Вступ до етнополітології: науково-навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 1999 | Видавець: Київ: Ін-т економіки, упр. та госп. права | Кількість сторінок: 300

§4. Вплив Г.-В.-Ф. Гегеля на формування етнополітичних концепцій і теорій

Величезний вплив на розвиток етнополітичних ідей мали праці видатного німецького філософа Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770-1831 pp.), зокрема, його "Конституція Німеччини", "Феноменологія духу", "Філософія права". "Філософія історії" та ін. В них містились геніальні для свого часу, але вкрай не послідовні і суперечливі ідеї й концепції про закони суспільного розвитку, громадянське суспільство, національну державу, націю, націоналізм тощо. Погляди Гегеля формувались під впливом ідей Платона і Арістотеля, Канта і Фіхте та інших
західноєвропейських просвітників, а також Великої Французької революції, яка була для нього "чудовим сходом сонця" та переможних походів, а потім і поразок його кумира Наполеона. Не дивно, що ці погляди мінялись неодноразово протягом життя, але при цьому постійно зміщувались у бік консерватизм)', авторитаризму, а подекуди й тоталітаризму. Недарма його теоретична спадщина мала діаметрально протилежні оцінки, а на основних її положеннях намагались спекулювати найрізноманітніші сили, від марксистів до фашистів.

Перш за все, Гегель започаткувавртробку психологічно-історичної теорії нації. За його твердженням, нація - це спільність людей, об'єднаних спільністю походження^д^уху, душі, волі, самосвідомості, товариськості, яка виявляється в часи національної небезпеки та існування наявного або уявного ворога тощо. Завданням кожної нації, її історичним призначенням є вихід на "сцену історії" і боротьба з іншими націями за світове панування.51 Для здійснення цього призначення нація має створити свою власну національну державу. "У наявному бутті народу субстанціальна мета полягає у тому, щоб бути державою і підтримувати себе як таку. Народ без державного устрою (нація як така) не має, власне, жодної історії, подібно народам, котрі існували ще до створення держави і тим, які ще й дотепер існують як дикі нації".58

Варто зазначити, що Гегель, мабуть, як ніхто інший до нього, абсолютизував і обожнював національну державу.59 Для нього вона була наслідком розвитку, з одного боку - родини, а з іншого - громадянського суспільства, вищою етно-соціально-духовною цінністю, яка вже сама по собі мала "божественну значимість".60 Із цього приводу відомий французький історик П.Альтер писав: "Гегель пішов так далеко, що стверджував, що народи можуть знайти свою справжню долю лише у націях-державах".61 Слід враховувати також, що на думку Гегеля, верховна влада і суверенітет у цій національній державі мав належати не народові/ нації, а монархові.

Гегель розробив також концепцію історичних і не історичних народів/націй. Історичними, на його погляд, є ті і тільки ті нації, які мали або мають власну державу, оскільки світова історія "рахується лише з тими націями, які оформили себе в державах".62 Історичними народами, зокрема, оголошувались північноамериканські та західноєвропейські народи. При цьому, німецький народ розглядався як "всесвітньо історичний", за англійським народом закріплювалась роль "місіонера цивілізації у всьому світі", а США - характеризувались як "країна майбутнього". До неісторичних народів Гегель зараховував абсолютну більшість тогочасних народів Азії і Латинської Америки. Африка взагалі була оголошена "неісторичною частиною світу". Щодо Польщі, Росії та інших слов'янських країн і народів, то вони, за твердженням Гегеля, лише "вступають до лав історичних держав".63

Надзвичайно великим був внесок Гегеля у подальшу розробку1 теорії сучасного націоналізму. Він, по суті справи, завершив розпочату Фіхте роботу по трансформації концепції досучасного націоналізму на теорію сучасного націоналізму.

Отже, Гегель вдосконалив і розробив цілу низку концепцій та теорій, які мали величезний вплив на розвиток етнополітичної дутики і багато з яких ще й досі не втратили своєї актуальності та значимості.64

Підсумовуючи аналіз розвитку етнополітичної думки в Німеччині у XVIII-початку XIX ст., автор вважає необхідним відзначити:

По-перше, саме ця країна - поліетнічна за складом населення, економічно відстала і політично не розвинута, поділена на дрібні князівства, не раз принижена й окупована іноземними військами - подарувала світові цілу плеяду видатних мислителів і вчених, зокрема, І.Канта, И-Г.Гердера, Й-Г Фіхте, Г.-В.-Ф.Гегеля та багатьох інших. Німеччина виявилась "колискою" цілої низки концепцій і теорій, які стали етапними у розвитку світової етнополітичної думки.
По-друге, надзвичайно велику актуальність і значимість мали й мають висунуті німецькими вченими концепції самовизначення особи і народу (І.Кант), етнічної /національної належності (Й.-Г.Гердер), етнічної та психологічно-історичної теорій нації (Й.-Г.Гердер та Г.-В.-Ф.Гегель -відповідно) тощо.

По-третє, німецькі науковці, слідом за американськими вченими і політиками, одними з перших у Європі висловились на користь різноманітності культур, зрозуміли і відзначили вселюдську цінність кожної з них.

По-четверте, німецькі мислителі, зокрема Гегель, першими виявили процес політизації етнонаціональних груп і започаткували його вивчення. Вони розпочали також дослідження проблем національних конфліктів і боротьби націй за "місце під сонцем".

По-п'яте, Німеччина виявилась однією з найбільш придатних країн для розвитку досучасного націоналізму та його перетворення на націоналізм сучасного типу, а з часом і розколу на дві основні течії: ліберально-демократичну та консервативну. Німецькі вчені одними з перших зафіксували і теоретично оформили ці досить складні й суперечливі процеси. Вони першими звернули увагу на величезну потенційну силу націоналізму. Водночас Фіхте та Гегель почали перетворюватись на прихильників консервативного націоналізму, намагались поставити його на службу авторитарно-тоталітарному режиму та закритому суспільству.

По-шосте, німецькі вчені висунули чимало ідей і розробили чимало концепцій з проблем війни і миру між народами. Далеко не з усіма цими концепціями можна погодитись. Але деякі з них, зокрема, концепцію вічного миру (І.Канта) можна віднести до вселюдських цінностей.
Загалом концепції й теорії німецьких просвітників XVIII-початку XIX ст. збагатили світову етнополітичну думку і значною мірою вплинули на розвиток етнополітичних процесів у всьому світі.