Соціологія: 100 питань – 100 відповідей

Трансформація — це процес набуття суспільством нових рис, які відповідають вимогам часу. Відбуваються зміни в життєвих стандартах, зразках поведінки і потребах; частково вони супроводжуються негативними явищами, стражданнями багатьох людей. Концепцію трансформації можна порівняти з розглядом нинішнього етапу як перехідного від тоталітарної системи до ринкової економіки. Термін "перехід" недостатньо адекватно описує процеси, що відбуваються, оскільки не може позначати чіткого початку або певного кінця. Поняття ж "трансформація" більш чітко характеризує дане явище, воно є нейтральним відносно вектора переходу, а тому політично індиферентним. Трансформуватися — це міняти форму, змінюватися; тому необхідно вирішувати питання про механізми перетворень, початкову форму, риси і властивості нової форми.

Трансформація — це дія або процес зміни форми, вигляду, природи або характеру суспільства або окремої структури. Трансформація означає перетворення сутнісних компонентів соціуму, всіх сторін сфер суспільного життя.

Трансформація не передбачає вектора змін: вони можуть бути як прогресивними, так і регресивними. Головне в трансформації — саме перетворення форм і змісту суспільного життя, її інституційної сфери, норм, цінностей, ментальності та інших соціокультурних сторін соціуму.

Оскільки перетворенню піддаються всі сторони соціуму, то в літературі пропонується термін "системна трансформація", під якою розуміють поступові зміни, перетворення суспільних структур, в рамках яких можуть співіснувати паралельно як старі, так і нові елементи. При цьому відбувається поступова трансформація колишніх структур в нові, виникають нові соціальні структури.

Трансформації підлягають всі сторони суспільного життя: економічна, політична, культурологічна тощо. В Україні найрадикальнішими виступають політичні процеси, але за ними приховуються колишні структури влади. В економіці, навпаки: зовні ніби зберігаються старі структури, але їх сутність змінилася (наприклад, акціонерні суспільства працюють, як і раніше, або навіть краще, але природа власності вже інша. Глибинні, іноді зовні непомітні зміни в культурі стосуються найважливіших компонентів цивілізації: її базових мотивацій, ментальності, норм і цінностей.

Процес соціальної трансформації пов'язаний з наявністю суперечливих явищ кризи і прогресу, сплеску традиціоналізму і модернізації, соціального протесту і підтримки; в той же час некоректно абсолютизувати конфлікт сучасного і традиційного, адже реальні культурологічні явища свідчать про парадоксальне сприйняття традиційного як модернізації, і навпаки.

Оскільки теорія трансформації пояснює динаміку суспільства, всі інші концепції соціальних змін вимагають зіставлення. Так, циклічні теорії, синергетична теорія, теорія постіндустріального суспільства, теорія інформаційного суспільства, теорія суспільства стійкого розвитку, теорія суспільства ризику, теорія сіткового суспільства-і інші теорії в різних аспектах можуть бути корисними для розуміння трансформаційних процесів в Україні.

Ключовим аспектом соціальної трансформації виступає модернізація. В широкому розумінні вона позначає будь-які прогресивні зміни; тоді модернізацію можна описувати в різні історичні періоди (античність, середньовіччя, Новий час).

В сучасній літературі цей термін використовують для позначення змін в суспільстві за останні 200років, маючи на увазі перехід від традиційного суспільства до індустріального.

Термін "трансформація" — це не просто синонім термінів "розвиток", "зміни", "перетворення", "модернізація" і т.п., а самостійна соціологічна категорія теорії соціального розвитку. Ця категорія описує особливий стан суспільства, при якому відбуваються якісні зміни форм соціальних зв'язків, типу і способів розвитку. Трансформація включає компоненти модернізації, постмодернізації, традиційного відступу. Таке поєднання здавалося б несумісних процесів без категорії "трансформація суспільства" виглядало б еклектичним, механістичним, якби трансформація розглядалась би незалежно від глобалізації.

У наш час під впливом великомасштабних процесів, що стосуються всього людства в цілому, суспільство зазнає грандіозних метаморфоз. Багато хто справедливо вбачає причину подібних трансформацій у феномені глобалізації. Етимологічно термін "глобалізація" пов'язаний з латинським словом "глобус", тобто Земля, земна куля, і означає загально планетарний характер тих або інших процесів.

Глобалізація розглядається, в основному, з двох основних позицій: як наскрізна характеристика будь-якої сфери суспільства або соціально значущого процесу (наприклад, тісна інтеграція економічної сфери будь-якого суспільства в світову економіку, розмивання національних меж і міграція духовних цінностей); як самостійна сутність, що формує власні структури, інститу- ти, механізми і соціальні наслідки (всесвітні банки, транснаціональні корпорації, міжнародні культурні ініціативи, рухи, фундації та гранти).

