Європейська та євроатлантична інтеграція України: Навч. посіб.

На початку незалежності України були визначені основні напрямки її зовнішньої політики, названі стратегічні партнери: Європейський Союз, СІЛА та Російська Федерація. З цих трьох пріоритетів найбільшим є Європейський Союз. Держава взяла курс на інтеграцію в Європу, вступ до Європейського Союзу.

Для України вступ до Європейського Союзу залишається великою національною метою.

Причини прагнення України до ЄС:

- Європейський Союз - це система цінностей, на які орієнтується Україна — демократія, заможність, стабільність;

- Європейський Союз - це найбільші в світі інвестори;

Європейський Союз - це вплив на світовий розвиток (після США).

Європейський Союз визнав Україну партнером у міжнародних відносинах після проголошення нею незалежності у 1991 р. Спеціальна декларація ЄС щодо України відзначила демократичний характер Всеукраїнського референдуму і закликала Україну підтримувати з ЄС діалог.

Головним нормативним документом, що становить основу сучасної співпраці України з ЄС, визначає її зміст та структуру, є Угода про партнерство і співробітництво, яка була підписана 14 червня 1994 р. і набула чинності 1 березня 1998 р. і знаменувала собою новий етап розвитку відносин між Україною та ЄС. Вона була спрямована як на розвиток економічного співробітництва, політичного діалогу між Україною та ЄС, так і на підтримку зусиль України щодо розвитку демократії і верховенства права.

Україна була першою з-поміж країн колишнього Радянського Союзу, з якою ЄС підписав Угоду про партнерство і співробітництво. Такі угоди були пізніше підписані з Росією, Молдовою, іншими країнами колишнього Радянського Союзу. Разом з тим, Угода про партнерство і співробітництво між ЄС І Росією першою набрала чинності, а вже після того - Угода з Україною.

Після набуття чинності Угоди про партнерство і співробітництво Указом Президента України "Про затвердження стратегії інтеграції України до Європейського Союзу" від 11 червня 1998 року було визначено основні напрями інтеграційного процесу:

- адаптація законодавства України до законодавства ЄС, забезпечення прав людини;

- економічна інтеграція та розвиток торговельних відносин між Україною та ЄС;

- інтеграція України до ЄС у контексті загальноєвропейської безпеки;

- політична консолідація та зміцнення демократії;

- адаптація соціальної політики України до стандартів ЄС;

- культурно-освітня і науково-технічна інтеграція;

- галузева співпраця;

- співробітництво у галузі охорони довкілля.

Відносини України із загальноєвропейськими інтеграційними структурами постійно поглиблювалися. У вересні 1995 р.

Україна стала повноправним членом Ради Європи. У червні 1996 р. було затверджено Стратегію інтеграції до ЄС. У липні 1996 р. Україна стала повноправним членом Центральноєвропейської ініціативи - впливової регіональної організації, що об'єднує сьогодні 17 країн. У липні 1997 р. було підписано "Хартію про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору", в якій країни НАТО визнавали нашу країну "невід'ємною частиною нових демократій Центрально-Східної Європи й одним із ключових факторів забезпечення стабільності в цьому регіоні та на континенті загалом". У грудні 1999 р. було прийнято прихильну до України Спільну стратегію ЄС, яку замінив план дій Україна - Євросоюз, підписаний 21 лютого 2005 р. Термін його дії розрахований на три роки. Наступним етапом такого співробітництва мають стати підготовка угоди про вільну торгівлю та надання Україні статусу Асоційованого члена ЄС. Важливим документом у системі Україна - ЄС є Декларація Європейської Комісії "Ширша Європа - сусідство: нові рамки відносин із східними та південними сусідами" (2003 р.)

Чотири пріоритети діяльності української влади, які забезпечать ефективність руху України до ЄС:

1)боротьба з корупцією;

2)здійснення економічних реформ;

3)вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ);

4)створення після цього зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.

Європейська інтеграція для України :

- це шлях модернізації економіки;

- подолання технічної відсталості;

- залучення іноземних інвестицій;

- залучення новітніх технологій;

- створення нових робочих місць;

- вихід на світові ринки.

Очікувані результати від курсу України на евроінтеграцію:

- демократизація суспільства, захист прав і свобод л^1ІІІп та дитини; —

- розбудова сучасної високотехнологічної та високоприбуткової економіки;

- публічність влади, її відповідальність за свої дії;

- введення європейських стандартів якості життя населення та його соціальної захищеності;

- можливість реально вивчати та використовувати досвід європейських країн;

- розширення можливостей стажувань та навчання в державах Європейського Союзу;

- ліквідація тіньової та кланової економіки;

- новий імпульс для розвитку регіонів.

Євросоюз стає ближчим до України завдяки колишнім радянським республікам у його складі та потужному слов'янському елементу у вигляді чотирьох споріднених з Україною за мовою, культурою та традиціями держав - Польщі, Словаччині, Чехії і Словенії. До того ж, у цих та інших нових країнах Євросоюзу віддавна мешкають сотні тисяч етнічних українців. Цим, насамперед, пояснюється популярність там української мови. За даними Європейської Комісії, українську мову знають майже 2 млн. жителів країн Європейського Союзу4.

Фактором культурної спорідненості стратегічного значення між Євросоюзом та Україною є багато конфесійність переважно християнської України. Причому близько шести мільйонів українців є католиками східного обряду (уніатами) та римо-католиками. Щодо українського православ'я з його шанованими всіма православними світу київськими святинями та десятками мільйонів віруючих, то після вступу до Євросоюзу Румунії та Болгарії українці відчуватимуть додаткову складову своєї культурної спорідненості з населенням країн Євросоюзу.

