ФIЛОСОФIЯ - Український світоглядовий акцент
Зміст, передмова
Міністерство освіти України
Житомирський інженерно-технологічний інститут
Асоціація вузів не державної форми власності
Інститут Підприємства та сучасних технологій м. Житомир
Юрiй Бiлодiд ФIЛОСОФIЯ
Український світоглядовий акцент
м.Житомир.
1996р.
Короткий змiст.
РОЗДІЛ N1. Фiлософiя та її мiсце в духовнiй культурi людства.
РОЗДІЛ N2. Буття. ч.І, ч.ІІ.
РОЗДІЛ N3. Сутнiсть людини основа гуманiстичного фiлософствування.
РОЗДІЛ N4. Духовнiсть людини та її прояви.
РОЗДІЛ N5. Пiзнання свiту людиною.
РОЗДІЛ N6. Проблема методу в фiлософiї.
РОЗДІЛ N7. Надприродне та Бог в свiтоглядi та фiлософiї.
РОЗДІЛ N8. Основи фiлософського аналiзу суспiльства.
РОЗДІЛ N9. Суспiльна свiдомiсть.
Змiст РОЗДІЛ 1. Фiлософiя та її мiсце в духовнiй культурi людства.
Вступ. Специфiка фiлософського знання. Мiсце фiлософського знання в системi свiдомостi людини. 1.1. Свiтогляд та його мiсце в життi людини. Поняття свiтогляду. Структура свiтогляду.Об'єкт вiдображення в свiтоглядi. 1.2. Фiлософiя як наука. Структура фiлософiї. Онтологiя. Гносеологiя. Аксиологiя. Праксиологiя. Проблема основного питання в фiлософiї. 1.3. Способи побудови фiлософської теорiї. Антропоцентричнi, соцiоцентричнi, духоцентричнi, теоцентричнi та природоцентричнi фiлософськi концепцiї. 1.4. Українська гуманiстична фiлософська традийцiя. Зв'язок фiлософiї з духовною культурою народу. Особливостi українського менталiтету. Особливiсть українського гуманiзму.
РОЗДІЛ 2. Буття. ч.І.
2.1. Поняття буття та структура об'єктивної реальностi. Категорiя буття в духовнiй культурi людства. Структура буття. Основнi властивостi буття. 2.2.Дискретнiсть. Поняття дискретностi. Роль дискретностi в розумiннi реальностi. Структура об'єктивної реальностi. 2.3-4. Простiр та час. Просторова характеристика реальностi. Час як властивiсть процесiв буття.Проблема вимiру простору та часу. Простiр та час в гуманiстичних вимiрах. 2.5.Взаємодiя. Поняття взаємодiї. Роль взаемодiї. 2.6. Вiдображення. Передача в процесi вiдображення. Творча властивiсть вiдображення. 2.6-а. Проблема живого в буттi. Життя як форма iснування бiлкiв та як процес.
Буття ч.ІІ.
3.1.Рух як властивiсть буття. Поняття руху та багатство його форм. Кла-сифiкацiя форм руху. Спокiй. 3.2.Закони руху. Закон єдностi та взаємодiї протилежностей. Закон переходу кiлькостi в якiсть. Закон заперечення заперечення. 3.3. Спiввiдношення форм iснування буття. Взаємозалежнiсть форм iснування буття. Самосутнiсть та самодостатнiст його форм. Реальнiсть як рояв властивостi.
РОЗДІЛ 3. Сутнiсть людини - основа гуманiстичного фiлософствування.
Вступ. Роль гуманiстичного свiтогляду в суспiльному прогресi. 4.1. Най-давнiшi та сучаснi уявлення про походження людини та про її природну основу. Бiблiйна версiя. Погляди П'єра Теяра де Шардена.Трудова теорiя походження людини та її недолiки. Духовнiсть - основа людського в людинi. 4.2.Формування духовностi - ведуча сторона людинотворення. Свiдомiсть та духовнiсть. Структура духовностi. Роль духовностi в становленнi людяностi. 4.3. Соцiальнi стосунки, їх мiсце в людськiй сутностi. Обмеження марксистської позицiї в трактовцi людини як сукупностi суспiльних вiдносин. Роль соцiальнiх стосункiв в становленнi та функцiонуваннi iндивiдуального. Полiфонiя людської сутностi. Роль гармонiї в феноменi людини.