Як відзначають Е. Гідденс, М. Кастельс, Ф. Феррароті, І. Валлерстайн, глобалізація передбачає цілком нове ставлення до простору і часу. На думку Маргарет Арчер, глобалізація — це процес, який призводить до охоплюючого весь світ поєднання структур, культур та інститутів; на її думку, глобалізація означає, що на сьогоднішній день суспільства не є більше первинними одиницями аналізу. М. Олброу доводить, що суспільства потрібно розглядати лише як систему в оточенні інших систем і, таким чином, як субсистему світової спільноти.

Особливу значущість при аналізі глобальних проблем сучасної цивілізації має "світ-системна" модель Еммануїла Валлерстайна, що вказує на наявність в світовому розподілі країн трьох різних кіл: 1) економічного "ядра" світової системи, 2) "напівпериферії" і 3) "повної периферії". Подібна модель зберігає головний чинник глобалізації — боротьбу наддержав за світове панування. Глобалізація — процес інтенсифікації економічних, фінансових, політичних, військових, культурних, ідеологічних зв'язків і залежностей між співтовариствами, що приводить до уніформізації світу у всіх областях і виявляється в появі соціальних зв'язків, солідарності і ідентичності в наднаціональному і надколоніальному масштабі.

Розвиток сучасної цивілізації характеризується рядом кардинальних тенденцій, які визначають образ суспільства в цілому і функціонування окремих сфер. Однією з найважливіших є тенденція прискорення і удосконалення суспільних процесів, яка виявилася з початку минулого сторіччя.

Істотною особливістю нашого часу є та, що темпи життя сучасних народів, у тому числі і конкретних індивідів, постійно зростають. Проілюструвати це можна фактом зростання чисельності населення нашої планети. С початку раннього палеоліту людей на нашій планеті було приблизно 100—200 тисяч, перший мільйон з'явився на початку пізнього палеоліту, а з переходом останнього в неоліт чисельність проживаючих на планеті досягла 10 млн. чоловік. Якщо в кінці неоліту населення Землі складало 50 млн., то на початку нашої ери на планеті налічувалося вже 230 млн. людей, а перший мільярд з'явився тільки на початку XIX сторіччя. Далі темпи збільшення чисельності жителів нашої планети стали зростати дуже стрімко. За 130 років з початку XIX сторіччя населення збільшилося удвічі. Третій мільярд з'явився вже за 31 рік, четвертий за 15 років, п'ятий — за 13 років. За наступних три роки людство досягло 5,5 млрд. чоловік. Пройшовши рубіж в 6 млрд., людство і сьогодні не знижує, а підвищує темпи свого кількісного зростання.

Взагалі, рубіж ХХ-ХХІ сторіч в житті сучасної цивілізації пройшов під знаком глобалізації — достатньо суперечливої і надзвичайно могутньої тенденції світового розвитку. Процес глобалізації — об'єктивне і закономірне явище в історії людства, адже світ рухається у напрямі посилення його цілісності у всіх сферах функціонування.

Об'єктивність глобалізації характеризується залученістю всіх людей, незалежно від їхньої волі, в цей процес. Глобалізація, звичайно, представлена певними авангардними силами і залишає значну частину людей на узбіччі сучасної цивілізації, але вона однаковою мірою впливає на всіх — успішних в ній і неуспішних.

Серед основних причин явища глобалізації можна назвати прискорення темпів суспільного розвитку сучасного світу і його тенденцію до цілісності, що вимагає особливої напруги, пошуку внутрішніх резервів поступального розвитку, нового рівня концентрації зусиль, координації всіх складових явища, надзвичайної саморегуляції і організації.

Іншою характеристикою цього процесу є рух до цілісного функціонування явища як нероздільного, нерозчленованого.

Особливо важливою характеристикою цілісності є сувора підпорядкованість всієї системи (явища, предмета) певній домінанті. Завдяки цьому система і виступає як різноманітна єдність всіх її виявів. Аналізуючи сучасний світ за останнє сторіччя, можна переконатися, що прискорений розвиток і його взаємозв'язок — фактично нероздільні процеси. Сучасний світ складний, багатогранний, динамічний і суперечливий; це світ драматичних альтернатив і вибору, тривог і надій. Людина, як ніколи раніше, піднялася до висот творіння, але, як ніколи, стала уразливою перед досягненнями, які сама створила.

Суперечності сучасного світу мають неоднакову природу і масштаби свого вияву: одні з них — результат світової політики, інші з'явилися в результаті науково-технічної революції, господарської діяльності людини — але всі вони повинні розв'язуватися сумісними зусиллями. Глобалізація і є тим кульмінаційним етапом в історії, який сьогодні фокусує ці проблеми. В явищі глобалізації украй загострена загально цивілізаційна потреба розумного, справедливого і толерантного розв'язання проблем, що стоять перед людством.

