Політологія: Навчально-методичний комплекс

2. Теорії політичного лідерства.

У сучасній світовій науці існує чимало теорій, які намагаються пояснити феномен лідерства, визначити його функції. Функції політичного лідера: інтеграція суспільства, прийняття оптимальних рішень та ін. (схема 24). У центрі уваги авторів знаходяться різні аспекти прояву лідерства, досліджуючи які вони (автори) пропонують індивідуальні варіанти інтерпретації його природи й змісту. Серед цих теорій можна назвати теорію рис, ситуаційну теорію, психологічні теорії і марксистську концепцію лідерства. У чому їхня суть?

Теорія рис (Є. Богардус, Ф. Гальтон та ін.) пояснює природу політичного лідерства видатними індивідуальними якостями людини, що приводять його до влади. Серед рис, властивих лідеру, називають розвинений інтелект, силу волі, цілеспрямованість, організаторські здібності, компетентність та ін. У цивілізованих країнах до обов'язкових якостей політичних лідерів добавляють зовнішню привабливість, комунікабельність і високу моральність.



Варто зауважити, що перелік та ієрархія соціальних якостей політичного лідера значно змінюються залежно від історичних конкретних ситуацій і традицій тих або інших держав. Навіть у сучасних умовах особливі якості лідерів, яким віддає перевагу народ, істотно відрізняються, наприклад у СІНА, Росії, Північній Кореї і Україні. До того ж в авторитарних і тоталітарних режимах політичними лідерами часто стають пересічні особливості, що не володіють особливо видатними індивідуальними якостями. Існуючі тут системи формування правлячих еліт орієнтуються насамперед на такі якості, як відданість певним ідеям, лояльне ставлення до існуючого політичного режиму, близькість до народу, професійні знання й організаторські здібності.

Різновидом теорії рис є факторно-аналітична концепція. Відповідно до цієї концепції розрізняють індивідуальні якості лідера, що виявляються в міжособисто-му спілкуванні в повсякденному житті, і якості, пов'язані з досягненням певних політичних цілей. Між цими двома групами якостей може бути істотна різниця.

Факторно-аналітична концепція доповнює теорію лідерства властивостями індивіда, пов'язаними з його прагненням до влади. У результаті взаємодії індивідуальних якостей людини і стоячих перед нею політичних цілей виробляється певний стиль її поведінки, що характеризується роздвоєнням її сутності.

Подібну роздвоєність політичного лідера можна проілюструвати на прикладі Леніна як лідера. Його індивідуальні риси, що виявлялися у відносинах з близьким оточенням, характеризують його як гуманну і турботливу людину. Однак його одержимість комуністичною ідеєю і прагнення до її здійснення на практиці зробили з нього диктатора, що заперечує загальнолюдські норми моралі. Заради утримання влади і реалізації політичних рішень він, по суті, не зупинявся ні перед якими злочинами.

Ситуаційна концепція (Р. Согдилл, Т. Хілтон, А. Голдієр) обґрунтовує і розвиває ідею залежності поведінки лідера від соціальних умов. Лідерство виявляється в якійсь конкретній ситуації. Людина, що є лідером в одній ситуації, зовсім не обов'язково буде ним в іншій. Саме конкретні обставини диктують необхідність у політичному лідері, визначають його функції і поведінку. Наприклад, лідер, що успішно справляється з управлінням на рівні малих соціальних груп, не завжди настільки ж ефективно зможе діяти в загальнонаціональному масштабі.

Ситуаційна теорія при поясненні природи політичного лідерства пріоритет віддає соціальним обставинам, з огляду при цьому й на індивідуальні якості особистості. З погляду цієї теорії, лідерські якості релятивні, відносні. Одна людина може виступити як лідер на мітингу, друга — в організаційно-партійній роботі, третя — в ідейно-теоретичній і т. п. Однак за всіх обставин політичного лідера відрізняють компетентність, цілеспрямованість і соціальна відповідальність.

У західній науці велике поширення мають різні психологічні концепції політичного лідерства. Основна теза всіх цих теорій у тому, що витоки лідерства знаходяться в людській психіці. Австрійський лікар-психіатр і психолог 3. Фрейд пояснював лідерство несвідомим потягом індивіда до панування над іншими. У психоаналізі Фрейда це прагнення одержало назву лібідо. Це внутрішня психологічна енергія індивіда, здатна привести до значних, за термінологією дослідника, сублімацій (від лат. sublimatio — піднесення) соціальної дійсності, у тому числі політичної. Стосовно лідерства Фрейд виділив дві категорії індивідів. До першої він відносив тих, у кого серед усіх природно-біологічних потягів переважає прагнення панувати над іншими, тому представники цієї категорії прагнуть до влади. Друга категорія — це індивіди, що відчувають внутрішню потребу в підпорядкуванні. Зміст їхнього існування й основний спосіб самоствердження — схиляння і самоприниження перед вождями, уявними та реальними авторитетами.

Приблизно таке саме трактування лідерства дає відомий французький дослідник психології мас Г. Лебон (1841—1931). Він поділяє народ на лідерів і натовп. Значення лідерів у громадському житті Лебон перебільшує, а натовпу — навпаки, недооцінює. На його думку, лідери можуть усе, досить тільки їм навчитися володіти психологією мас. Лебон у своїй роботі «Психологія народів і мас» розкриває докладно механізм впливу на натовп, що завжди шукає вождя і сам прагне до підкорення і рабства.

Психологічні теорії про політичне лідерство одержали свій подальший розвиток у працях Є. Фромма і Т. Адорно. Вони виявили психологічні особливості індивідів, що визначають авторитарний тип політичного лідера. Індивіди, для яких влада є внутрішньою інстинктивною потребою, при певних соціальних умовах перетворюються в авторитарних вождів. Така особистість формується найчастіше в суспільствах, які знаходяться в стані глибокої загальної кризи, що породжує масові фрустрації і розпач. У цих умовах народ шукає рятівника і готовий довірити йому свою долю.

Авторитарний лідер, вміло використовуючи сформовану соціальну ситуацію, прагне підкорити своєму впливу всі структури громадянського суспільства. Такий лідер схильний до утопій і містики, демагогії і брехні, він не терпить інакомислення і демократії. Авторитарний лідер будує свої відносини з людьми крізь призму відносин сили і слабості, перед сильними він схиляється, а слабким наказує і загрожує.

Важливе місце в політичних науках у трактуванні природи політичного лідерства приділяється марксистським теоріям. Останні в поясненні природи лідерства виходять із соціально-класових основ суспільства. Політичні лідери, відповідно до марксистів, з'являються у відповідь на об'єктивну суспільну потребу. Якщо соціальна й історична обстановка вимагають лідерів, то вони неминуче з'являються. Політичні лідери завжди виступають як представники певних класів. Лідери краще усвідомлять інтереси і потреби цих груп, вказують шляхи їх досягнення.

Як стверджує марксизм, політичний лідер завжди діє в рамках об'єктивної необхідності. Він її не в змозі скасувати, але він може на неї впливати. Якщо лідер знає об'єктивну спрямованість суспільних процесів, володіє їхніми законами, діє відповідно до них, тоді він може творити історію.