З Україною Європейський Союз веде політику сусідства. Президент Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу заявив: " Я погоджуюся з тим, що майбутнє України - в Європі, але зараз порядок денний не передбачає розгляду питання щодо членства країни в Європейському Союз.

Він підкреслив, що європейська політика сусідства, на основі якої ЄС будує свої відносини з Україною, є дуже амбітною та передбачає демократичний розвиток, лібералізацію економіки, політичну співпрацю, гармонізацію стандартів, пряму допомогу та багато інших програм.

Крім України, політика сусідства охоплює Алжир, Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Єгипет, Грузію, Ізраїль, Йорданію, Ліван, Лівію, Молдову, Марокко, Сирію, Туніс та Палестинську автономію.

Європейська політика сусідства пропонує східним і південним сусідам ЄС багато переваг, які раніше пов'язувалися лише з членами в ЄС, а саме:

- Доступ до внутрішнього ринку ЄС;

- участь у програмах ЄС;

- співпраця у сфері транспортних і енергетичних мереж. Згідно з даними Державного комітету статистики України,

Європейський Союз утримує найбільшу частку в загальному обсязі прямих іноземних інвестицій, які Україна отримала починаючи з 1991 р. Інвестиційні вливання суттєво збільшувались, починаючи з 2001 р. у відповідь на прискорення темпів економічного зростання України. Надходження прямих іноземних інвестицій з держав-членів ЄС станом на 1 жовтня 2006 року дорівнювали 14,8 млрд. доларів США або 74.4% від загального обсягу.

Однак за цим показником Україна не досягла рівня навіть нових держав-членів ЄС. Так, наприклад, сукупний обсяг залучених іноземних інвестицій у Польщу досяг у 2005 р. 70 млрд доларів США . Тоді як у тому ж таки 2005 р. Україна отримала рекордні для себе прямі іноземні інвестиції у розмірі 7,6 млрд. доларів США, Чеська Республіка перевищила показник у 10 млрд. доларів США. Водночас показники України є вищими від російських: у 2005 році Росія отримала у вигляді прямих іноземних інвестицій лише 1,5 млрд. доларів США, а у 2006 р. - близько 2,5 млрд. доларів США (Україна за прогнозами - близько 4 млрд. доларів США).

У свою чергу, станом на 1 липня 2006 Україна інвестувала до країн ЄС лише 61,1 млн. доларів США, що становило близько 0,01 % прямих іноземних інвестицій в економіку держав-членів ЄС.

До першої п'ятірки інвесторів України, які є членами ЄС, станом на 1 жовтня 2006 входять Німеччина (5,7 млрд. доларів США), Кіпр (2,18 млрд. доларів США), Австрія (1,65 млрд. доларів США), Велика Британія (1,5 млрд. доларів США), Нідерланди (1,36 млрд. доларів США). Основна частина прямих іноземних інвестицій з європейських країн була спрямована у харчову промисловість України, оптову торгівлю, фінансовий сектор і транспортну галузь. За наявними оцінками, продуктивність праці на підприємствах з іноземним капіталом у кілька разів вища, ніж на інших. Іноземний сектор української економіки активно впливає на її технологічне оновлення.

За обсягом залучених прямих іноземних інвестицій на душу населення Україна посідає одне з останніх місць серед країн Центральної та Східної Європи. Цей показник в України, за оцінками ЄБРР, на 2005 рік перевищив відмітку 340 доларів США (для порівняння: ще в кінці 1990-х він не досягав і 100 доларів США). Цей показник значно менший, ніж в нових державах-членах ЄС: Естонії, Литві, Латвії, Чехії, Польщі (у середньому -2700 доларів США) та у Південно-Східній Європі, включаючи Балкани (в середньому - 1134 долари США)6.

Значні кошти виділяє Європейський Союз на розвиток культури. Розроблена Європейська програма розвитку культури на 2007 - 2013 рр. (т. зв. "Культура - 2007"). Маючи близько 400 мільйонів євро бюджету, ця програма покликана розвивати діалог культур, мобільність європейських працівників у галузі культури, сприяти обігу інтелектуальної та мистецької продукції. 2008 рік оголошений в Європейському Союзі європейським роком міжкультурного діалогу.

Культура має об'єднати європейське суспільство. Президент Єврокомісії Хосе Мануель Баррозу наголосив: "Культура повинна відігравати стратегічну роль у політиці об'єднаної Європи. Це - надзвичайно важливий чинник успіху європейської інтеграції, в той же час культура нерозривно пов'язана з поняттям європейської ідентичності".

Головною метою діяльності ЄС в культурній сфері має стати:

- підтримка творчості, протекціонізм і захист митців та їхніх прав;

- транснаціональне поширення культури і праць митців;

- особлива допомога юним митцям;

- полегшення доступу до участі в культурному житті для широкого загалу;

- безпосереднє визнання культури як економічного фактора соціальної інтеграції.

ЄС орієнтує на збереження та заохочення культурної різноманітності, врахування специфіки розвитку всіх країн, що приєднуються до ЄС. Нова європейська культура має грунтуватися на основних загальнолюдських засадах сприяння творчій діяльності й знанню

Щороку Євросоюз визначає європейську культурну столицю. Це звання активізує культурне життя міста, сприяє насиченню його різними заходами. При цьому структури Євросоюзу надають значну фінансову допомогу для їхньої організації. На звання європейської столиці 2010 р. висунута кандидатура Києва.

