Загальна теорія політики: Навч. посібник

Автори: , | Рік видання: 2005 | Видавець: РВВ "Вежа": Луцьк | Кількість сторінок: 240

Тема 4. Плюралізм політичних концепцій в українській політичній думці

Українська політична думка пройшла у своєму розвитку низку сутнісних етапів, і на всіх етапах самобутніми і головними питаннями були самосвідомість народу, пошуки форм державотворення. Політичні ідеї, думки та концепції мали переважно демократичну спрямованість.

Розвиток української політичної думки загалом поділяють на такі періоди:

1. Становлення української політичної думки найбільш виразно пов'язується із Київською Руссю. Утвердження суспільного ладу середньовічної держави супроводжувалося відповідними ідеями. "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона започаткувало концепцію рівності Київської Русі з Візантійською імперією. Ідеєю величі держави пронизана "Повість врем'яних літ", у якій переконливо обґрунтовано легітимність влади Рюриковичів, визначальне значення християнізації Русі. Заклик до єднання руських земель є головним у "Слові о полку Ігоревім", де засуджується честолюбство й гординя князів, їх небажання поставити суспільний інтерес вище особистого. Провідною концепцією тієї доби було відстоювання князівського одновладдя.

2. Політична думка Литовсько-Польського періоду розвивалася в руслі європейської гуманістичної традиції. Ю. Дрогобич відстоював ідею посилення монаршої влади, зверхності світської влади над церковною. С. Оріховський розробляв ідеї природного права, відособлення політичної науки від теології. Цікаві концепції висували українські представники полемічного напряму, Зокрема, X. Філалет відстоював ідею демократизації церкви, право світських людей на участь у церковних справах. Він поділяв думку, що влада й народ мають дотримуватися суспільного договору. І. Вишенський відстоював ідею рівності всіх людей перед Богом.

3. Новий напрям політичних ідей витворила козацька держава. Б. Хмельницький намагався створити Українську козацьку державу як самодостатню політичну силу. У його устремліннях поєднувалися прагнення зберегти принципи козацького республіканізму й започаткувати спадкову монархію. Найважливішим політичним документом того періоду була "Конституція прав і свобод Запорозького війська" Пилипа Орлика (1710 p.). Вона стала першою договірною угодою між гетьманом і козаками. У Конституції втілювалися ідеї розподілу влад, незалежність суду, демократизму козацької ради, фіксувалися гарантії від самоуправства гетьмана. Оригінальну концепцію в умовах панування Російської імперії створив Ф. Прокопович, згідно з якою носієм державної влади мав бути освічений володар. Просвітницький напрям у політиці відстоював і М. Козачинський у праці "Громадська політика".

4. Особливо плідним був період XIX століття на Наддніпрянщині, де відбувалися активні процеси національного відродження. Як і в інших поневолених країнах, в Україні розпочався новий етап пошуку визвольних політичних ідей. Важливим документом початкового етапу був анонімний твір "Історія русів", який відображав прагнення відродження державності, ідеї славної минувшини, викликав патріотичні емоції боротьби за державність.

Національні прагнення виливалися в основному у формі "мужицького етнографізму". У 40-х pp. XIX ст. найвідомішою політичною організацією було Кирило-Мефодіївське товариство. Головна ідея товариства — слов'янофільська - полягала в тому, що, не маючи можливості відвоювати одноосібно самостійність, потрібно разом боротися за звільнення всіх слов'ян, у союзі з якими українці надіялися домогтися визволення. Слов'янський союз для братчиків був передусім засобом боротьби за самостійність. Програмні засади братства найбільш повно викладені М. Костомаровим у його творі "Закон Божий (Книга буття українського народу)". Згідно зі статутом до братства залучалися всі християни. Цей документ на засадах християнської моралі, використовуючи релігійну риторику, пропагував свободу, рівність і братерство народів. Політичні ідеї товариства були важливим фактором становлення української політичної думки. Т. Шевченко у своїй поезії зумів поєднати національно-державницькі та соціальні моменти української боротьби, що мало величезний вплив на багато поколінь українців. У цілому Кирило-Мефодіївське товариство започаткувало модернізацію політичної . думки українства, наближаючи її до європейського рівня.

