Тема 5. Політичні еліти
Політична влада поділяє людей на тих, хто керує і управляє, і тих, ким керують та управляють. Перших є небагато, других -переважаюча більшість. Відносини між ними лежать в основі всієї політичної історії. На зламі ХГХ та XX століть вибрану меншість, яка керувала і правила, названо французьким словом ( від elite -краще, добірне, лат. eligo - вибираю).
Політична еліта ~ це самостійна, відносно привілейована частина суспільства, яка бере безпосередню участь у прийнятті та реалізації рішень, пов'язаних із використанням державної влади або впливом на неї.
Політична еліта має такі характерні риси:
- високі розумові здібності (талант);
- наявність організаторських нахилів;
- безпосередня участь у здійсненні влади;
- значний вплив на інші групи;
- високий соціальний статус;
- невелика за чисельністю, самодостатня група. Ефективність діяльності політичної еліти визначають за такими критеріями:
- досягнутий рівень прогресу та добробуту народу;
- політична стабільність суспільства;
- забезпечення міцної національної безпеки;
- утримання оптимального співвідношення між громадянським суспільством і державою.
Визнання переваг аристократичного елітного правління було притаманне більшості грецьких мислителів: Геракліту, Сократу, Платону. В основі їх концепцій лежали ідеї природної нерівності людей. Оскільки люди народжуються різними, то вища справедливість полягає в тому, щоб кожен займався тими справами, до яких у нього є природна схильність.
В епоху середньовіччя ідея політичної еліти найбільш чітко відображена у творчості Т. Аквінського. У праці "Про правління владик" він виклав концепцію ієрархічного суспільства, заснованого на теократичних засадах.
Ідею елітності розвинув Н. Макіавеллі і сформулював концепцію сильної ініціативної меншості. Аристократичний тип правління розглядав Т. Гоббс, який писав, що аристократи є владою "кращих осіб чи оптималістів".
Характеризуючи владу аристократії, Ш. Монтеск'є відзначав, що її принципом є доброчесність і поміркованість. Близькими за ідеями були думки Г. Гегеля та А. Шопенгауера.
Ф. Ніцше запропонував свою модель суспільства, де правлять сильні особи, нова верства керівників. "Вільним суспільством" повинна правити нова "порода" людей - "філософів-законодавців", а організоване воно має бути на військовий казармений лад. Ідеалом "еліти" для мислителя була "зверхлюдина" в образі міфічного Заратустри.
Вагомий внесок у розвиток теорій політичної еліти зробили італійські мислителі В. Паретто, Г. Моска, Р. Міхельс. Політична історія, вважав В. Паретто, є постійною циркуляцією правлячих еліт - "лисів" і "левів". Політичне керівництво - це певний процес поєднання переконання з насильством. Коли політичні відносини помірковані, панує мир, толерантність, тоді правлять "лисиці", еліта єдності, згоди, компромісу. Коли ж виникають політичні катаклізми, соціальне напруження, тоді до влади приходять "леви", які застосовують силу. І таким чином, політичний процес іде по колу, циклами. Для підтримання активності еліти, вона мусить оновлюватися.
Г. Моска виходив з того, що будь-яке суспільство поділяється на два класи: керуючих і підпорядкованих. Тих, що керують, називають політичним класом або елітою, яка є згуртованою. У середовищі еліти відбуваються постійні зміни. Є дві провідні тенденції: аристократична й демократична. Перша з них проявляється в намаганні зробити свою владу спадковою, якщо не юридично, то фактично. Інша тенденція - в оновленні політичного класу за рахунок обдарованих і найбільш здібних до управління. Це не дає можливості деградувати елітам, посилює їх здатність ефективно керувати. Рівновага між двома тенденціями підтримує стабільність у державі.
Р. Міхельс вивчав соціальні механізми, які породжують елітарність суспільства. Він приходить до висновку, що сама організація суспільства вимагає елітарності й відтворює її. Учений вивів "залізний закон олігархії"". Суть його полягає в тому, що розвиток суспільного прогресу веде до олігархізації управління суспільством і формування еліти. Процес управління вимагає спеціалізації і раціоналізації, а це веде до виділення еліти, яка часто виходить з-під контролю рядових членів. На думку Р. Міхельса, будь-якою, навіть демократичною, організацією завжди фактично керує олігархічна, елітна група.
Вітчизняна наука, вивчаючи специфіку генерації української еліти, прийшла до висновку, що історично відбувалося постійне скорочення тривалості її етапів. Перший етап української еліти тривав понад три століття, другий (козацький) - півтора століття, а третій (народницький) і четвертий (радянський) тривали по сімдесят років.
Серед сучасної політичної еліти України виділяють три основні генерації:
1) представники колишньої партійно-державної номенклатури;
2) "шістдесятники" та лідери дисидентського руху;
3) політики нової генерації.
Для них характерна фінансова незалежність, абсолютна непідзвітність суспільству та усвідомлення своєї тимчасовості. Життя вимагає формування якісно іншої політичної еліти з високим рівнем професіоналізму, патріотизму, прагматизму, економічної незалежності.
Типологія політичної еліти (за М. Васіліком, С. Рутаром):
- за місцем в політичній системі: правляча й опозиційна, або контреліта;
- за способом рекрутування: відкриті й закриті;
- за структурою: об'єднані й роз'єднані;
- за ступенем соціального представництва: високий і низький;
- за сферою впливу: широка й обмежена;
- за характером влади: централізована й дифузна;
- за результатами діяльності: еліта, псевдоеліта, антиеліта;
- за стилем правління: демократична, авторитарна, тоталітарна;
- за ідеологічними цінностями: ліберальна, консервативна, соціал-демократична, комуністична;
- за соціальною базою: етнічна, конфесійна, демографічна, професійна.
