Соціологія культури: Навчальний посібник

Наслідуючи методу сходження від абстрактного до конкретного, перейдімо від опису історичної еволюції інформаційної ємності людини до опису інформаційних морів різних держав, наповненість яких безпосередньо впливає на інтелектуальний розвиток кожної особистості - громадянина тієї чи іншої держави. Розглянемо співвідношення даних, інформації, знань та інтелектуальної культури в двох гіпотетично різних державах.

Під "даними" треба розуміти факти, введені в семіотичні системи (їхнє позначення символами, словами, знаками, листом), що мають практичне значення насамперед у повсякденному житті. Під "інформацією" розуміється повідомлення, що містить зведення про систему фактів, що знімає невизначеність у тій чи іншій ситуації. Під "знаннями" — результати пізнання дійсності, перевірені практикою, шо ввійшли в соціальне життя як міцні орієнтири в процесах взаємодії в системах "суб'єкт — суб'єкт" і "суб'єкт — об'єкт". Те, що є інформацією для одного суспільства, може бути лише даними для іншого, і навпаки. Рівень інформації в іншому дорівнює рівню знань у першому, отже, інше суспільство поки лише опановує тим, що для першого стало звичним, загальновживаним. Ускладнення знань є показником розвитку інтелектуальної культури суспільства.

Сучасні засоби масової комунікації і зв'язку виробляють свої інформаційні технології для підтримки і розвитку інформаційного моря (поля). Зрозуміло, кожна окрема технологія розвивається з метою одержання максимального прибутку, але в цілому всі інформаційні технології формують, підтримують зростання інтелектуальної культури країни (суспільства).

Наша свідомість, а отже, і сприйняття інформації і інтенціональні за своєю природою: увага до інформації збуджується і підтримується нашим інтересом. Нижче наводиться таблиця, що показує сегментацію ринку відеопродукції в США (вона складена на основі даних загальнонаціонального дослідження):

В інформаційному суспільстві всі люди виступають споживачами масової інформації: кожна квартира, будинок підключені до інформаційних мереж так само, як до води, тепла, світла; радіо, телебачення, газети, телефон, персональні комп'ютери несуть достатньо інформації кожній сім'ї. Діти, як показують дослідження бюджету часу населення, проводять перед телевізором стільки ж часу, скільки в школі (5—6 годин). Усі ці тенденції змушують порушувати питання про захист і самозахист інтелекту людини, його свідомості від інформаційного "поневолення". Відомо, шо свідомість людини завжди під впливом чотирьох джерел інформації: світу як такого, соціокультурного середовища (мікросередовиша з його ціннісно-нормативними координатами поведінки), сфери організованої інформації (засобів масової інформації, систем освіти) і самого мозку (пам'яті, асоціацій, глибинних резервів, що таяться в підсвідомості). В інформаційному суспільстві головним джерелом починає виступати організована інформаційна сфера. Саме вона і виступає механізмом духовного поневолення особистості. Зрозуміло, що в цих умовах головним засобом захисту і самозахисту інтелекту є вміння вибирати самим споживачем тих чи інших каналів комунікації, сюжетів і видів розваг у віртуальних світах. Культура споживання інформації стає такою ж актуальною проблемою, як і взагалі культура споживання в століття лавиноподібного наростання кількості речей у світі людей.

Об'єктивною умовою такого уміння в нашому випадку є, звичайно, розмаїтість наданих інформаційних послуг. Однак в інформаційному морі існує дуже грізний для людини ворог —дезінформація. В умовах плюралістичного ринкового суспільства зростають можливості для різноманітної дезінформації у вигляді комерційної і політичної реклами ("несумлінна реклама"), обману в міжособистісних взаємодіях тощо. Люди досить часто стають жертвами дезінформації в умовах конкурентної і життєвої боротьби, якщо не вміють вчасно розпізнати обман, відрізнити правду від неправди, істину від омани. Інтелектуальна культура особистості і групи неодмінно містить у собі ці уміння.

Достовірна інформація несе людям (якщо ми відвернемося від повідомлень продані) знання двоякого характеру: знання для оволодіння тією чи іншою соціальною, економічною чи політичною ситуацією (соціальне знання) і знання, шо відносяться до наук про природу (природничо-наукове знання). Соціальне знання, покликане конструювати соціальну реальність, може нести в собі істину чи оману, правду чи обман (неправду); природничо-наукове знання буває лише або істинним, або оманливим. Чому ж існує така відмінність між цими видами знання? Англійський філософ Локк говорив, шо геометричні аксіоми були б уже давно переглянуті, якби вони зачіпали інтереси людей. Соціальне знання стосується інтересів різних груп і класів людей, тому воно може бути засобом маніпуляції свідомістю безлічі людей заради інтересів окремої групи, класу чи нації. Щодо саме таких повідомлень (інформації) і варто формувати в особистості уміння і навички самозахисту від дезінформації.

