Політологія: Навчально-методичний комплекс

Націоналізм Д. Донцова

Особливе місце у формуванні та встановленні української національної свідомості й ідеології належить політичній доктрині Дмитра Донцова (1883—1973), який поклав в українській політологічній думці початок течії так званого «інтегрального націоналізму». Ця течія, в націоналізмі почала зароджуватись в останній чверті XIX ст. в умовах зрослого суперництва між національними державами» і занепаду ідей гуманізму та лібералізму.

На початку XX ст. «інтегральний націоналізм» поширюється не тільки в Західній, а й у Східній Європі. Особливе його піднесення припадає на 20—30-ті роки, коли в багатьох країнах утверджувались диктаторські і тоталітарні режими. Найбільшим впливом націоналізм цього типу користувався в так званих запізнілих націях (Німеччина, Італія, Японія). Характерними його рисами були крайній радикалізм, войовничість, експансіонізм.

На терені України основні ідеї цього типу націоналізму можна розглянути на прикладі табл. 12. Ці риси великою мірою були притаманні і поглядам Дмитра Донцова. Слід зазначити, що він своїх перших журналістських працях в поділяв марксистські ідеї про революційність національних рухів. Згодом Д. Донцов пориває з соціал-демократією й активно пропагує свою націоналістичну концепцію. Найбільш повно ця концепція знайшла своє висвітлення у багатьох його працях, особливо в таких: «Підстави нашої політики» (1921) і «Націоналізм» (1926). Його концепція включає три вихідних елементи:

1) Росія — найголовніший ворог України;

2) селянство — хребет нації й держави;

3) необхідність сильного відчуття мети і волі.

Ідеалом державного ладу Д. Донцов вважав «селянську дрібнобуржуазну республіку». Це єдине, що могло врятувати Україну від російського комунізму, який

«оперує лише з рабами» й прагне «запанувати над масою, що, крім шлункових інтересів і демагогічних кличів, нічого не розуміє».

Запропонована ним селянська демократія була не демократією «пацифізму, егалітаризму, антимілітаризму, охлократії, жолудкового соціалізму і класової боротьби...», а «демократією праці, ієрархії, суспільної солідарності, обов'язку і міцного поступу». Це демократія «самодисципліни», вищих ідей, «продукції», «свободи й самодіяльності». Вона визнає рівність у конкурентній боротьбі за життя. Ідеалом суспільного устрою і селянської демократії вважає Північну Америку.

На особливу увагу заслуговує друга частина книги «Чинний націоналізм», де викладено суть авторової концепції, зокрема, шести засад чи вимог «вольового націоналізму»:

перша засада нової національної ідеї — зміцнювати волю нації до експансії, жадобу панувань і підкорення всього чужого — як мета, боротьба — як засіб;

друга— прагнення боротьби й усвідомлення її неминучості;

третя — дух романтики, релігійного панування, містичного пориву, ірраціоналізму, яким має бути перейнята національна ідея;

четверта— непримиренність, фанатизм, брутальність та аморальність, що беруть до уваги лише інтереси спільноти (нації) — саме це дає національній ідеї вибухову силу в історії;

п 'ята — право сильних націй організовувати й вести інші народи для зміцнення й розвитку людської цивілізації;

шоста — кожна нова ідея, аби здобути собі право на життя, має спертися на ініціативну меншість, що застосовує творче насильство для суспільного поступу.

Для Д. Донцова не стояло питання про неприйняття запропонованого ним «чинного націоналізму». «Боротьба за існування є законом життя. Всесвітньої правди немає... Життя признає її тому, хто викажеться більшою силою, моральною і фізичною. Ту силу можемо ми здобути лиш тоді, коли переймемося новим духом, новою ідеологією. Перед кожною нацією є дилема: або перемогти, або згинути». Зрозуміло, що були й інші напрями націоналізму. Серед них можна назвати національно-державницький, базові характеристики якого подано в табл. 13.