РОЗДІЛ 4.Духовнiсть людини.
5.1.Вiдображення як основа людської духовностi. Характеристика вiдображення як властивостi буття. Вiдображення як творча властивiсть буття. 5.2.Свiдомiсть не всеосяжнiсть iдеального, а лише частина людської духовностi. Походження свiдомостi та її сутнiсть. Свiдомiсть як знання. Перебiльшення ролi свiдомостi в суспiльному буттi. 5.3.Феномен вiри. Поняття вiри. Гносеологiчне значення вiри та її мiсце в людськiй духовностi. 5.4.Прамораль - новий виток в розвитку вiдображення. Самообмеження в соцiальних стосунках. Табу. Традицiї. Мораль. 5.5.Процес переходу вiд первiсної моральностi до сучасної релiгiйностi. Складностi переходу людства до людських стосункiв в класовому суспiльствi. Рiзнi шляхи збереження людяностi. 5.6.Релiгiйнiсть - вищий прояв духовностi.
РОЗДІЛ 5. Пiзнання свiту людиною.
6.1.Багатоварiантнiсть способiв пiзнання. Естетичний, релiгiйний та iнтуитивний способи пiзнання. Наукове пiзнання. 6.2.Процес пiзнання свiту людиною. Вiдчуття. Сприйняття. Уявлення. Поняття. Судження. Умовисновки. 6.3.Проблема iстинностi знань та роль практики в пiзнавальному процесi. Поняття iстини. Абсолютнiсть та вiдноснiсть знань. Роль практики в процесi пiзнання. 6.4.Загальна характеристика методiв та форм наукового пiзнання. Спостереження. Експеримент. Моделювання.
РОЗДІЛ 6. Проблема методу в фiлософiї.
7.1.Два основнi методи фiлософського осягнення буття. Роль фiлософського методу в формуваннi фiлософської еонцепцiї. Властивостi буття основа появи двох фiлософських методiв - дiалектики та метафiзики. 7.2.Становлення дiалектики в iсторiї самопiзнання людиною своїх творчих можливостей. Дiалектика стародавнiх часiв. Гегелiвська дiалектика. Дiалектика в марксизмi. 7.3.Метафiзика i її роль в iсторiї фiлософської культури. Становлення метафiзичного методу. Метафiзичний метод в iсторiї людського пiзнання. Неспро-можнiсть спроб заперечити метафiзичний метод пiзнання. 7.4. Принципи та категорiї дiалектики. Принцип унiверсальних зв'язкiв. Одиничне. Загальне. Особливе. Сутнiсть та явище. Принцип системно - структурних зв'язкiв. Змiст i форма. Принцип детермiнiзму. Причина та наслiдок. Необхiднiсть та випадковiсть. Можливiсть та дiйснiсть.
РОЗДІЛ 7. Проблема надприродного та Бога в свiтоглядi i в фiлософiї.
8.1.Рiзнi пiдходи до осягнення надприродного та Бога. Мiфологiчний пiдхiд. Неможливiсть наукового осягнення сутностi Бога без осягнення сутностi людини. 8.2.Сутнiсть суперечностi мiж науковим та релiгiйним свiтоглядом. 8.3.Сутнiсть надприродного. Рiвнi органiзацiї буття та вiдповiднiсть їм законiв. Надприродне як соцiальне. 8.4.Божа сутнiсть - закони соцiального функцiонування. Генiальнi здогадки Апостола Павла. Бог як абстрактна категорiя. Бог є закон. 8.5.Чи варто довiряти релiгiйному досвiду людства? Релiгiя - досвiд збереження людяностi. Грiх як антигуманна дiя.
РОЗДІЛ 8. Основи фiлософського аналiзу суспiльства.
9.1.Поняття суспiльства. Суспiльнi вiдносини. 9.2. Суспiльство як система. Рiзнi варiанти системного аналiзу суспiльства. Маркс. Ростоу. Тойнбi. 9.3. Соцiальна дискретнiсть. Нацiї. Професiйна дискретнiсть. Класовий подiл суспiльства. Полiтична дискретнiсть
РОЗДІЛ 9. Суспiльна свiдомiсть.
