Соціологія культури: Навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 2006 | Видавець: Київ: Кондор | Кількість сторінок: 302

7.4. Ідея життєвої форми

Будемо вважати взаємозамінними поняття культурного стилю і поняття життєвого стилю, життєвої форми тощо. Останні відбивають досить глибоку теоретичну традицію. Перш ніж звернутися до її розгляду, наведемо приклад того, що можна розуміти під життєвою формою, і покажемо, чому життєву форму можна тлумачити як культурний за суттю і за походженням феномен.

Згідно із середньовічними хроніками, Ліонський собор, що відбувся в 1245 році під головуванням папи Інокентія IV, був стурбований глибоким проникненням на захід монголів, які після перемоги при Лігніце (1241) загрожували підкорити увесь християнський світ. Це варварське плем'я було зовем незнайоме європейця розповіддю про них перед собором виступив російський митрополит Петро, шо знав монголів із власного досвіду; після перевірки його християнської віри через перекладача йому було поставлено ряд питань про походження монголів, їхню віру, звичаї і про їх Forma vivendi, тобто про життєву форму. ВідповідьПетра були записані хроністами-бенедиктинцями, які описували наступне: "Що стосується їхньої життєвої форми, сказав він, то вони їдять м'ясо кобилиць, собак і всіх інших тварин, а при необхідності й людське м'ясо, але не сире, а варене. Вони п'ють воду і молоко. Суворо караються в них такі злочини, як кровозмішання, злодійство, невірність у шлюбі й убивство, і караються смертю. Вони мають одну дружину чи кількох. На збори сім'ї, торгові переговори і таємні ради вони не пускають того, хто не належить до їхнього народу. Свої стоянки вони завжди влаштовують осторонь, окремо від усіх інших, і якщо до них потрапляє хтось чужий, вони його без вагань убивають".

З цієї розповіді ясно, що розумілося в середні віки під життєвою формою. Насамперед це спосіб задоволення вітальних потреб, тобто їжа, питво; далі, це інститути і закони, які регулюють спільне життя, такі, як правовий порядок, форма сім'ї; нарешті, це норми поведінки стосовно чужих. Хоча святі прелати сприймали монголів —людожерів і багатоженців—як варварів і примітивів, проте за ними було визнане право на життєву форму.

Це було тим більше дивно, що в ранньому середньовіччі термін "життєва форма" застосовувався, насамперед, стосовно чернечого життя і, що важливо для нас, він повинен був відображати відповідність між вірою і поведінкою у християнському житті. Передбачалося, шо життєвих форм багато і кожна з них вважалася пов'язаною з певним суспільством і певною історичною епохою. Крім того, життєві форми не були властиві ізольованим індивідам: вони припускали наявність колективності та регулювали процеси суспільного буття людей. Життєві форми — не якісь позачасові моральні норми, а історично мінливі й історично зумовлені правила сприйняття, судження і поведінки. Таке розуміння життєвої форми, що поширилося в ХІ-ХІІ ст., сформулював єпископ Ансельм з Хафель-бергав 1149 р.

Для нас важливо, що фактично мова тут йде про культуру групового життя чи навіть про репрезентативну культуру. Нагадаю наведене вище визначення Ф. Тенбрука: "Культура є суспільним явищем остільки, оскільки вона є репрезентативною культурою, тобто виробляє ідеї, значення і цінності, що діють завдяки їхньому фактичному визнанню. Вона охоплює, отже, переконання, оцінки, картини світу, ідеї й ідеології, що впливають на соціальну поведінку тією мірою, якою члени суспільства або активно їх поділяють, або пасивно визнають.

Репрезентативна культура логічно припускає відповідність між вірою і поведінкою. До репрезентативної культури належать і такі характеристики, як історичність, мінливість, колективність, незводимість до культури індивідуума тощо. Практично всі виділені Ансельмом характеристики життєвих форм відповідають соціологічному розумінню культури, тому можна вважати за можливе ототожнювання життєвої форми і культурної форми, життєвої форми і культурного стилю.