Для інтеграції важлива культурна присутність України в Європі і світі. Про Україну ще мало знають. Культура і спорт прискорюють ці знання. Для багатьох на Заході Україна асоціюється з братами Кличками, з київським "Динамо", з Андрієм Шевченком. Звеличила ім'я України перемога української співачки 15 травня 2004 р. Руслани Лижичко в фіналі одного з найпрестижніших музичних конкурсів світу – "Євробачення". Такі успіхи піднімають позитивний імідж України, а від іміджу держави, зокрема, залежить і її привабливість для інвесторів.

У 2006 р. Європейський Союз вийшов на перше місце серед торговельних партнерів України. На долю ЄС припадає майже третина всього обсягу зовнішньої торгівлі України (32,1%). Загальний товарообіг між Україною та ЄС у січні-вересні 2006 року склав 21,1 млрд. доларів США, що на 3,4 млрд. доларів СІЛА більше, ніж у відповідному періоді минулого року.

Водночас Україна посідає лише 38-39 місце серед зовнішньоторговельних партнерів Європейського Союзу. її питома вага становить 0,4% імпорту та 0,5% експорту Європейського Союзу.

Досвід вступу інших країн до Європейського Союзу свідчить, що ЄС має бути основним торговельним партнером країни-

кандидата, набагато випереджаючи інших торговельних партнерів. " Наприклад, у 1985 р., напередодні вступу Іспанії, половина її експорту й третина імпорту припадала на ЄЕС. У Португалії аналогічні показніші складали 68 % по експорту й 36 % по імпорту. У 10 державах, які стали членами ЄС 1 травня 2004 р. частка ЄС в експорті становила на момент вступу в середньому 60 %, а в імпорті - 57 %. Так, в Угорщині на ЄС припадало 74,3 % експорту і 57,8 % імпорту, у Польщі - відповідно 69,2 % і 61,4 %, в Словаччині - 59,9 % і 49,8 %. У Румунії, яка стала членом ЄС 1 січня 2007 року, ці співвідношення напередодні вступу становили 67,8% експорту і 57,3% імпорту. Слід відзначити, що відповідні показники України майже на половину менші, однак мають тенденцію до зростання (з 22% частки ЄС у зовнішньоторговельному обігу України наприкінці 2002 р. до більш ніж 32% наприкінці 2006 р.)..

Рух України до Європи визначає насамперед сталий економічний розвиток, економічне зростання. Економіка України поступово виходить з кризи, в якій перебувала в 90-х роках XX ст. Україна здійснює заходи щодо сталого економічного зростання та забезпечення ефективного і прозорого розподілу його результатів. Протягом 2007-2010 років зростання реального валового внутрішнього продукту прогнозується близько 7 % в середньому за рік.

Для інтеграції важлива культурна присутність України в Європі і світі. Про Україну ще мало знають. Культура і спорт прискорюють ці знання. Для багатьох на Заході Україна асоціюється з братами Кличками, з київським "Динамо", з Андрієм Шевченком. Звеличила ім'я України перемога української співачки 15 травня 2004 р. Руслани Лисичко в фіналі одного з найпрести-жніших музичних конкурсів світу - "Євробачення". Такі успіхи піднімають позитивний імідж України.

Європейський Союз підтвердив ринковий характер економіки України. Таке рішення набуло чинності 30 грудня 2005 р. Відтоді було автоматично припинено всі антидемпінгові розслідування проти України в Європі. США скасували поправку Джексона Веніка і. в лютому 2006 р . також визнали ринковий статус української економіки. Це сприятиме пожвавленню зовнішньоекономічної діяльності українських компаній на території США. Негативно впливає на розвиток відносин з Європейським Союзом те, що Україні не вдалося стати членом Світової організації торгівлі.

Намічено головні пріоритети економічної політики України:

- забезпечення динамічного економічного зростання переважно за рахунок науково-технологічних чинників та підвищення продуктивності факторів виробництва;

- утримання макроекономічної рівноваги (інфляція, зайнятість, обмінний курс гривні, відсоткова ставка національного банку, дефіцит держбюджету та ін.);

- здійснення широкомасштабної структурної реформи галузевого і територіального спрямування, реструктуризація інституціональної. системи, реформування адміністративно-територіального устрою;

- збалансований розвиток соціальної сфери, доведення її рівня до параметрів країн Центральної та Східної Європи;

- упровадження нової парадигми, зовнішньоекономічних зв'язків країни, що передбачає прагматизм інтеграційних процесів та здійснення цивілізованої експансії на ринках третіх країн.

Планується розпочати процес проведення структурних реформ:

- проведення податкової реформи, яка передбачає зниження податкового тиску на економіку;

- підвищення ефективності використання природних ресурсів, енергоносіїв, впровадження енергозберігаючих технологій;

- створення необхідної нормативно-правової бази повноцінного ринку землі;

- реформування житлово-комунальної сфери;

- створення ринкових умов функціонування вугільної промисловості;

- запровадження принципів науково-технічного та інноваційного розвитку.

Тільки таким чином можна змінити сировинний вектор розвитку економічних процесів, утвердити Україну як високотехнологічну державу. Наявний інтелектуальний та науково-технічний потенціал дає підстави на це розраховувати.

Україна приділяє особливу увагу забезпеченню своєї економічної безпеки. Ключовими завданнями щодо цього у міжнародному вимірі є наступні:

- забезпечення належного рівня надходжень енергоносіїв до України для внутрішніх потреб;

- підтримка стабільного рівня транзитного потенціалу українських газо- нафтотранспортних мереж;

- забезпечення високого рівня взаємодії України із постачальниками та споживачами енергоресурсів;

- прагматичне використання можливостей економічного співробітництва в рамках Співдружності Незалежних Держав та Єдиного економічного простору;

- диверсифікація джерел надходження в Україну енергоносіїв, зокрема нафти і газу.