10.1.Поняття суспiльної свiдомостi. Взаємодiя суспiльної свiдомостi та суспiльного буття. 10.2. Iндивiдуальна та суспiльна свiдомiсть. 10.3. Структура суспiльної свiдомостi. 10.4. Суспiльна психологiя. Теоретична свiдомiсть. 10.5. Форми суспiльної свiдомостi.
Передмова.
Пропонований читачевi посібник являє собою результат праці автора над розробкою теоретичного курсу з фiлософiї для студентiв Житомирського iнженерно-технологiного iнституту й Iнституту Пiдприемництва та сучасних технологiй в м.Житомирi. В процесi пошукцу шляхiв трансформацiї фiлософської освіти у вищому учбовому закладi в пострадянськi часи доводилось застосовувати та випробовувати рiзнi варiанти навчального курсу з даного предмету. Студентам читались сучаснi Захiднi фiлософськi теорiї - вiд неотомiзму до сучасного прагматизму, були спроби взяти за основу сучасний французський екзiстенцiалiзм. Та з 1992 року стало зрозумiло, що свiтоглядову теоретичну освiту в Українi треба будувати виходячи з фiлософської культури, що має українське корiння. Подальша робота над працями українських фiлософiв, а головне тi завдвння, якi вони ставили перед фiлософською наукою, поступово пiдвели до формування Української гуманiстичної фiлдософської концепцiї, що являє собою варiант теоретичного узагальнення української свiтоглядової позицiї, українського менталiтету, української духовностi в найкращих позитивних її проявах.
Особливiсть української фiлософської культури можна осягнути лише при врахуваннi iсторичних умов у яких вона формувалась. До XVIII-го столiття фiлософiя як наука так чи iнакше привносилась в Україну з iнших европейських культурних регiонiв. Разом з християнством до нас була "завезена" старогрецька фiлософiя. Культурнi контакти з Європою в ХIV - ХV ст. сприяли засвоєнню фiлософiї Вiдродження, на українську філософську культуру певний вплив справила фiлософiя Нового Часу. Та обов'язково треба зауважити, що в фiлософськiй культурi України нiколи не було прямого запозичення світоглядових iдей. I еллiнська фiлософська думка, i середньовiчний теоцентризм европейського середньовiчча, i та й подальшi досягнення фiлософської культури впливали на духовність українства, а не визначали її. Свiдчення тому оригiнальнiсть мислення Митрополiта Iлларiона, полiтологiчнi думки якого набагато випередили свiтовий розвиток цiєї галузi пiзнання, твори Iвана Вишен-ського, в яких фiлософiя Вiдродження осмислюється критично. Так чи iнакше, але "великих слiв, велика сила", що завозилась в Україну торкалась головним чином тодiшньої української елiти, котра, врешті-решт, в значнiй мiрi слугувала або Речi Посполитiй, або Росiйськiй iмперiї. В народну товщу заморська "премудрiсть" проникала лише через релiгiю. Свiтоглядова позицiя автохтонного населення України була обумовлена менталiтетом, що формувався в умовах специфiчного геополiтичного становища та особливостей соцiально-економiчного розвитку України. Про що детальнiше йтиме мова вже в першому розділі. Лише за радянських часiв в Українi було повністю заборонено мати свою власну фiлософську культуру, а визнавалась як iстинна лише нiмецька класична фiлософiя в марксистському варiантi. Та семидесятилiтне офiцiйне панування нiмецької класики не знищило українського менталiтету, українського потягу до власної фiлософської культури.
Українська самосвiдомiсть найповнiше розгорнулась в часи козацької держави. Розвиток освiти та наукової думки в той час сягнув настiльки, що склались передумови формування на теоретичному рiвнi основних складових українського свiтогляду, який йшов з глибин української духовної кудьтури, з української ментальностi. Мова йде про творчiсть Г.Сковороди та його сучасникiв. Саме вони змогли сформувати тi основополагаючi iдеї, котрi потiм, попри всi рогатки царської цензури, заборони радянських часiв пробивали собi шлях в українськiй духовнiй культурi.
Основополагаючi iдеї української класики стали скелетом проопнованої концепцiї.
