Політика невтручання в іспанські справи. Криза Ліги Націй
Тим часом в Іспанії вибухнув фашистський заколот і розпочалася громадянська війна. Наприкінці 1935 р. активізував свою діяльність Народний фронт Іспанії, керований комуністами. В лютому 1936 р. партії Народного фронту перемог¬ли на виборах в кортеси (парламент) і створили республі¬канський уряд єдиного фронту.
Представники правих сил і військового командування на чолі з генералом Франко почали готувати військовий переворот. Характерно, що посольства США, Англії та Франції в Мадриді знали про це й за 3-4 дні до заколо¬ту повідомляли свої міністерства про дії заколотників. Використовуючи як привід убивство поліцією депутата-мо¬нархіста Сотело, фашисти після спеціального кодового за¬клику мадридської радіостанції - «Над усією Іспанією безхмарне небо» - розпочали 17 липня 1936 р. заколот в Іспанському Марокко та на Канарських островах, а 18 липня - в самій Іспанії. Заколот спочатку було придушено, але уряди Німеччини та Італії одразу ж втрутилися, на¬дали широку військову допомогу заколотникам і надіслали своїх «добровольців» в Іспанію.
Вже наприкінці 1936 р. на боці фашистів у громадянській війні в Іспанії брали участь 55 тис. На березень 1937 р. там було вже близько 100 тис. інтервентів з Німеччини та Італії.
Громадянська війна й воєнна інтервенція фашист¬ських держав в Іспанії викликали широкий резонанс у світі.
Франція, побоюючись потрапити в оточення з двох боків диктаторськими режимами, спочатку навіть допо¬магала республіканському урядові Іспанії. Та згодом французький уряд став потурати фашистам. За його про¬позицією 26 серпня 1936 р. 27 країн вирішили обрати політику «невтручання». У вересні в Лондоні вони створили «міжнародну комісію невтручання». Проте фактично більшість західних урядів підтримувала фашистів, побоюючись перемог народних фронтів у своїх країнах.
• США солідаризувалися з позицією Англії та Франції. Розвиваючи ідеї «Акта про нейтралітет», уряд США в серпні 1936 р. наклав «моральне ембарго» на експорт зброї до Іспанії.
• Для Німеччини та Італії інтервенція була засобом створення разом із заколотниками генерала Франко но¬вого вогнища війни. Тож вони не тільки придушували де¬мократію, а й здійснювали репетицію майбутніх воєн.
• Радянський Союз, який спочатку ввійшов до «міжнародної комісії невтручання», вже в жовтні 1936 р. висловив протест проти того, що комісія фактично сприяла фашистським заколотникам, і невдовзі покинув цю комісію.
• СРСР вимагав від західних держав установити контроль над португальськими портами, протестував проти їхнього фактичного втручання в громадянську війну в Іс¬панії на користь заколотників.
• Радянський уряд майже три місяці обережно реагував на численні прохання республіканців про поставки радян¬ської зброї. Йому не хотілося йти на воєнний конфлікт із Німеччиною та Італією, тим більше що на Далекому Сході радянським кордонам загрожувала японська вояччина.
Тим часом об'єднані фашистські війська підійшли до Мадрида. Республіканський уряд знову звернувся до Москви з проханням прийняти на зберігання частину свого золотого запасу з тим, щоб за цей рахунок направити в Іспанію радянську зброю. 17 жовтня 1936 р. Радянський Союз дав згоду. Іспанське золото загальною вагою близько 510 т перевезли до Одеси.
Крім цього, Радянський Союз відкрив іспанському уря¬дові кредит у 85 млн крб., населення СРСР зібрало 56 млн крб. у фонд допомоги іспанському народу. До березня 1936 р.
Радянський Союз встиг поставити республіканському уря¬ду до 500 тис. т зброї, боєприпасів та інших матеріалів. Декілька радянських па¬роплавів з борошном і продовольством німецькі та італій¬ські підводні човни потопили в Середземному морі. Тисячі іспанських дітей, вивезені з Іспанії, на багато років знайшли собі притулок у Радянському Союзі.
На допомогу Іспанській республіці в складі «Інтернаціональної бригади» прибули 42 тис. добровольців з 54 країн (у тому числі понад 3 тис. радянських громадян, з яких кількасот чоловік там загинули). Але сили були нерівними. Німеччина та Італія в цілому відрядили до Іспанії за три роки війни близько 300 тис. своїх солдатів та офіцерів.
Спільна інтервенція Німеччини та Італії в Іспанії ще більше зблизила обидві фашистські держави й сприяла оформленню їх воєнно-політичного блоку. 25 жовтня 1936 р. в Берліні була підписана угода про німецько-італій¬ський союз. Німеччина та Італія домовилися про розме¬жування сфер своєї експансії на Балканах і в Дунайсько¬му басейні, а також про тактику у війні проти Іспанської республіки. Німеччина офіційно визнала загарбання Італією Ефіопії. Так була створена вісь «Берлін — Рим».
А рівно через місяць — 25 листопада 1936 р. — в Бер¬ліні був підписаний договір між Німеччиною і Японією, відо¬мий як «Антикомінтернівський пакт». Цим пактом обидві сторони зобов'язувалися вести спільну боротьбу проти Комуністичного Інтернаціоналу, рекомендували те ж са¬ме будь-якій третій державі, котрій «загрожує підривна робота Комінтерну». Термін дії пакту визначався в 5 ро¬ків. У додатковому протоколі сторони зобов'язувалися вживати необхідних заходів щодо «агентів Комінтерну». А в секретному додатку зазначалося, що у випадку війни з СРСР сторони не будуть полегшувати його становище. Протягом строку дії договору вони зобов'язувалися «без взаємної згоди не укладати з СРСР ніяких політичних договорів, які б суперечили духові даної угоди». Вже наступного дня (26 листопада) японська вояччина влаштувала провокацію проти СРСР. У районі озера Ханко батальйон японських солдатів зі зброєю вдерся на радянську територію. Радянські прикордонники розгромили провокаторів. «Антикомінтернівський пакт» викликав бурхливу ре¬акцію протесту в СРСР. 6 листопада 1937 р. до «Антикомінтернівського пакту» приєдналася Італія. Через місяць вона теж вийшла з Ліги Націй. Таким чином, фашистські держави — Німеччина та Італія разом із мілітаристською Японією досягли полі¬тичної єдності, яка пізніше була закріплена укладенням тристороннього воєнного союзу, котрий відіграв вирі¬шальну роль у розв'язанні другої світової війни.
Тим часом іспанські заколотники зазнали поразки під Мадридом. Але Італія та Німеччина посилили свою допо¬могу Франко. Німецька авіація бомбардувала іспанські міста.
Західні держави продовжували негласно підтримувати режим Франко. В 1937 р. лише одна Англія надала таємну позику Франко на суму в 1 млн ф. ст. Франція передала йому золотий фонд Іспанії. 27 лютого 1939 р. уряди Франції та Англії офіційно визнали фашистський режим в Іспанії. Французьким послом при Франко був призна¬чений маршал А. Петен — майбутній глава капітулянтської Франції.
В березні 1939 р. «п'ята колона» в Мадриді за підтрим¬ки англійської й французької агентури здійснила перево¬рот. Мадрид був захоплений фашистами, республіка роз-давлена. 2 квітня 1939 р. вже й США офіційно визнали франкістський уряд.
Отже, спільними зусиллями гітлерівської Німеччини, фашистської Італії, Англії, Франції та США Іспанська республіка була потоплена в крові. Це стало ще одним кроком до розв'язання Німеччиною другої світової війни через якихось 5 місяців.