Питання співробітництва України з європейськими державами є предметом особливої зацікавленості у сфері енергетичної безпеки. До цього Україну і держави Європи спонукає високий рівень залежності від енергоресурсів, що надходять з одного джерела, необхідність забезпечення їх безперебійного постачання. Співробітництво України з ЄС, НАТО з питань енергетичної безпеки активно проходить в рамках Спільної робочої групи. Ця співпраця зосереджується на питаннях фізичного захисту енергетичної інфраструктури об'єктів, коливання цін на енергоресурси, диверсифікації шляхів енергопостачання.

Проблемою проблем для України залишається енергозбереження. У спадщину від колишнього Радянського Союзу, коли природні ресурси вважалися безкоштовними і практично невичерпними, Україна отримала енергозатратну, ресурсомістку економіку. Ресурсомісткість продукції України перевищує світовий рівень у 2-3 рази, а енергомісткість - у 6-9 разів.

Це передусім пов'язано з надзвичайно високою енергоємністю і матеріалоємністю української важкої промисловості. Національний виробник орієнтований у бік продукції первинної обробки. Частка металу у структурі українського експорту становить близько 40 %. Нині за кількістю спожитої усіх видів енергії Україна посідає шосте місце у світі. Попереду неї в цьому рейтингу США, Німеччина, Франція, Китай, Росія. Щорічно в Україні спалюється понад 80 млрд. кубічних метрів газу, понад 40 млн. тонн нафтопродуктів і більш як 50 млн. тонн енергетичного вугілля. Для порівняння: Франція використовує лише 35, а Польща— 14 млрд. кубічних метрів газу'. Споживання газу галузями української економіки майже в чотири рази перевищує показники країн Європейського Союзу . Україна на 1 тисячу доларів свого валового внутрішнього продукту споживає газу в 40 разів більше, ніж Німеччина.

Цікавим для України має бути досвід Німеччини у впровадженні в практику нетрадиційної енергетики. Німеччина у 2002 р. на законодавчому рівні відмовилася від подальшого розвитку атомної енергетики. Натомість вона є європейським лідером у використанні енергії вітру. Потужність її вітроенергетики сягає 5 тис. мегават, тобто більше, ніж сумарна потужність Рівненської та Хмельницької атомних електростанцій разом із добудованими блоками.

Німеччина займає провідні позиції у використанні сонячної енергії. Нині вона успішно просуває програму "Сто тисяч сонячних дахів". Це дасть змогу суттєво зменшити енергоємність побутового сектору .

Структура споживання енергоресурсів за 2006р

(в деяких країнах)

Україна задовольняє свої потреби в природних енергоресурсах за рахунок їх власного видобутку приблизно на 45 %. У більшості країн світу рівень енергетичної самозабезпеченості такий самий або навіть нижчий. Єдиним енергоносієм, якого в Україні потенційно достатньо для повного забезпечення власних потреб, є вугілля. Це важливий чинник гарантування енергетичної безпеки держави. Проблема в тому, щоб суттєво змінити баланс споживання енергоносіїв, зменшити як абсолютний обіг, так і частку споживання природного газу з одночасним збільшенням цих показників стосовно вугілля.

Обсяги споживання природного газу в Україні (в процентах)

Виробництво електроенергії в Україні (в процентах)

АЕС-46,8

ТЕС-44,9

ТЕЦ-4,4

ГЕС - 3,9.

Враховуючи це, Україна продовжує реалізацію заходів, спрямованих на посилення енергозабезпечення та застосування енергозберігаючих технологій. Розроблено та реалізується план заходів, спрямований на скорочення потреб у природному газі за рахунок технологічного оновлення енергетичного господарства. Приділяється увага посиленню інноваційної активності підприємств реального сектору економіки та підвищенню його конкурентоспроможності, утвердженню України як високотехнологічної держави. Основна мета - довести енергомісткість української економіки до показників країн ЄС.

Європа майбутнього - це у великій мірі Європа регіонів. Слід враховувати європейський досвід регіональної політики зі збереженням українських традицій державобудування. Серед принципів регіональної політики Європейського Союзу виділяються:

- субсидіарність (право вищих структур розв'язувати лише ті проблеми, які не здатні вирішити нижчі одиниці);

- децентралізація (делегування владних повноважень, фінансових ресурсів з центру в регіони);

- партнерство (співробітництво між суб'єктами різних рівнів: ЄС - держава - регіон);

- програмування (розробка стратегії розвитку на основі пріоритетних цілей);

- концентрація (концентрація фондів з метою їх найефективнішого використання);

- додаткове фінансування (пошук та розвиток місцевих фінансових ресурсів) .

Основою євроатлантичної моделі розвитку є Середній клас. У провідних країнах-членах СОТ мале підприємництво визнається одним із основних чинників політичної та соціальної стабільності суспільства. Так, Європейська Хартія малого бізнесу визначає мале підприємництво як хребет економіки ЄС, ключовим джерелом робочих місць та інкубатором бізнес-ідей, а намагання ЄС побудувати нову економіку (за положенням Хартії"), будуть успішними лише тоді, коли мале підприємництво перебуватиме у центрі уваги як держави, так і усього суспільства.

У США аналогічне ставлення до малого підприємництва. Так, в Акті малого бізнесу, який затверджено Конгресом США, визнано; що збереження та розширення малого підприємництва є основою економічного благополуччя громадян країни, основою національної безпеки США . США, Англія, Франція та інші держави "сповідують підприємницьку економіку", "підприємницьке суспільство". Все життя цих країн підпорядковане вихованню підприємницького духу.