У XIX ст. зароджується соціалістичний напрям української політичної думки. Відповідно до позицій про вимушену безелітність української нації М. Драгоманов відстоював культурні права українського народу й боровся за широку федералізацію Російської імперії та створення на її теренах у майбутньому світової федерації вільних громад. Однак його "громадівський соціалізм" фактично вів до послаблення українського визвольного руху.

5. Національне відродження Галичини, яка перебувала у складі більш демократичної Австро-Угорської імперії, мало особливий характер. Поштовхом розвитку ідей єдності всього українського народу була діяльність "Руської трійці". Галицькі українці теж були роз'єднані впливами трьох ідейних течій: народовської, москвофільської і полонофільської. Народовці організували "Русько-Українську радикальну партію" - першу легальну політичну партію. Ю. Бачинський у праці "Україна irredenta" вперше обґрунтовує політико-економічні основи державної самостійності України, відстоюючи першочерговість національного, а вже потім соціального.

І. Франко, пройшовши шлях від марксизму та "громадівського соціалізму" до лібералізму й націоналізму, вважав, що в тих умовах політична самостійність знаходиться "поза межами можливого", і робив усе для розвитку свідомого широкого політичного руху. Основне завдання - визволення українського народу - І. Франко покладав на молоду українську інтелігенцію, яка, на його думку, мала очолити просвітницьку й організаційну роботу.

6. XX століття в розвитку політичної думки України розпочалося з проголошення М. Міхновським у творі "Самостійна Україна" "маніфесту українського націоналізму". Активним поборником ідей автономії України був історик М. Грушевський, який у збірці "На порозі нової України" закликає своїх прибічників прийняти ідею самостійної України." Добре знаючи історію українського народу, вчений не зміг піднятися до висунення вимог політичного самостійництва. Подібну позицію займало чимало керівників Центральної ради, зокрема і В. Винниченко. Будучи фактично головою уряду, він виступав проти створення української армії і поліції, постійно запізнювався на шляху до незалежності. B. Винниченко більше воював із самостійниками (М. Міхновським, C. Петлюрою), ніж із більшовиками. Він до кінця відстоював позицію, що держава потрібна тільки як засіб для вирішення соціальних проблем українців. В. Винниченко, як і М. Грушевський, не зуміли очолити прагнення народу до самостійності й фактично допомогли перемозі в Україні більшовиків.

Оригінальну концепцію українського консерватизму створив В. Липинський, один із найвидатніших українських мислителів того часу. Його ідеї органічно впліталися в європейський контекст. В основу своєї теоретичної платформи він бере релігійність і виважений консерватизм. Український хлібороб, на його переконання, живучи серед природи, не може не вірити в Бога. Для нього "хлібороб" - це потужна продуктивна сила. Інтелігенція ж має свою місію - творити ідеали й духовні цінності. Творити нову державу можуть лише високоморальні особистості. До таких він у своїй праці "Листи до братів-хліборобів" відносить національну аристократію (еліту). Політичним ідеалом В. Липинського була спадкова монархія, яка мала об'єднати й легітимізувати суспільство. Майбутню вільну Україну в ідеологічному, економічному та конфесійному плані В. Липинський уявляв як плюралістичне суспільство.

Д. Донцов на галицькому грунті і традиціях створив ідеологію "інтегрального" (чинного, вольового) націоналізму. Основні складові цього напряму: воля до самостійності, самопожертва, фанатизм у боротьбі за державу, прискорене формування своєї політичної еліти.

7. В умовах підкорення більшовиками України виникає своєрідний ідеологічний напрям - "націонал-комунізм", який намагався поєднати комунізм із українським національним підґрунтям. Найвідомішими представниками цього напряму були В. Шахрай, С Мазлах, М. Хвильовий, М. Скрипник. Основні їх переконання полягали в можливості поєднати комунізм як систему й національно-державницькі ідеали. Вони поділяли ідеї федерації незалежних республік, віддавали пріоритет федеративним формам господарювання, вимушені були визнати УРСР як державу трудящих і "прогресивність" комуністичного ладу.

8. У роки Другої світової війни вагомий внесок у розвиток української політичної думки зробили ідеологи й керівники ОУН і УПА С. Бандера, Я. Стецько, П. Полтава та ін. Після війни цікаві ідеї відтворення української самостійності відстоювали політичні дисиденти Л. Лук'яненко, В. Чорновіл, І. Дзюба та багато інших.

