§4. Основні типи модернізації
Слід особливо підкреслити, що модернізація, як процес соціальних змін, оновлення суспільства і пошуків ефективних відповідей на виклики часу, може носити випереджаючий, вчасний або запізнілий характер. Під випереджаючою модернізацією автор має на увазі такі зміни у суспільстві, які щойно народжуються і, не дивлячись на свою об'єктивність, доцільність та значимість, не поширюються на інші країни і континенти, оскільки в них ще просто не виникли сприятливі для цих змін умови. Коротко кажучи, це така модернізація, яка дещо випереджає час. Така модернізація колись мала місце в Англії, потім відбувалась у США, а останніми роками вона має місце в Японії. Випереджаюча модернізація нагадує невелику хвилю, яка біжить попереду величезної океанської хвилі й хоча сама не призводить до змін, але нібито прокладає шлях і провіщає про наближення хвилі океанської.
Вчасна модернізація, на наш погляд,- це ті зрушення й інновації в суспільному житті, які відбуваються одночасно у багатьох країнах світу, мають природний характер і призводять до величезних перетворень епохального характеру. Прикладом тут може служити процес модернізації, який відбувається сьогодні у Західній Європі та Північній Америці.
Запізніла чи наздоганяюча модернізація, на думку автора, це ті зміни, що починаються в якихось країнах чи регіонах вже після того, як вони відбулися у багатьох інших. Саме такий характер має модернізація, котра проходить сьогодні у посттоталітарних державах, у тому числі й в Україні. Подобається це кому чи ні, але схоже, що ці країни "приречені" на довічну наздоганяючу модернізацію. Адже, завершивши перехід від традиційного суспільства до індустріального, вони змушені здійснювати перехід до постіндустріального, а по його завершенні знов наздоганяти ті країни і регіони, де до того часу вже буде побудоване інформаційне суспільство... Інакше говорячи, посттоталітарним суспільствам доведеться завершувати модернізацію, а потім проходити через постмодернізацію та пост-постмодернізацію.
За швидкістю свого розвитку процес модернізації, за переконанням автора, може бути природним, що само собою зрозуміло і не потребує роз'яснень, а також уповільненим та прискореним. Уповільнена модернізація відбувається у тих країнах і регіонах, політичні еліти і частина населення яких намагаються загальмувати або навіть перешкодити змінам у суспільстві. Саме такими були процеси модернізації у колишніх соціалістичних країнах. Прискорена модернізація може відбуватись там і тоді, де і коли в ній зацікавлені правлячі кола й народ якоїсь країни / регіону / та світове співтовариство, і для її розвитку виникають сприятливі внутрішні й зовнішні умови.
Варто наголосити, що сьогодні існують певні надії на те, що постто-талітарні країни ще зможуть якось вписатись у сучасні світові процеси, пристосуватись до провідних загальноцивілізаційнихтенденцій. Але здійснення цієї мрії, схоже, слід шукати на шляхах прискореної модернізації. Тим більш, що для її проведення, на наш погляд, склались сприятливі умови. По-перше, зникли головні перешкоди на шляху прискореної модернізації: розвалилась колишня радянська імперія та збанкрутував тоталітарний режим. По-друге, людство вже набуло чималого досвіду здійснення модернізації. По-третє, не викликає особливих сумнівів готовність Заходу надати посттоталітарним країнам певну допомогу. По-четверте, зростання реінтеграційних процесів на теренах колишнього СРСР та поступове входження пострадянських держав, зокрема України, до співтовариства модернізованих країн тощо.
Нагадаємо, що на запізнілий характер суспільного розвитку України й Росії та необхідність його подолання не раз вказували вітчизняні мислителі. Зокрема, М.Костомаров писав про "вікову запізнілість" розвитку цілого племені слов янського і пропонував шляхи її подолання. З одного боку, це "власний розвиток при допомозі інших споріднених націй", а з іншого, "всім разом братньою родиною" брати участь "у сфері освіченості людства".1''
Віддаючи належне достатній коректності західних концепцій модернізації, не можна не вказати і на їх загальну ваду. Остання, на наш погляд, полягає у тому, що західні вчені акцентують свою увагу виключно на дослідженні технологічної, економічної, соціальної та політичної модернізації і майже не торкаються модернізації етнополітичної. Але ж аналіз етнополітичної сфери людського буття переконливо свідчить, що і тут процес модернізації йде повною ходою, приводячи до змін справді епохального характеру.
Вперше ставлячи питання про необхідність виокремлення етнополітичної модернізації та про нагальну потребу її спеціального і всебічного вивчення, автор визначає її як об'єктивний, історично зумовлений процес пошуку народами багатонаціональних та поліетніч-них держав адекватних і оптимальних відповідей на виклики часу, а також оновлення і осучаснення ними форм, характеру і змісту своїх держав, державних утворень та міждержавних об'єднань.
Свідченням і безпосередніми проявами етнополітичної модернізації є:
- остаточне зникнення імперій;
- дезінтеграція багатонаціональних країн;
- формування політичних націй;
- перетворення централізованих унітарних держав на децентралізовані;
- народження нових національних держав;
- зростаюче втілення у життя принципів етнічного плюралізму, багатокультурності, автономізації та регіоналізації;
- поступове, але невпинне зростання кількості федеративних держав та конфедеративних міждержавних утворень тощо.
Підсумовуючи наведене, ще раз підкреслимо виключно складний і вкрай суперечливий характер як самих процесів глобалізації та модернізації, так і їх впливів на всі інші етнічні та етнополітичні процеси.