Так, у США:

- 90 % старшокласників середніх шкіл працюють у вільний і канікулярний час у сфері побуту та обслуговування;

- 25 % учнів встигають поєднувати роботу з навчанням протягом останніх трьох років навчання в школі;

- середня погодинна оплата праці підлітків, за даними Міністерства праці, становить 4,93 долара.15

Цим самим досягається повага до підприємництва, виховується бажання після закінчення навчального закладу працювати в підприємницькому секторі економіки.

В Україні у 2005 р. діяло 312 тисяч малих підприємств. Ще з часів СРСР традиційно акцент ставився на підтримку великих фабрик, заводів, землеволодіння. В країнах Європейського Союзу на кінець XX ст. нараховувалось понад 18 млн. підприємств. Малі та середні підприємства складали серед них 98,8%. Якраз вони виробляють половину валового внутрішнього продукту країн Європейського Союзу і забезпечують роботою майже 66% населення Європи .

Значного розвитку малого і середнього бізнесу домоглися ті країни, економічне становище яких ще недавно мало відрізнялося від українського, - Польща, У горищна. Чехія. Там він дає вже близько 50% валового внутрішнього продукту. В економіці України частка цього бізнесу, за оцінками експертів, не перевищує 10% .

Практика довела, що малий бізнес найжиттєздатніший. Він є найбільш динамічним та найменш забюрократизованим, чутливим до кон'юнктури, легше пристосовується до будь-яких змін. Малий та середній бізнес виступає економічною основою патріотизму та національної самосвідомості. Він економічно зацікавлений в існуванні сильної національної держави, яка захищає його інтереси як на внутрішніх теренах, так і на міжнародній арені. Середній клас має стати основним носієм інноваційної ідеології, інноваційної психології, інноваційного суспільства. Справа великої політичної, економічної та соціальної ваги - зміцнення його позицій, доведення його питомої ваги в суспільстві до показників країн ЄС. Саме так розвивалися країни, які досягли найбільш відчутних результатів.

Європейський Союз зацікавлений в екологічно безпечній Україні, де склалася надзвичайно важка екологічна ситуація. Україна є однією з найбільш неблагополучних в екологічному відношенні країн Європи. Враховуючи це, Верховна Рада України в 1992 р. оголосила всю територію республіки зоною екологічного лиха. Корені екологічної кризи в Україні - у Чорнобильській катастрофі і непомірному техногенному тиску на довкілля. Що таке Чорнобиль для України? Це близько трьох з половиною мільйонів постраждалих від катастрофи та її наслідків. Це майже 10 % території, що зазнала прямого радіаційного ураження. Це 160 тисяч людей із 170 населених пунктів, яким довелося покинути рідні оселі і переїхати в інші місця. Крім України, аварійні викиди осіли на значній частині територій Російської Федерації та Білорусі. Чорнобильський слід торкнувся мало не всієї північно-західної Європи, Північної Африки, досяг навіть Японії та Канади. На час здобуття незалежності загальна площа України становила менш ніж три відсотки території колишнього Радянського Союзу. Проте на ній було зосереджено чверть усього промислового потенціалу. А це означає, що на Україну припадало близько 25 відсотків забруднення природного середовища.

В радянський час економіка України щороку споживала 1,3 -1,5 млрд. тонн сировинних матеріалів. Значна їх частина поверталася в довкілля у вигляді відходів. У 1991 р. в Україні було накопичено 17 млрд. тонн відходів на території площею в 53 тис. гектарів .

На 2005 р. на території України було зосереджено вже близько 28 млрд. тонн твердих відходів. Вони займали понад 180 тис. гектарів славнозвісних українських грунтів. Значна їх частина, більше 75%, розміщена в екологічно кризових промислових районах країни у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій, Кіровоградській та Харківській областях. У загальній масі нагромаджених відходів співвідношення комунально-побутових та індустріальних відходів становить, за оцінками експертів, приблизно 1:50, тоді як у країнах Європейського Союзу -1:5 9.

У другій половині XX ст. відбулося переміщення масових, дешевих і екологічно небезпечних виробництв із промислово розвинутих країн до Азії (крім Японії), Східної Європи (у т.ч. й України), Латинської Америки та Африки. А високотехнологічні наукомісткі, екобезпечні галузі, навпаки, сконцентрувалися у Північній Америці, Західній Європі та Японії .

Диспропорції у розміщенні продуктивних сил, що мали місце впродовж тривалого часу, призвели до того, що техногенне навантаження на природне середовище в Україні в 4-5 разів перевищувало аналогічний показник розвинутих країн. При цьому об'єм води, що використовувався в технологічних процесах, у 2-5, а на деяких підприємствах - у 10-13 разів перевищував рівень використання порівняно з сучасними технологіями.

Населення Землі потерпає сьогодні від нестачі води. У світі 1 млрд. людей не мають доступу до нормальної питної води, а

2 млрд. не можуть користуватися каналізацією, через що вмирає 6 тисяч дітей щоденно. Одним з найменш водозабезпечених регіонів Європи була й залишається Україна. Створення великих водосховищ на Дніпрі з метою забезпечення електроенергією та водою промислових центрів Криворіжжя й Донбасу, а також зрошення сільгоспугідь Причорномор'я і Криму себе не виправдало і призвело до негативних наслідків. Було затоплено і виведено із сільськогосподарського обігу понад 500 тис. гектарів родючих земель. Близько 100 тис. гектарів прилеглих до водосховищ земель опинилися в зоні підтоплення, а вироблення електроенергії гідроелектростанціями дніпровського каскаду становило менш ніж 4 відсотки загальнодержавного обсягу. Масовими стали явища "цвітіння" води й руйнування берегів21.

