних"об'єктів культури, що пояснюються наявністю культурних значень, яким не відповідають які-небудь соціальні чи природні реалії. Це відбувається або через те, що названі об'єкти існують гіпотетично — у майбутньому чи деякій культурно-їсторичній перспективі, як деякі соціокультурні моделі чи змісти; або через те, що вони продовжують існувати у свідомості, у культурних нормах і традиціях "за інерцією", ретроспективно — за логікою функціонального "дрейфу" соціонормативних значень; або тому, що ці культурні значення не можуть мати соціальних чи природних аналогів (через свою "спекулятивну" природу).

Соціокультурні процеси, що розгортаються між різними семантичними шарами культур: між "ядерними" і "периферійними" процесами, між дійсними і "уявними" культурними об'єктами, між відцентровими і доцентровими силами національної культури, між консервативно-охоронними чи революційно-модернізаційними проектами і практичними шляхами їхньої реалізації, наповнюють історію гострою боротьбою і драматизмом, мотивація і каузальність яких не вичерпується геополітичними, соціальними чи політико-ідеологічними підставами. Так, демонстративна і схована полеміка релігійних конфесій, наукових шкіл методологічних концепцій, філософських напрямів, художньо-естетичних течій, гетерономних традицій і суперечливих норм повсякденного життя, представляючи собою відносно автономні процеси, взаємодіють між собою і тісно переплітаються в єдиному культурно-історичному інтертексті, шо є найважливішою складовою і феноменології, і соціодинаміки культур, особливо прикордонних, а разом з тим будь-якої культурної інтерсуб'ективності.