Соціологія культури: Навчальний посібник

Однозначно відповісти на запитання про те, що є джерелом нових культурних стилів і форм, неможливо. Нові стилі і форми приходять буквально звідусіль: із Заходу, зі Сходу, з недавнього минулого і глибокої давнини, з різних тимчасових шарів історії України.

Багато традицій запозичені з культури західного індустріального і постіндустріального світу, наприклад, хіпі, панки, япі - коректні молоді бізнесмени з комп'ютерами і власним кодексом поведінки, що дозволяє їм тримати дистанцію стосовно традицій і звичаїв "нормального" повсякденного життя. Західне походження має і безліч актуальних нині політичних ідеологій - від соціал-демократії і ліберальної демократії до лібертаріанства й ідеологій "сексуальних меншин". Те ж можна сказати про сферу економічної ідеології, де активно обговорюються і знаходять свій шлях у практику різноманітні концепції ринкової економіки.

Інше найважливіше джерело нових форм і стилів – власне українське минуле; сюди можна віднести і перебування України в складі різних держав, і відновлення релігії сьогодні, і націоналістичні течії. Цей перелік можна продовжити. Не меншу роль відіграють традиції, що сформувалися в Україні в недалекому минулому, а саме політичний стиль більшовицької партії. Узагалі більшовизм не як експліцитна політична ідеологія, а як спосіб мислення і стиль політики дуже сильно впливає на сучасне життя. Ним однаково заражені й консервативні комуністи, і радикальні демократи.

Ще одне важливе джерело — Схід. Йога, буддизм, індуїзм, кришнаїзм, різні школи східних единоборств із відповідним доктринальним змістом — усе це, часто за посередництвом Заходу, інтегрується в сучасну українську культуру, але, на відміну від Заходу, східні політичні вчення не настільки впливові.

Перш ніж відповісти на друге запитання: яка "механіка" становлення нових культурних форм, розглянемо зміст слова "нові" у цьому контексті. В абсолютному розумінні жодна з них не є новою для України. Існували різні субкультурні групи, що діяли ніби в підпіллі, різноманітні українські й закордонні традиції коментувалися в наукових дослідженнях. Вони нові втому розумінні, шо раніше, у радянський час, були відсутні можливості їхньої публічної презентації, оскільки офіційна моностилістична культура виключала ці культурні форми як неавтентичні з ідеологічних міркувань. І, природно, саме на можливості їхньої публічної презентації зосередилася увага як самих представників цих культурних форм, так і широкої громадськості.