Перш за все це визнання людського життя найвищою цiннiстю в українськiй самосвiдомостi. Доля людини, ось ведуча проблема української народної мудростi. Знамените українське "Доле, де ти?" є своєрiдною сутністю ставлення українства до самого себе. Нi самовдосконалення, що притаманне старойндiйськiй фiлософiї; нi радощi життя, котрими так вабить свiтогляд Вiдродження; нi природоцентризм як основна фiлософська iдея Нового Часу; нi розум нiмецької класики не являються центром українського свiтобачення. Людська доля, тобто процес людського життя вихiдна позицiя українського фiлософствування. Якщо бiльшiсть свiтових фiлософських теорiй є своєрiдними "отвлечеными началами", то український свiтогляд в значнiй мiрi синтезує всi сторони "отвлечености" в единому процесi розвитку людської долi.
Другою вихiдною позицiєю пропонованої фiлософської концепцiї є твердження, що людська духовнiсть є ведучою, хоч i не єдиниою, стороною людської сутностi. Звiдси всi форми осягнення (вiдображення) буття людиною так чи iнакше представленi в свiтоглядi людини. Все, що є в реальному, живому свiтоглядi мусить бути представлене й утеоретичному планi, тобто в фiлософiї. Людська духовнiсть, у всьому багатствi її проявiв, феномен цiлiсний i фiлософiя не має права вiдсторонитись вiд есенцiального осягнення, чого б то не було, що так чи по iншому репризентоване i присутне в свiдомостi. Тому фiлософiя повинна осягнути, розкрити i певним чином витлумачити не лише сутнiсть природи, людську та соцiальну реальнiсть, здатнiсть людини до пiзнання, ставлення людини до рiзних сторiн реальностi але мусить осягнути, зрозумiти, витлумачити i феномен надприродного, Божества, Бога, людської релiгiйностi. Мова йде про проблеми котрi свого часу були цариною, так званого, "наукового атеїзму", а зараз попали в обiйми релiгiознавства. Ми виходимо з того, що науково фiлософськi погляди та релiгiйнi погляди не антагонiсти, а елементи людської духовної гармонiї.
Українська релігійність має свою особдивість. Вона полягає в тому, що несе в собi заряд високої моральностi глибокої поваги до людського життя. Українська релiгiйнiсть бiльш морально-етична нiж мiфiчно-мiстична. Семидесятилiтня практика розгнузданої атеїстичної пропаганди в Радянському Союзi, партiйно-адмiнiстративний тиск на церкву, терор проти священнослужителiв та руйнацiя храмiв не привели до зникнення релiгiйностi в українському суспiльствi.
В данiй роботi використанi надбання сучасної свiтової фiлософської культури. Як йшлося ранiше, в процесi свого iсторичного розвитку українська фiлософiя вбирала всебе кращi надбання свiтової фiлософської культури. Та трапилось так, що за радянськиї часiв спiлкування зi свiтовою фiлософською громадскiстю було фактично неможливим. Сучасна відкритість українського духовного життя дає можливість вільно користуватись світовими філософськими надбаннями. Здавалося б чого кращого можна чеати, та й в цьому випадку нас підстерігає нова небезпека. Нова ситуація подекуди породила ефект уявлення меншовартості української філософської культури тепер уже в порівнянні не з російською, а із західноевропейською філософською думкою. В пропонованому посібнику з філософії використання свiтового досвiду аж нiяк не заважає науковому осягненню українського свiтобачення. Все це робилось не з позицiй "спесивої нацiональної зверхньостi", а з позицiй української ментальностi,що мае глибоке власне корiння. А шевченкiвський вираз "... i чужому научайтесь, свого не цурайтесь." в даному випадку звучить надзвичайно актуально.
