Соціологія: 100 питань – 100 відповідей

В'ячеслав Казимірович Липинський (1882—1931) вихідною точкою політичної програми вважає боротьбу за державний суверенітет українського народу по всій Україні. Липинський робить висновок, що саме відсутність абсолютної монархії на терені України спричинила те, що протягом сторіч власна державна організація не була сформована. З монархічної теорії Липинського, що спиралась на українську історичну базу, органічно випливає ще один аспект його історіософії — культ сили і великої людини ("Листи до братів-хліборобів"). У центрі його вчення стоїть "велика людина", "потужній, Богом посланий" гетьман Богдан Хмельницький з його жадобою влади, бажанням панувати, нещадний у війнах, хитрий у переговорах. "Сила й авторитет — дві прикмети, без яких не може звільнитися в нації провідна об'єднуюча та організуюча її групи влада". Липинський ставить знак рівності між державою і національною приналежністю. Це означає, що постійні мешканці української землі без огляду на їх соціальну належність, віросповідуваня, етнічне походження і навіть національно-культурну свідомість мають бути повноправними громадянами Української держави.

У поглядах на проблему нації та держави Липинський суттєво розійшовся з Донцовим. Якщо перший йшов "через державу до нації" (спочатку формується держава, потім — нація), то другий — "через націю до держави", перший був прихильником консервативної думки, другий — революційної.

Дмитро Донцов (1883— 1957) будує новий націоналізм як світогляд українського народу, який визнає ідею нації, тобто ідею людської спільноти, шо повинна бути організованою в окрему політичну одиницю за принципом волі.

Воля, згідно з Донцовим, є одним із численних проявів душі. Основні погляди Донцова викладені у таких працях: "Модерне москвофільство" (1913), "Сучасне політичне положення нації і наші завдання" (1913), "Історія розвитку української державної ідеї" (1917), "Українська державна думка і Європа" (1919), "Підстави нашої політики" (1921), "Націоналізм" (1926), "Політика принципіальна і опортуністична" (1928), "Дух нашої давнини" (1944), "Поетка вогненних меж" (1952), "Росія чи Європа?" (1955), "Від містики до політики" (1957) та ін.

Найважливіша основа національної ідеології — воля нації до життя, влади, експансії (експансія притаманна поняттю нації). Донцов стверджує, що із занепадом абсолютизму в Росії не зникла її загарбницька імперська політика, за нових умов її продовжили більшовики. Червона армія. Філософія нації повинна зміцнювати її волю до життя, до влади, що є першою підставою до націоналізму.

Другою такою підставою до національної ідеї здорової нації має бути те прагнення до боротьби, те усвідомлення її кінцевості , без якої неможливі ні героїчні вчинки, ні інтенсивне життя, ні віра в нього, ані тріумф жодної нової ідеї. Третя підстава — без дискусійне визнання правдивості оголошеної ідеї, абсолютна віра в неї і надія на здійснення.

Наступна, четверта підстава — нетолерантність, фанатизм, до якого Донцов додає ще одну прикмету — "аморальність", що означає підпорядкування особистого загальним, часто жорстоким моральним вимогам.

П'ята підстава, за Донцовим, — право нації на самовизначення: не кожна нація, яка "має" це право, має його в дійсності.

Шостою вимогою вольового націоналізму є діяльність активної меншості, без якої жодна нація не повстає.

Для Донцова нація — самодостатня цінність, а держава — інструмент її захисту. Політична філософія Донцова є прикладом поєднання волюнтаризму з філософією цінностей.

Українській ідеї, на думку Донцова, бракує саме того, до чого горнуться підсвідомо маси, що власне і є суттю ідеї, — інстинкту панування, влади, державного насильства, бажання вести за собою, упорядковувати життя, хоч би й силою. Українство мусить усвідомити, що його ідея, коли хоче перемогти, повинна бути яскравою, виключати будь-яку іншу (бути над "людяністю").

Зміст української ідеї Донцов викладає у праці "Націоналізм", де він пише, що коли Україна хоче вийти із стану провінції, вона мусить витворити собі, крім волі до влади, велику всеобіймаючу ідею. Такою ідеєю, на думку Донцова, може стати не все освітянська, ані соціальна, а лише національна ідея, яка має відверто оголосити свій остаточний ідеал власновладства супроти зовнішніх, — так, як і проти внутрішніх сил, які сковують її енергію.

Українство мусить усвідомити собі, що його ідея, коли хоче перемогти — повинна перейнятись поняттям влади над людяністю і територією і надихнути собою таку спільну форму господарства, що піднесла б потрійно видатність моральних і фізичних сил України в порівнянні з її теперішнім станом.