Основи політології: Навчальний посібник

3.2. ПОЛІТИЧНА ДУМКА КОЗАЦЬКО-ГЕТЬМАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

На початку козацько-гетьманської доби важливим осередком суспільно-політичного життя залишалась галицька земля. Такі зв'язки із західноєвропейською культурою сприяли поширенню ідей гуманізму. Серед представників цього напряму вполітичній думці можна виокремити Юрія Котермака-Дрогобича і Станіслава Оріховського.

Зокрема Юрій Дрогобич висловлювався за зміцнення сильної королівської влади, що обумовлює зверхність світської влади над церквою. Щодо ідей Станіслава Оріховського, то він вважав, що керування державою повинне здійснюватись методами переконання, владар повинен здобути повагу і любов підданих, бо без того він не може стати авторитетом і його влада буде слабкою.

Серед видатних мислителів козацько-гетьманського періоду виділяється Іван Вишенський. Церкву і суспільство в цілому він уявляв в образі заснованої на братерстві й рівності соборності. Лише дотримання принципу соборності й забезпечувало б рівність усіх людей як у церковно-релігійному, так і суспільно-політичному житті, усунення несправедливості, гноблення, визиску і тиранії. Одержавши владу від Бога, будь-який правитель не зможе користуватися нею на свій розсуд, свавільно, бо це є грубим порушенням божих настанов про рівність. Вишенський виступав за поширення освіти, пов'язував її і виховання народу з політичним та соціальним відродженням України.

Значне поширення освіти в Україні стало важливою умовою створення Києво-Могилянської академії. Ця установа стала першим вищим навчальним закладом на східнослов'янських землях. Її засновником був Петро Могила. Він не виокремлював державу і суспільство один від одного. На його думку, держава виникає із необхідності забезпечення природних потреб людей на базі закону, наділяє громадян матеріальними благами, організовує виховання, згуртовує та захищає людей. Як вважав Петро Могила, метою людського життя є діяльність у поєднанні з чеснотами.

Професорами Києво-Могилянської академії, які зробили значний внесок в українську політичну думку, були Феофан Прокопович і Стефан Яворський.

Феофан Прокопович вважав, що природним для людини є творити добро, це дар її природи, як і совість, що спонукає людину на це добро. Влада держави потрібна для охорони природного закону, закони потрібні, щоб не порушувати природних прав, а влада є силою, що гарантує їх виконання. Щоб цього досягти, народ через договір передає свою волю правителю. Верховна влада у своїй діяльності повинна дотримуватися принципу загальної користі, опікуватися народом, дбати про його добробут і безпеку. При цьому влада духовна має підпорядкуватися владі світській.

Стефан Яворський прагнув використати усе позитивне, що мали в собі католицизм і протестантизм, залишаючись на позиціях православ'я. Він стверджував про необхідність рівноправності співпраці церкви з державою для загальної користі.

Свідченням підвищення рівня політичної думки стали "Пакти й конституції законів та вільностей Війська Запорізького", укладені у квітні 1710 року між гетьманом Пилипом Орликом та Військом Запорізьким. Основним пунктом Конституції Пилипа Орлика було проголошення незалежності України. Вона передбачала створення вищого органу – Генеральної Ради та обмежувала права та повноваження гетьмана. Без рішення генеральної Ради гетьман мав право розглядати лише поточні питання, радитись при цьому з Генеральною старшиною. Україна повинна була стати демократичною республікою з виборними законодавчим та виконавчим органами. Конституція Пилипа Орлика була видатним досягненням політичної думки початку XVIII століття. Вона знаходилась у річищі тенденцій політичного розвитку Європи того часу (зокрема це стосується розмежування світської та церковної влади). В деяких питаннях Конституція випереджала свій час, передусім, у спробах утвердження домінування засад конституціоналізму і правопорядку над ідеєю абсолютної державності.

Видатний український мислитель Григорій Сковорода вважав, що державний устрій, політичний лад залежить від того, наскільки соціально-політичний стан членів суспільства відповідає їх духовній природі. Держава є законною й необхідною, він був лише проти злочинної влади та устрою. Це настає тоді, коли природне перетворюється у неприродне. Такі ж проблеми, як рівність і свобода, на його думку, є проблемами природної відповідальності. Суспільно-політичним ідеалом у Сковороди мав бути державний лад, який би спирався на суспільний компроміс. Це мало б бути гармонійне суспільство, але з певною ієрархічною структурою.