За науково обґрунтованими рекомендаціями, до активного сільськогосподарського обробітку слід залучати не більше третини території. Стільки ж має бути відведено для іншої-господарської діяльності, а 1/3 має залишатися у природному стані. Цим забезпечується екологічна рівновага у природі. У більшості економічно розвинутих країн з інтенсивним аграрним виробництвом цього принципу, як правило, дотримуються.

Рівні сільськогосподарської освоєності та розораності території України є значно вищими, ніж у країнах ЄС, а лісистості, навпаки, - становлять лише 16% порівняно з 33% в ЄС. В Україні сільськогосподарські угіддя займають до 70 % від загальної площі, а у Франції, наприклад, - 30,8 %. 70 % - це один з найвищих показників у світі. Тобто ця частина навколишнього середовища знаходиться під регулярним антропогенним тиском. Отже, необхідно майже в 1,5 рази зменшити частку сільськогосподарських угідь і орних земель, а частку природних угідь довести до 1/3 земельної площі країни.

Результатом високої аграрної освоєності та розораності земельного фонду, екстенсивного господарювання і деградації сільськогосподарських угідь є надзвичайно низький рівень їх продуктивності. Виробництво валової продукції сільського господарства в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь в Україні в останні роки становило в середньому 270 євро, тоді як у країнах Євросоюзу - понад 2 тис. євро. Отже, землемісткість вітчизняного сільського господарства в середньому є у 8 разів вищою, ніж у країнах ЄС .

Вплив людини на природу постійно посилюється. Світове промислове виробництво за останні 100 років зросло більше, ніж у 100 разів. Відповідно аналізу академіка Петрянова-Соколова, за останні 70-80 років забрудненість повітря зросла в 100 тис. разів. За цей же час людство втратило близько 500 млрд. тонн грунту -родючого ґрунтового шару на орних землях. Це приблизно відповідає втраті оброблюваних земель Індії. Професор Є.Д. Яхнін вважає, що для створення шару грунту в 1 см. потрібно 1000 років. Винищуються ліси, продовжується спустошення земель. Пустеля Сахара просувається на Південь з швидкістю 1,5 км. в рік. Щодня на планеті зникає один вид тварин і один рослин. Головна причина зникнення багатьох видів - господарська (і не тільки!) діяльність людини.

Цивілізація тіснить природу. За масштабами свого впливу на природу 6 млрд. наших сучасників рівні приблизно 60 млрд.людей кам'яного віку. Від людини залежить життя на планеті Земля. Звертати увагу на те, що людина - частина, дитя природи, її вінець. Руйнуючи природу, людина зменшує свої життєві шанси. Біосфера (оболонка Землі) може існувати без людини. Людина ж існувати без біосфери не здатна. Людство зможе існувати в майбутньому, лише коли візьме на себе відповідальність за розвиток біосфери. Вражає те, наскільки невеликий простір поширення життя на землі: всього декілька десятків метрів ґрунтового шару, близько 11 км океанських глибин і 10-15 км атмосфери. Такий простір, де народжується, розвивається і вмирає 1,5 мільйона видів тварин і 350 тисяч видів рослин, поширених сьогодні на планеті. Втручання людини в природу призводить до того, що об'єктом науки стає вже не пізнання світу, а передбачення наслідків втручання в нього.

Одним з перших, хто наголосив на нерозривному зв'язку природи й людини був мислитель величезної величини, видатний вчений-природознавець, засновник геохімії, біохімії, радіогеології В.І. Вернадський (1863-1945 рр.). Іменем В.Вернадського названо мінерал - вернадіт. Його праці - одна з важливих основ розв'язання проблем навколишнього середовища. Він підкреслював необхідність навчатися гармонійному співіснуванню з природою, зберігати рівновагу між нею і людиною. В.Вернадський створив вчення про ноосферогенез - про гармонійне поєднання антропосфери і біосфери. Це вчення - філософська та фундаментальна база для єднання людства у творенні екологічно збалансованого суспільства. В.Вернадський говорив: "Людство стає потужною геологічною силою. І перед ним, перед його думкою і працею постає питання про перебудову біосфери в інтересах людства як єдиного цілого, що вільно мислить".

Сьогодні потрібно повертати не тільки цінності, які виробила християнська релігія, але і ті цінності; які створили більш далекі предки українців — дайбожичі, або - язичники. Оті любили природу і берегли її. Вони обожнювали рослинний і тваринний світ, сонце як джерело життя, землю як годувальницю всього живого. Ще до запровадження християнства слов'яни святкували Різдво як народження сонця (7 січня), народження місяця (14 січня) і народження води - 19 січня. Це тільки з часом ці свята набули християнського звучання: Різдво Христове, Василя та Малайки, Йордань.

До пріоритетних напрямів екологічної безпеки й охорони навколишнього природного середовища України належать:

- гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, мінімізація впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

- поліпшення екологічного стану річок, зокрема басейну Дніпра, та якості питної води;

- стабілізація і поліпшення екологічної ситуації в містах та промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

- будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

- запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів, поліпшення їх екологічного стану;

- формування збалансованої системи природокористування та екологізації технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

- підвищення безпеки проживання населення в сейсмонебезпечних районах;

- збереження біологічної та ландшафтної різноманітності, розвиток природно-заповідної справи.

Люди не можуть не змінювати природу. Але вони можуть і повинні перестати змінювати ЇЇ необдумано і безвідповідально, не враховуючи екологічні закони. Природокористування потрібно регулювати таким чином, щоб збалансоване економічне зростання не суперечило поліпшенню якості довкілля і сприяло збереженню природного капіталу. Це повинно привести до поліпшення здоров'я людей, зростання середньої тривалості життя. Зважаючи на це, громадськість повинна чітко усвідомити пріоритетність екологічного складника. в системі суспільних цінностей. Цьому сприятиме налагодження системи безперервної багатоступеневої екологічної освіти і виховання.

