Соціологія культури: Навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 2006 | Видавець: Київ: Кондор | Кількість сторінок: 302

5.5. Типи і функції ритуалів

Дюркгеймівська класифікація ритуалів—мабуть, найсистематичніша й найобгрунтованіша. Але і вона не містить у собі всього різноманіття типів ритуалів.

Ритуали класифікуються за різними підставами-критеріями. Важливим вважається поділ ритуалів на магічні та релігійні. Дюркгейм відповідно до своїх уявлень про суспільство пропонував вважати головною відмінністю магії від релігії те, що перша має індивідуальний характер, а друга - суспільний. Якщо говорити більш конкретно, можна відзначити, що в магії (чаклунстві) відсутня характерна для релігії віра в персоніфіковані надприродні сили, тобто в Бога. Магічні ритуали переслідують безпосередні, найближчі цілі і, що дуже важливо, вони є справою індивідуумів, а в результатах релігійних ритуалів звичайно буває зацікавлене все суспільство (клан, плем'я) і тому, як правило, усе суспільство (чи ключові групи, чи символічні суспільні фігури) беруть участь у їхньому здійсненні.

ппуали можна класифікувати також за їхніми функщями. У першу чергу варто виділити кризові ритуали, здійснювані індивідом чи групою в критичні періоди життя чи як відповідь на гостру і зовсім невідкладну проблему. Прикладом може служити танець дощу, що здійснюється звичайно в період довгої посухи коли втрата врожаю загрожує племені повним вимиранням. Цей складний ритуал відбувається за участю практично всього племені під керівництвом верховних жерців, шаманів чи священиків. Він детально і чітко розроблений, прийшов зі старожитніх часів. Відзначимо, що взагалі ритуал та імпровізація виключають одне одного.

У сучасному суспільстві характер кризового ритуалу - звернення глави держави до народу у випадку нещастя, його перебування безпосередньо на місці нещастя. Кризовим ритуалом надзвичайної сили впливу став військовий парад 7 листопада 1941 року на Червоній площі у Москві, коли війська прямо з параду йшли на фронт. Завдяки випадковому збігу обставин комеморативний обряд перетворився в кризовий, багаторазово підсиливши тим самим свій вплив.

Календарні ритуали відбуваються регулярно в міру настання передбачуваних, повторюваних природних явищ, таких, як зміна пір року, зміна фаз місяця, дозрівання врожаю тощо. У всіх сільських культурах є величезна кількість таких ритуалів, украй складних, насичених елементами еротики, зі своїми особливими богами, героями, міфічними персонажами. В міру розвитку суспільства, його індустріалізації вони частково секуляризуються, частково відмирають. Календарні ритуали нерідко розглядаються як один з різновидів ритуалів переходу.

Особливий клас утворюють ритуали інтенсифікації. Цей термін введений американськими антропологами Чеплом і Кунем для позначення сукупності ритуалів різних типів: кризових, календарних й інших, здійснюваних для того, щоб протистояти порушенню рівноваги групового життя, викликаного або внутрішніми, або зовнішніми причинами, інтенсифікувати взаємодію між членами групи і взагалі підвищити ступінь групової згуртованості. Саме з такими ритуалами ми зіштовхуємося, наприклад, коли на весілля чи інше сімейне торжество з'їжджаються члени родини, розкидані по всій країні й до цього випадку не бачили один одного роками, якщо не десятиліттями. Функцію інтенсифікації виконують, як правило, кризові ритуали. Звичайно ритуали інтенсифікації не мають власного специфічного змісту, об'єднання їх в один клас відбувається на основі тієї ролі, яку вони відіграють у підтриманні рівня інтенсивності групового життя.

За своїм змістом і соціальною функцією виділяються ритуали споріднення, причому вони стосуються не споріднення по крові чи по шлюбу, а родинних відносин, що сформувалися на основі функціональних взаємозв'язків. Такі, наприклад, ритуали взаємин членів родини з хрещеним батьком чи хрещеною матір'ю. Це так зване ритуальне споріднення (третій тип споріднення поряд зі спорідненням по крові чи по шлюбу). У традиційних культурах воно відіграє дуже важливу роль.