При пiдготовцi даної роботи не лишились осторонь i кращi надбання марксистської фiлософiї. Про роль марксистської фiлософської культури варто сказати окремо. Автор роботи від азiв i до наукового рiвня пройшов школою марксистської фiлософiї. Та потреби постiйного спiлкування з технiчною iнтелiгенцiєю, викладання фiлософiї в технiчному вузi час вiд часу ставили проблеми, котрi нiяк не вирiшувались в прокрустовому ложi офiцiйного радянського марксизму. Логiчно обгрунтованi вiдповiдi знаходились в iнших фiлософських концепцiях, або пояснювались з протилежних свiтоглядових позицiй. Пiсля розвалу соцiалiстичної системи в українському "культурному" середовищi стало модою просто лаяти марксизм. Та лайка є емоцiйне, а не наукове ставлення до чого б то не було. Потреба дiалектичного "зняття" марксизму в українському свiтоглядi змусила критично аналiзувати тi положення марксизму, котрi вже стали iсторiєю фiлософської культури Европи. В марксистськiй фiлософiї, як i в iнших фiлософських теорiях є й iстина, є й омана, є й полiтична коньюктюра, i проста iсторична обмеженiсть. Це фiлософiя середини Х1Х ст. В масовiй свiдомостi українського культурного загалу марксизм все ще лишається авторитетною фiлософською теорiєю. Таке ставлення до марксизму лежить не на поверхнi, воно в глибинах духовностi можливо тому, що iншох фiлософської культури iнтелiгенцiя країни просто не знає. Та й, немає де правди дiти, у вузах України зараз здебiльшого викладають ту ж марксистську фiлософiю пiд рiзними "фiговими листами": методологiя науки, проблеми теорiї пiзнання, чи якось по iншому називають фiлософськi курси. Першi спроби автора критично переосмислити окремi свiтоглядовi положення марксизму-ленiнiзму опублiковано в 1990, 1991 роках. В 1994 та в 1995 роках в журналi "Вiче", в чотирьох статтях викладено основнi положення української гуманiстичної фiлософської концепцiї.
До специфiки українського гуманiзму слiд вiднести i демократизм поглядiв не лише на суспiльно-полiтичну сторону людського життя, а й на все багатство суспiльнiх стосункiв, аж до побутових включно. Особливiстю українського свiтогляду є й те, що українець специфiчно ставииться до природи рiдного краю. Про це детальнiше вже в першому розділі.
В умовах коли українство, здобувши державнiсть, шукає шлях в сучасний цивiлiзований свiт, на одно з чiльних мiсць виходить проблема самоусвiдомлення нацiї. Йдеться не про українську етнiчну спiльноту, а про всi народи, котрi населяють наш благословенний край. Формування своєї власної соцiокультурної системи не легкий i довготривалий процес. Складнiсть перетворень, котрi проходять в Українi, викликана не лише полiтичними прорахунками соцiальних сил, що намагаються створити не лише нову державу, а й нову соцiально-полiтичну систему. Українство в своєму загалi свiтоглядово повнiстю не пiдiйшло до рiвня перетворень, котрi йдуть в суспiльствi. До сучаснго рiвня розвитку соцiалшьно полiтичних подiй виявилась не пiдготовленою й українська фiлософська думка. Свiдченням тому є вiдсутнiсть на другому українському фiлософському конгресi навiть окремої секцiї, що розглядала б проблеми розвитку української філософської теорії. Окрiм сугубо навчально - методичних завдань автор даного посібника плекає надiю збудити думку української фiлософської громадськостi до теоретичного осягнення нашого українського свiтогляду, до пошуку iдей, що виведуть духовнiсть народiв України на новий рiвень розвитку, який вiдповiдатиме завданням двадцять першого столiття.
Та повернусь до процесу написання даної книжки. Першими слухачами, цінителями і критиками ідей, що тут пропонуються, були мої студенти. В дискусіях з ними, особливо гострих в 1990-1991 роках, викристалізовувались основні положення даної філософської концепції.
Не полишили мене й учні попередніх років. Дійову підтримку надав бувший мій студент, нині доктор філософських наук, професор Микола Павлович Лукашевич. Автор висловлює глибоку подяку редколегії журналу “Віче”. Творча співпраця з цим колективом, а особливо з Ігорем Скрутнем (головний редактор), не лише надихала, а й дала можливість на сторінках журналу ознайомити читачів з основними положеннями української філософської гуманістичної світоглядової концепції до виходу в світ моєї праці.
Дана книжка не отримала б дороги до читача без допомоги спонсорів. Це перш за все спільне українсько-білоруське підприемство “EMAN” та його керівництво - в особі генерального директора Івана Білодіда та комерційного директора Геннадія Вінника. Матеріальну підтримку при виданні книжки надав і ректор Жтомирського інженерно-технологічного інституту Борис Борисович Самотокін. Автор глибоко вдячний цим громадянам України, котрі в наш складний час не пошкодували коштів на розвиток української духовної культури.