Мораль і практицизм можна поєднати. В Україні розпочався перехід від адміністративних до ринкових методів управління природоохоронною діяльністю. Запроваджені плата за спеціальне використання природних ресурсів і забруднення довкілля, нова система фінансування й кредитування природоохоронних заходів. Збільшуються площі заповідних територій. Здійснено докорінний перегляд законодавства у галузі охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів. Розроблено Концепцію і Основні напрями державної екологічної політики. Активно проводиться лінія на гармонізацію національного екологічного законодавства з міжнародним. Забруднювати довкілля та надмірно споживати природні ресурси для держави стає економічно невигідним.

Пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, як визначено на Копенгагенському саміті Європейської Ради у червні 1993 р., є адаптація законодавства України до законодавства Євросоюзу, гармонізація цього законодавства з міжнародним правом. До цього зобов'язує й те, що Україна є членом багатьох міжнародних організацій, встановила дипломатичні відносини з переважною більшістю країн світу. У вересні 2000 р. було створено Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Основними завданнями Ради є підготовка пропозицій щодо зближення чинного і майбутнього законодавства України із законодавством ЄС, забезпечення координації заходів органів державної влади, залучених до процесу адаптації, та сприяння їхній взаємодії у цій сфері, здійснення моніторингу процесу адаптації. Вагомим кроком удосконалення інституційного механізму адаптації стало створення 7 червня 2002 р. у Верховній Раді України Комітету з питань європейської інтеграції.

У 2002 році Верховна Рада України прийняла закон "Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС", у 2004-му "Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу". Фактично, прийняттям цього документа створено законодавчий механізм, визначено складові цього механізму, межі і порядок фінансування всієї законотворчої роботи, пов'язаної з адаптацією законодавства.

У складі Міністерства юстиції створено Департамент адаптації законодавства України до законодавства ЄС, який з кінця 2004 р. розпочав роботу над комплексним аналізом проектів законодавчих актів на предмет їх відповідності праву ЄС.

Європейським стандартом є скасування смертної кари. Від моменту проголошення незалежності України (1991 р.) смертна кара існувала як "виняткова міра покарання" (розстріл). Рішенням Конституційного суду України від 29 грудня 1999 р. визнано, що смертна кара суперечить Конституції України. Спочатку виконання смертних вироків було призупинено, а 22 лютого 2000 р. смертна кара як вид покарання взагалі була скасована. Станом на 2003 р. вона уже скасована у 112 країнах.

Здійснення глибоких змін правової системи України спрямовуються на досягнення професіоналізму та незалежності судової гілки влади. Всі громадяни мають бути рівними перед законом. Урядовці та державні службовці повинні бути повністю підзвітні громадянському суспільству, оскільки центральне місце у системі ЄС посідає питання дотримання прав людини та їх захист у судовому порядку: як у національних судах, так і в Європейському суді з прав людини. Ці права включають права людини та неекономічні цінності, а також економічні права. Від обсягу цих прав значною мірою залежить процес історичної творчості, культурний прогрес суспільства.

Сьогодні йдеться про підкорення держави суспільству. В тоталітарній державі суспільство поглинається державою, не має необхідної самостійності, цілком залежить від держави. В правовій державі формується громадянське суспільство, держава підкоряється суспільству. Цим самим забезпечуються права і свободи громадян.

Вимога до країн-кандидатів на вступ до Європейського Союзу — захист прав національних меншин. На це спрямована європейська політика сусідства. В плані дій Україна - Європейський Союз мовиться про продовження діяльності, спрямованої на створення відповідної законодавчої бази і дієвий захист прав осіб, що належать до національних меншин на основі європейських стандартів, а також про продовження тісної співпраці між державними органами та представниками національних меншин. В контексті практичних дій продовжується реалізація положень Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин (ратифіковано 1997 р.) та Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифіковано 2003 р.). На постійній основі здійснюється інформування громадськості України про. стан імплементації положень згаданих документів.

Україна - поліетнічна держава. Неукраїнське населення чітко поділяється на кілька груп. Першу складають росіяни (понад 11,3 млн. чол.), другу - етноси, чисельність яких перевищує сто тисяч. їх - 8. Це - євреї, білоруси, молдавани, кримські татари, болгари, поляки, угорці, румуни. Третя група - їх чисельність перевищує п'ятдесят тисяч. Таких етносів чотири: греки, казанські татари, вірмени та німці. До четвертої групи належать цигани, гагаузи та грузини. їх більше 10 тис., але менше 50 тис. чол.

Верховна Рада у Декларації про державний суверенітет України проголосила, що громадяни всіх національностей становлять її народ. Гарантії усім національностям, що проживають на території України, право їх вільного національно-культурного розвитку зафіксовані у Конституції.

З проголошенням незалежності Верховна Рада України прийняла 1 листопада 1991 р. Декларацію прав національностей. Законами України "Про національні меншини, в Україні", "Про освіту", "Про мови", "Основи законодавства України про культуру" створені сприятливі умови для культурного й. духовного піднесення представників усіх націй і народностей, які мешкають на території України. Надзвичайно важливе значення має забезпечення функціонування поряд з державною українською мовою мов національних меншин, якщо вони проживають компактно у межах певних адміністративно-територіальних одиниць. Усі вони вільно сповідують свою релігію, їм гарантується право використовувати свою національну символіку, відзначати національні свята.

