Вступ до етнополітології: науково-навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 1999 | Видавець: Київ: Ін-т економіки, упр. та госп. права | Кількість сторінок: 300

§4. Типи етнополітичної інтеграції

Варто звернути увагу на те, що в західній науці процес інтеграції поділяється на примусовий та добровільний. Суто примусовою вважається та інтеграція, яка здійснюється "мілітарними засобами" /К.Дойч/ або із застосуванням "примусової сили" у розумінні, запропонованому Е.Етціоні. Примусова інтеграція мала місце в імперіях та тоталітарних державах як унітарного, так і федеративного, точніше квазіфедератив-ного типу. Одним із багатьох сумних прикладів тут може служити лишній СРСР. Такого висновку, ще на рубежі 70-80-х років дійшла зокрема, професор Інституту політичних наук у Парижі Елен Kapf д'Анкос. Вказуючи на примусовий характер інтеграції в колишньої^ СРСР (про що свідчили відчайдушні спроби КПРС прискорити створення єдиного "радянського народу" та "радянської культури"), вона вже тоді передрікала його дезінтеграцію.75

Проте, як показали події останніх років, примусова інтеграція може
мати місце і в посттоталітарній державі. Однак, як застерігав К. Дойч, та й не він один, спроба створити або зберегти об'єднану спільноту /державу або міждержавне утворення/ силою можуть "принести широкомасштабну війну, якої спільнота намагалась уникнути".76
Добровільна інтеграція, яка відбувається з ініціативи політичної еліти і при масовій підтримці населення кожної з частин, що інтегрується, може мати місце, перш за все, у відкритих суспільствах або між ними. Яскравим прикладом тут може бути більшість західних країн, а також Європейське Співтовариство.77 Пояснюючи сутність добровільної інтеграції, відомий вчений Франьо Таджмен справедливо зазначав, що вона: 1/ має місце там і тоді, де і коли виникає "історична потреба"; 2/ свідчить про "завершення процесу самовизначення націй"; 3/ відбувається на "справді добровільних засадах"; 4/ "вільна від імперсько-гегемоністсь-кого тягаря минулого"; 5) позбавлена "ідеологічної виключності"; 6) "задовольняє національні домагання всіх націй"; 7) "координує волю й інте-реси кожної країни тощо.

Втім, на нашу думку, мала й має місце і напівпримусова та/чи напівдобровтьна інтеграція. Напівпримусовою інтеграцією автор пропонує вважати таку з них, яка відбувається внаслідок вживання "утилітарної" та "визначальної сили" у розумінні, запропонованому Е.Етціоні, про ще вже йшлося. Напівдобровільною може вважатись така інтеграція, яка відбувається в т.зв. "стресових умовах". На думку канадського дослідника П.Солдатоса, з якою погоджується автор посібника, такими "стресовими умовами" можуть бути, перш за все, воєнна загроза, економічні труднощі, турбота про збереження основних цінностей кожного учасника інтеграційного процесу тощо. Саме ці "стреси", підкреслює П.Солдатос, можуть призводити до зародження проекту об'єднайня і спільних пошуків виходу із кризи.

Типовим прикладом добровільно-примусової чи примусово-добровільної інтеграції, на наш погляд, може служити створення на теренах колишнього СРСР Співдружності Незалежних Держав (СНД). На це, зокрема, вказують і деякі російські науковці. Так, відомий економіст Ю.В.Шишков досить відверто зазначає, ще велика економічна вага Росії в СНД дає їй можливість "інтегрувати багато інших республік /незалежних держав -O.K./ вже в силу того, що їм немає куди подітись".80