Глобалізація представляє собою складний, суперечливий процес соціальних перетворень. Загальність змін. Глобалізація пронизує всі рівні соціальної структури і проникає у всі соціальні шари, які перестають бути замкненими в собі; формує сіткові структури спілкування, підтримки і соціального контролю. Все стає швидкотекучим, змінюється і набуває скороминущого характеру. У зв'язку з цим утворюються нові цінності, пов'язані з мінливістю, "гнучкістю", "пластичністю" реальності. Руйнування організаційних основ соціальної структури, її децентралізація. Охопивши всі соціальні структури, глобалізація набуває статусу вищої нормативної цінності. Все старе відкидається, а все нове усвідомлено вважається кращим. Тепер локальним структурам не потрібно проходити всі рівні вертикальної ієрархії, щоб вийти на загальносвітовий рівень, Значущість вертикальної ієрархії знижується, а, навпаки, посилюється горизонтальна мобільність, що сприяє культурній глобалізації. Локальні структури можуть зберегти себе тільки в тому випадку, якщо успішно формуються сіткові зв'язки, сприяючи глобалізації на своєму рівні. Змішування культур. Глобалізація змінює уявлення людей про культуру як про щось успадковане з минулих часів, від попередніх поколінь, або про те, що спускається "зверху". В сучасних умовах культура стає результатом змішування глобальних і регіональних форм, нестабільних і суперечливих в порівнянні з традиційними формами культури.

Послаблення національно-державного чинника. Глобалізація підриває національні структури на всіх рівнях їхнього вияву: державному, національно-етнічному, особистому. Проте сам національно-державний чинник зберігається (у вигляді національних держав, національних урядів, національних культур і т.п.), але він перестає бути визначальним. Соціальні спільноти об'єднуються, створюють свої горизонтальні структури.

Перехід до нового типу раціональності. Глобалізація несе в собі нову нормативно-теоретичну парадигму, що, з одного боку, припускає свободу різноманіття і через це знаходить своє втілення в теорії "мультикультуралізму", в основу якого покладений принцип мозаїчності культур різних соціальних груп, а з іншого боку — диктує свої правила незалежно від суб'єктивного бажання її учасників. Глобалізація несе гомогенізацію світової спільноти, життя відповідно до єдиних принципів, єдині ціннісні переваги, бажання все універсалізувати.

Зміна системи цінностей. Глобалізація обумовлює трансформацію нормативно-регулятивної функції держави, що приводить до послаблення впливу держави на людину. Процес соціалізації деформується, розкріпачуються примордіальні феномени особистісного порядку. В суспільстві створюється мозаїчний набір цінностей.

Глобалізація породила ланцюг "глобальних проблем людства": екологічних, демографічних, політичних. Фундатор міжнародного дослідницького центру "Римського клубу", шо вивчає перспективи людства перед лицем сучасних глобальних проблем, А. Печчеї сформулював сутність глобальної проблеми "виживання людства": істинна проблема людського виду на даному рівні його еволюції полягає в тому, що він виявився повністю нездатним в культурному відношенні йти в ногу і повністю пристосуватися до тих змін, які сам вніс в цей світ. Оскільки проблема, що виникла на цій критичній стадії його розвитку, знаходиться всередині, а не зовні людської істоти, узятої як на індивідуальному, так і на колективному рівні, то і її розв'язання, на думку Печчеї, повинно виходити, перш за все і головним чином, зсередини нього самого.

Явище глобалізації — це обов'язковий період в розвитку сучасної цивілізації, коли вона прийшла до необхідності розв'язання питань, без яких її подальший гуманістичний розвиток практично неможливий; передусім це питання про основні, пріоритетні напрями розвитку людства. їхнє обґрунтовування вимагає копіткого порівняльного аналізу соціально-економічних, духовно-культурних, державно-правових і, перш за все, світоглядних основ сучасної і майбутньої цивілізації. Розв'язання цих проблем пов'язано з розв'язанням питань про механізми досягнення глобальних, загальносвітових цілей. Вже зараз значно загострилося питання про своєрідні рушійні сили цього процесу. Світ характеризується сьогодні наявністю декількох світових релігій, спектру ідеологій, способів життя і т.д. Без створення своєрідної загально цивілізаційної етики співіснування майбутня цивілізація встане перед проблемами ще більш глибокого змісту.

Таким чином, глобалізація представляє собою незворотний, історично унікальний об'єктивний процес, викликаний розвитком капіталізму, який передбачає інтенсифікацію виробничо-економічних, соціальних, політичних і культурних інтеракцій у всесвітньому масштабі. В кожній сфері життя суспільства глобалізація активізує цілий комплекс проблем:

у виробничо-економічному вимірі це — лібералізація ринку і символізація фінансової сфери, а також необхідність захисту стратегічно важливих галузей від економічної неефективності;

в соціальній сфері це — динаміка багатства і бідності, проблема нерівності, безробіття, неконтрольована міграція і "викачка мозків", демографічні, а також викликані техногенною дія- льністю екологічні проблеми;

в політичному вимірі — деетатизація (тобто проблема прозорості державних кордонів), протистояння глобалізму і антиглобалізму, феномен міжнародного тероризму;

в культурному вимірі — проблеми культурної, релігійної і національної ідентичності, проблема віртуалізації, уніфікація і такі її наслідки як масовізація і соціокультурна шаблонізація.