Політика у сфері захисту національних меншин:

- національні меншини повинні мати всі громадянські, політичні, економічні, культурні права, як і домінуючий етнос;

- національним меншинам важливо забезпечити умови, що дозволяють зберігати та розвивати культурні особливості, мову, релігію;

- у ряді випадків меншинам слід надавати певні пільги;

- необхідно шукати мирні шляхи демократичного існування різних груп у суспільстві, орієнтуватися на діалог.

Права національних меншин:

- на вільне самовизначення, отримання і розповсюдження інформації та ідей за допомогою власних інформаційних засобів;

- пов'язані з використанням мови, свободи користування нею у приватному порядку і публічно;

- на користування мовою меншості у відносинах із владою, зокрема в судах, якщо меншість становить значну частину населення в окремих регіонах або в масштабах країни;

- на навчання за наявності умов рідною мовою в державних школах;

- на створення власних навчальних закладів на свої кошти із здійсненням контролю за навчальними планами;

- на відновлення, де це потрібно, споконвічних географічних найменувань мовою меншини, а також на використання мови корінного населення на дорожніх і вуличних знаках і вивісках.

Не взаємовиключний вибір для України - Єдиний економічний простір і єдиний європейський ринок. Єдиний економічний простір (ЄЕП) об'єднує митні території чотирьох країн - Російської Федерації, України, Білорусі і Казахстану. Єдині принципи регулювання економіки забезпечують вільне переміщення товарів, послуг, капіталу та робочої сили. Здійснюються також єдина зовнішньоторгова та узгоджені податкова, грошово-кредитна й фінансово-валютна політики. ЄЕП створився з метою розвитку торгівлі та взаємних інвестицій, що повинні забезпечити сталий розвиток економік сторін на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, у тому числі правил і принципів Світової організації торгівлі. Мета ЄЕП - також розвиток економічного потенціалу, і конкурентоспроможності економік країн-членів ЄЕП на зовнішніх ринках. Крім того, до основних завдань ЄЕП входять формування єдиних принципів регулювання діяльності природних монополій (зокрема, у сфері залізничного транспорту, магістральних телекомунікацій, транспортування електроенергії, нафти й газу, забезпечення недискримінаційного доступу до послуг їх об'єктів та єдиних тарифів на них).

Одночасна інтеграція України у ЄЕП та у ЄС залишається проблемним як для фахівців, так і для суспільства. Можна стверджувати, що ЄЕП і єдиний європейський ринок дають можливість для України розвивати взаємовигідне співробітництво із своїми основними економічними партнерами, обсяги торгівлі з якими постійно зростають. Україні вигідно продовжувати прагматичне, взаємовигідне співробітництво з усіма партнерами. При цьому інтеграція має розглядатися не як мета, а як засіб забезпечення реалізації національних інтересів.

Вступ України до Європейського Союзу підгримують 45% громадян із країн ЄС, а не підтримують - 41 %. Про це свідчать результати дослідження, проведеного Європейською комісією. За даними опитування, найбільше прихильників інтеграції України з Європейським Союзом у країнах, які приєдналися до організації в 2004 р., - 66% їхніх громадян підтримують цю ініціативу.

У країнах - "старих" членах Європейського Союзу прихильників євроінтеграції українців 41 %. Приєднання України готові підтримати 76% поляків (15 % проти), 70 % литовців (11 % проти), 63 % кіпріотів, словенців і громадян Мальти (20 %, 25 % й 16%, відповідно, проти), 62 % словаків (23 % проти) і 61 % шведів (28 % проти). Також кількість прихильників вступу України в Європейський Союз перевищує кількість їхніх супротивників в Естонії й Греції (58 % проти 27 %), в Угорщині (50 % проти 40 %), в Іспанії (49 % проти 24 %), у Португалії й Чехії (46 % проти 29 % й 46 % проти 45 %), у Великобританії (45% проти 35%) і в Латвії з Ірландією (44% проти 36% й 44% проти 26%).

Проти вступу України в Євросоюз виступають більшість громадян Австрії (69 % проти, підтримують 18 %), Німеччини (64 % проти й ЗО % за), Люксембургу (54 % проти й 39 % за) і Фінляндії (54 % проти й 40 % за), Голландії (51 % проти й 40 % за), Бельгії (50 % проти й 46 % за), Данії (44 % проти й 43 % за), Франції (43 % проти й 40 % за), Італії (43 % проти й 42 % за). Опитування проводилося в червні 2005 р., було опитано 29320 європейців. Статистична похибка становить від 1.9% до 1,3%23.

За даними соціологічних досліджень, лише 20% населення України хоче бути у складі НАТО, а 70% населення у Європейському Союзі . Як показують соціологічні опитування, найвищий у країні рівень симпатій до Європейського Союзу, НАТО, а також до європейських та євроатлантичних цінностей демонструє західноукраїнське громадянство. Населення цього регіону є найбільш проєвропейським. Майбутнє України воно пов'язує з її вступом до Європейського Союзу.

Такий вибір населення західноукраїнських областей пояснюється історичними умовами розвитку цього регіону. Він тривалий період перебував у складі тих країн, які не лише географічно, але й політично, конфесійно, культурно-цивілізаційно належали до Європи - Угорщини, Польщі, Австрії, Австро-Угорщини.

Історично склалося так, що населення цього краю успадкувало досвід участі в діяльності інститутів громадянського суспільства. Це стосується насамперед діяльності політичних партій та національно-культурних товариств, певних елементів культури парламентської демократії, традицій політичного плюралізму, греко-католицької церкви, яка в XIX ст. повністю перейшла на бік українського народу. Для більшості західних українців національна ідея невіддільна від європейської ідеї25.