9. Новий етап у розвитку української політичної думки розпочався із отриманням незалежності. Політичну думку розробляють такі потужні наукові інституції, як Інститут політичних та етнонаціональних досліджень НАН України, Українська академія політичних наук, Інститут стратегічних досліджень та регіональні політологічні центри, вузівські колективи вчених-політологів Києва, Львова, Одеси, Харкова, Чернівців, Луцька тощо.

План

Перше заняття

1. Автономно-федералістичні концепції державного устрою України. Погляди на українську державу М. Грушевського.
2. Формування самостійницьких концепцій державної влади:
а) історико-правове обгрунтування ідей відродження української держави М. Міхновським;
б) погляди І. Франка на політичну владу й майбутнє України як самостійної держави.

Друге заняття

1. Політологічні проблеми в праці В. Липинського ("Листи до братів-хліборобів"):
а) типологія державного устрою: спадкова монархія, класократія, демократія, охлократія;
б) проблема націй, класів, держави;
в) місце й роль еліти та ідеології.
2. Концепція інтегрального націоналізму Д. Донцова:
а) воля і самопожертва як визначальний чинник ідеології інтегрального націоналізму;
б) місце і роль ініціативної меншості (еліти) у процесі національного відродження.

Трете заняття

1. Погляди представників національно-державницького напрямку:
а) проблеми української державності у працях С Дністрянського, С. Рудницького, В. Старосольського, С. Томашівського та В. Кучабського;
б) концепція націократії М. Сціборського.
2. Соціалістичні концепції розвитку української державності:
а) В. Винниченко про національне відродження України;
б) М. Хвильовий, О. Шумський, М. Скрипник про націонал-комуністичний шлях розвитку української держави.

Четверте заняття

1. Незалежницькі ідеї в Україні в період Другої світової війни й післявоєнний час:
а) еволюція політичних програм ОУН: основні напрямки, їх представники - Юрій Бойко, Петро Полтава, Микита Шаповал, Іван Лисяк-Рудницький.
2. Політичні позиції українських дисидентів (60-ті-80-ті роки).
3. Політична думка в незалежній Україні: основні концепції.


Поняття і категорії: нація, національна держава, самостійництво, націократія, інтегральний націоналізм, класокра-тична монархія, націонал-комунізм, федеративна держава, соціалістичні та націонал-комуністичні погляди, національне відродження, розбудова незалежної української держави.


Тематика реферативних завдань

1. Місця й роль української інтелігенції в розвитку політичної думки.
2. Роль національної еліти у здобутті й утвердженні самостійності України.
3. Особливості політичних позицій основних політичних сил у період національної революції.
4. Українська національна ідея та етапи її формування.
5. Політична думка в Україні в 60-80-х роках XX ст.
6. Концепції політичної трансформації сучасної України.


Проблемні завдання

1. Розкрийте спільне та відмінне в поглядах В. Липинського та Д. Донцова на шляхи відродження самостійної України.
2. Обгрунтуйте або заперечте можливості федеративного устрою України в контексті історичного розвитку.
3. Проаналізуйте відмінності в концепціях будівництва самостійної України мельниківського й бандерівського напрямків.
4. Оцініть можливості впливу націонал-комунізму на долю України.
5. Обґрунтуйте потреби та можливості подальшої політичної трансформації політичної системи України.