Вихідною умовою розвитку таких умінь є чітке знання природи істини, омани, правди і неправди (обману). Звернемося до Аристотеля, що залишив нам класичні визначення цих понять. Вони прості і точні. За Аристотелем, істина є відповідністю думки предмета, омана ж - невідповідністю думки предмета дослідження. Така адекватніська бо неадекватність виявляється лише в процесі практичного освоєння предмета (верифікації). Зрозуміло, що той чи інший людський інтерес не зможе спотворити результати дослідження (зрозуміло, ми тут не беремо випадки зловмисного приховання наукової істини). Люди "входять" у природу відповідно до її пізнаних законів, але переробляють її відповідно до своїх інтересів (зверніть увагу на те, що ці закони на Землі й у Всесвіті однакові, можна сказати, що природничо-наукове знання за своєю природою космополітичне, інтернаціональне). Природничо-наукове знання, якщо воно істинне, абсолютно верифіковане, тобто будь-яка людина в будь-якім місці може відтворити будь-який експеримент, шо призведе до наукової істини. Омана ж у сфері наукового знання — явище природне, воно не зловмисне, а свідчить лише про труднощі на шляху просування до істини. Природа звичайно глибоко ховає свої таємниці, але не хитрить з людиною. Інтереси людей виявляються з усією очевидністю, коли постають питання про те, як використовувати добуте істинне знання. У життєвій боротьбі людей і держав зловмисність може проявитися лише як приховане знання, та й то тимчасово (згадаймо боротьбу за оволодіння атомною зброєю).

Перейдімо до галузі соціального знання. Антагонізм інтересів різних спільнот веде до того, шо в умовах інформаційного суспільства формуються і пропагуються соціальні доктрини і проекти в інтересах груп, що мають у своєму розпорядженні основні засоби життєзабезпечення людей, у тому числі і засоби масової комунікації. У цих випадках маніпулювання свідомістю мас призводить до формування "помилкової свідомості" (Маркс, Мангейм), тобто "відчуженої" свідомості, коли між реальністю і свідомістю індивіда (групи) формуються різні фетиші і кліше, що змушують його (її) діяти навіть усупереч своїм очевидним інтересам.

Отже, коли мова йде про соціальне знання (здебільшого воно є повсякденним рівнем картини світу), ми повинні розкрити, що означає "правда" і "неправда". За Аристотелем, правда є відповідністю слів думкам. Зрозуміло, що думки при цьому можуть бути й оманою, але наміри того, хто говорить, щирі, у нього немає "задніх думок". Неправда ж є невідповідністю слів думкам того, хто говорить, тобто неправда є свідомим обманом. У цілому обман є різновидом дезінформації. У ціннісному аспекті правда виступає для людей як вища цінність у спілкуванні. Неправда ж — антицінність, однак коли результат помилкового повідомлення в ціннісній ієрархії індивіда (групи) перевищує престиж джерела інформації, люди можуть піти навіть на відверту неправду. Історія свідчить про те, що "Великий обман" звичайно масою вчасно не вловлюється. Правдивість людини чи інституту викликає почуття довіри до нього-це основа всякої легітимності (законності, моральності, довірливості, почуття "свого"). А.Швейцер у своїй відомій книзі "Благоговіння перед життям" стверджує, що "будинок істини не може бути побудований на хиткому грунті скепсису".

Розходження між науковим і соціальним знанням виражене і лінгвістично: якщо носі вищих рівнів наукового знання винагороджуються суспільним і державним визнанням у вигляді, наприклад, учених звань академіків, докторів наук тощо, аж до вищого визнання як генія, то вищий рівень соціального знання увінчується в суспільній думці званням "мудрого", "святого", знавця таємниць людських відносин і відповідної техніки вчинків та висувається як моральний зразок.

Уособлення цих знань звичайно не збігаються: мудрий ще не значить геній, а геній може і не бути мудрим. Збагнення істин у науці вимагає нагромадження знань у спеціальній сфері, збагнення ж істин у людських відносинах вимагає розуміння життя, нагромадження осмисленого досвіду в проникненні в суть соціального й індивідуального життя з метою надання допомоги собі й іншим у виході з різних важких ситуацій. Мудрий звичайно високо цінується в спілкуванні, геній — у сфері дій, діяльності.