План
1. Поняття еліти, її основні функції.
2. Становлення теорії еліт.
а) концепція еліти В. Паретто і Г. Моска;
б) Р. Міхельс про олігархію;
в) В. Липинський і Д. Донцов про роль еліти.
3. Сучасні концепції еліти. Еліта й демократія.
Поняття і категорії: еліти, елітаризм, аристократія, олігархія, панівний клас, провідна верства, маси, натовп, циркуляція еліт, "залізний закон олігархії"", типологія еліт, расизм, антисемітизм, шовінізм.
Тематика реферативних завдань
1. В. Липинський про роль провідної верстви. "Національна аристократія".
2. Расизм та антисемітизм як різновиди теорії еліт.
3. Теорія еліт В. Паретто.
4. Сутність "залізного закону олігархії" Р. Міхельса і специфіка його прояву в незалежній Україні.
5. Поняття "політична еліта" та її основні функції.
6. Становлення теорії еліт та її розвиток.
7. Типологія політичної еліти (українські реалії).
Проблемні завдання
1. Простежте за розвитком ідей елітаризму в політичній думці.
2. Вплив ідей X. Ортега-і-Гасет на формування теорії еліт.
3. Чим відрізняється моністична теорія еліт від плюралістичної?
4. Чи можна вважати нинішніх державних чиновників елітою?
5. Порівняйте основні характеристики політичних еліт в Україні, Росії, Білорусі.
6. Дайте характеристику процесу формування еліти в незалежній Україні.
Література
• Бевз Т. Теорія еліт В. Липинського // В'ячеслав Липинський в історії України (до 120-річчя з дня народження).- К.: Експрес-Поліграф,2002.-239с.
• Білий О. Дискурс влади і типи еліт // Політ, думка.- 1994.- № 2.
• Вовканич С. І ми не ми, і я не я. Національні еліти та українознавство // Україна.- 1995.-№ 21.
• Вовканич С Національна еліта та інтелектуальний потенціал державотворення // Розбудова держави.- 1995.- № 10.
• Вовканич С. Пріоритет еліти: інтелект і творчість у злагоді з духовністю // Сучасність.- 1997.- № 7-8.
• Тарань О. Еліти в історії України XX ст. // Сучасність.- 1993.— №6.
• Гордієнко К. Концепція політичної еліти В. Липинського як фактор національно-державної ідентичності України // Нова політика.-1998.-№2.
• Донцов Д. Дух нашої давнини- Дрогобич: Відродження, 1991-341 с
• Канак Ф. Суверенітет народу і його доступ до влади: інтелігенція й еліта між народом і урядом // Сучасність.- 2000.- № 2.
• Колесников А. Еліту люди не любили // Наука і суспільство.-1996.-№3-4.
• Кривошея В. Еліти нації і еліта суспільства // Розбудова держави.-1997.-№ц.
• Круглашов А. Місцева еліта: регіональна чи периферійна? // Віче.-1998.-№5.
• Кухта Б., Теплоухова Н. Політичні еліти і політичне лідерство.-Л., 1995.-221 с
• Лазоренко О. Еліта влади чи еліта духу ? // Наука і суспільство.-1993.-№5-6.
• Мак'явеллі Н. Флорентійські хроніки. Державець: Пер. з італ.- К.: Основи, 1998-492 с
• Мейс Д. Блукання лабіринтом або дисфункціональність українських еліт // Сучасність.- 1997.- № 3.
• Миллс Р. Властвующая элита.- М., 1995.
• Мінк Жорж, Шуре к Жан-Шарль (Франція). Стратегії адаптації колишніх комуністичних еліт // Політ, думка.- 1996.- № 4.
• Мойсеїв І. Національна еліта, її культура і політична роль // Розбудова держави.- 1996.- № 6.
• Наумкіна С, Козловська Л. Українська політична еліта доби визвольних змагань (1917-1920 роки) // Політ, менеджмент-2004.- № 4.
• Полохало В., Слюсаренко А. Політичний процес і політична еліта // Політ, думка.- Ї994- № 4; 1996.- № 1.
• ПоплавськаЖ. Феномен еліти //Україна- 1995.-№ 7-8.
• Сікора В. Концепція дідичного гетьманату В'ячеслава Липинського у світлі сучасного трактування легітимності політичної системи // В'ячеслав Липинський. Історико-політологічна спадщина і сучасна Україна.- К,, Філадельфія, 1994.
• Скуратівський В. Історична ритміка українських еліт // Політ, думка.- 1994.-№ 3.
• Теорія плюралізму еліт // Бодуен Ж. Вступ до політології.- К.: Основи, 1995.
• Фесенко В.В. Политическая элита Украины: противоречия формирования и развития // Полис- 1995.- № 6.
• Хоффман-Ланге У. Элиты и демократизация: германский опыт // Социс.-1996.-№4.
• Шульга М. Правляча еліта. Що про неї думають в Україні // Віче.-1997.- №8.
• Шульга М., Потєхін О., Бойко Н., Парахонська О., Шульга Т. Еліти в суспільстві: нагальний зміст теоретичної проблеми // Розбудова держави- 1998- № 7/8.