Ми назвали лише найбільш поширені типи ритуалів. Узагалі ж залежно від застосовуваних критеріїв і рівня аналізу можна виділити буквально нескінченну кількість типів ритуалів. Наприклад, ритуали можуть класифікуватися за участю в них чоловіків чи жінок на суто чоловічі, суто жіночі та змішані ритуали. У суто чоловічих ритуалах мають право брати участь тільки чоловіки, але деякі з них фігурують у ролі жінок і символічно імітують фізіологічні функції, властиві жінкам; у суто жіночих ритуалах, навпаки, окремі жінки імітують фізіологічні функції чоловіків. Але це зовсім не означає "прийняття ролі" жінки чи, навпаки, чоловіка, відповідно до відчужених рольових визначень (якщо говорити сучасною мовою).

Це означає буття жінкою чи відповідно чоловіком у період ритуального часу, виключеного з нормального чергування часів.

Крім того, ритуали можуть бути класифіковані за масовістю, тобто за кількістю тих, що беруть у ньому участь, за ступенем структурованості, за чергуванням елементів аморфності та структурованості, за характеристиками групи, усередині якої і в ім'я якої вони виповнюються. Останній момент дуже важливий, тому що ритуали стратифіковані, причому ^ратифіковані подвійно — щодо як земної, так і міфологічної ієрархії. Деякі ритуали можуть виконуватися тільки вождями, тільки старійшинами чи тільки мисливцями (тільки брахманами чи тільки кшатріями тощо), причому виконання відповідних ритуалів представниками інших груп (чи каст) тягне незліченні важкі наслідки як для винуватців, так і для опоганених груп і навіть самих опоганених ритуалів. Боги (та інші міфічні істоти) ревниво ставляться до виконання ритуалів. Так, використання ритуального предмета, призначеного для служіння на честь однієї міфічної істоти, у ритуалі, призначеному для іншої, може призвести до зовсім непередбачених наслідків. Наприклад, до деградування Бога, зміни місць і значущості богів, коротше, до перевороту у світобудові, що, безперечно, відіб'ється і на людях (як помста ображеного Бога).

У будь-якій культурі присутня також безліч ритуалів нерелігійного чи не прямо релігійного характеру. Тут мається на увазі ритуалізований характер будь-яких типів дій і форм діяльності, аж до таких, що зустрічаються найбільш часто. Такі ритуалізовані форми, важливі й значущі також у сучасному житті, можна назвати дифузійними формами ритуальної поведінки. Але оскільки ці ритуали не кодифіковані, не стандартизовані, а найчастіше навіть і не рефлексовані й у той же час виконують найважливішу функцію створення і підтримання досить стабільних структур міжіндивідуальних взаємодій, точніше їх можна було б іменувати дифузійними формами соціальності. Тонкий аналіз таких ритуалів провів американський соціолог І.Гофман.

Не будемо аналізувати концепцію Гофмана в повному обсязі, а покажемо його підхід до ритуалістичного за своєю природою феномену поважної поведінки, тобто поведінки, функція якої — висловити повагу і вдячність однієї людини іншій. . Гофман пише, що поважна поведінка з боку актора складається звичайно в демонстрації шанобливості, вдячності і благоговіння перед реципієнтом такою мірою, що це здається надто комплементарним і, ймовірно, перевершує ті почуття, що актор міг би дійсно відчувати стосовно реципієнта. Здається, начебто актор віддає реципієнту перевагу сумніву і може навіть ховати за розсипом компліментів свою дуже низьку оцінку його достоїнств. Такі акти поваги формують ідеальну модель, відповідно до якої тепер і надалі будуть розгортатися реальні взаємини актора і реципієнта.

Розрізняють поважну поведінку двох видів, кожна з яких орієнтується на відповідний тип ритуалу: ритуал запобігання чи ритуал презентації. Ритуали запобігання - це передбачувані обмеження поведінки, призначені для підтримання соціальної дистанції між індивідами. Вони обмежують ступінь втягнутості індивідів у соціальні відносини допомагають зберігати деякий рівень формальності та визначений ступінь індивідуальної автономії для його учасників. Відзначимо, шо ритуали запобігання в тому вигляді, в якому вони описуються Гофманом, нагадують зіммелівське поняття такту.

Ритуали презентації— це моделі поважної поведінки, передбачувані також, але служать меті заохочення й активізації взаємодії. Якщо ритуали запобігання передбачають, чого не треба робити стосовно партнера, щоб не принизити його свободу й індивідуальність, то ритуали презентації передбачають способи залучення партнера у взаємодію шляхом виявлення знаків поваги. Це, за Гофманом, "...вітання, запрошення, компліменти, дрібні послуги".