Література

•  Бойко Ю. Шлях нації.- Париж-Львів: Укр. сл., 1992.
•  Бойко Ю., М.П. Драгоманов: світогляд і соціально-політичні погляди // Хроніка - 2000.- 1998- Вип. 23-24.
•  Бочковський О. Вступ до націології- К.: Генеза, 1998.- 144 с .Винниченко В. Заповіт борцям за визволення.- К.: Криниця, 1991.-128 с
•  Горелов М. Історичні спроби моделювання української державності в XX столітті //Політ, думка- 3994-№ 4.
•  Горелов М. Передвісники незалежної України- К.: Рада, 1996.— 157 с.
•  Грицак Я.І. Франко в еволюції української політичної думки // Сучасність.- 1994.-№ 9.
•  Грушевський М. На порозі нової України. Гадки і мрії.- К.: Наук. думка, 1991.
•  Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть- К.: Знання, 1991.
•  Депенчук Л. Богдан Кістяківський- К.: Основи, 1995- 174 с
•  Донцов Д. За яку революцію.- Л., 1990.
•  Донцов Д. Історія розвитку української державної ідеї- К.: Знання, 1991.
•  Донцов Д. Націоналізм.- Л., 1993. '
• Драгоманов М. Вибране.-К., 1991.
•  Касьянов Г. Український націоналізм: спроба переосмислення // Віче-1997.-№ 1.
•  Касьянов Г. Шістдесятники. Дисиденти. Неформали. Знайомі незнайомці //Віче- 1994-№ 11.
•  Кичигіна Н. Соціалістична концепція В.К. Винниченка крізь призму 90-х // Віче.- 1996.- № 10.
•  Консерватизм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий.- К.: Смолоскип, 1998.- 598 с.
•  Копиленко О.Л. "Українська ідея" М. Грушевського: історія і сучасність.- К.: Либідь, 1991.
•  Костомаров Н.И. Две русские народности.-К., X.: Майдан, 1991.-71 с.
•  Кресін О.В. Політико-правова спадщина української політичної еміграції першої половини XVIII століття: Монографія.- К.: Ін-т держави і права ім. Корецького НАН України, 2001.- 468 с.
•  Круглашов А. Драма інтелектуала. Політичні ідеї Михайла Драгоманова-Чернівці: Прут, 2001.-488 с
•  Кузик П. Ідеологія української трагедії (Український націонал-комунізм як продукт антагоністичних світоглядів) // Людина і політика- 2000-№ 1,-С. 54-57.
•  Кузьо Т. Організований український націоналізм // Політологічні читання.- 1995.- № 2.
•  Леся Українка і національна ідея.- К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1997.-125 с
•  Липинський В. Історико-політологічна спадщина і сучасна Україна.- К., Філадельфія, 1994.
•  Лібералізм: Антологія,-К.: Смолоскип, 2002.- 1122 с
•  Мартинець В. Микола Міхновський - піонер українського націоналізму //Політологічні читання- 1995-№ 2.
•  Мацкевич А. Микола Скрипник.- К.: Молодь, 1990.
•  Мейс Джеймс. Буремний дух розстріляного відродження (Микола Хвильовий)//Сучасність- 1994.-№ 11, 12.
•  Міхновський М. Самостійна Україна- Л.: Діокор 1990.
•  Мойсієнко В. Ліберальна концепція держави Максима Ковалевського // Політ, менеджмент.- 2004.- № 1 (4).
•  Мусієнко В., Бевз Т. М.С. Грушевський: етапи формування української державної ідеї // Розбудова держави.- 1994.- № 3.
•  Націоналізм і націоналістичний рух. Історія та ідеї.- Дрогобич: Відродження, 1994.
•  Націоналізм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий.- К.: Смолоскип, 2000.- 872 с
•  Політична історія України. XX століття: У 6 т.- К.: Генеза, 2003.-696 с.
•  Полохало В. Политология посткоммунистических обществ в Украине и в России // Полис- 1998.- № 3.
•  Потульницький В.А. Історія української політології.- К.: Либідь, 1992.
•  Потульницький В.А. Політична доктрина В. Липинського // УІЖ.- 1992-№9.
•  Рог В. Життя для України.- К.: Діокор, 2003.- 63 с.
•  Романюк Р. Українська державність в європейській політичній думці початку XX століття- Л.: ЛНУ ім. Івана Франка, 2003 - 214 с.
•  Свідзинський А. Це складне національне питання.- К.: Вид-во ім. О. Теліги, 1994.
•  Солдатенко В.Ф. Еволюція суспільно-політичних поглядів В.К. Винниченка в добу української революції // УІЖ- 1994- № 6.
•  Старосольський В.Й. Теорія нації- Нью-Йорк; К.: Вища шк., 1998.-157 с
•  Тягло О. Українська наука про політику. Спроба оцінки потенціалу //Політичний менеджмент-2004.-№ 1 (4).-С 3-18.
•  Франко. І Поза межами можливого // Літ.-наук. вісн.- Львів, 1990.-Кн. 10.
•  Червак Б. "Насамперед українці" (До національної ідеї Івана Франка).- К.: Фундація О. Теліги, 1994.
•  Червак Б. Державницький чин Миколи Сціборського.- К.: Фундація О. Теліги, 1996.- 44 с