Національна безпека України: Навчальний посібник

Єдність і цілісність матеріального та духовного світу зумовлює єдність усіх наук. Особливо тісний зв'язок існує між гуманітарними науками, які вивчають суспільство, людину, стосунки між ними тощо. У центрі гуманітарних наук перебувають людина, її честь і гідність, права і свободи, безпека.

Важливим питанням є питання забезпечення безпеки особи, суспільства і держави. І ці питання не можуть об'єктивно досліджуватися у межах однієї науки, оскільки усі гуманітарні науки певною мірою стосувались цих питань, звідси тісний зв'язок націобезпекознавства із філософією, теорією держава і права, конституційним, адміністративним і кримінальним правом, геополітикою, соціальним управлінням тощо. Воно інтегрує передові досягнення у цій сфері і посідає у системі гуманітарного знання місце, що визначається важливістю забезпечення безпеки особи, суспільства і держави як єдиного організму.

Появу нового наукового напряму традиційно пояснюють дією такої закономірності як диференціація та інтеграція. Поява націо-безпекознавчого напряму зумовлена не лише загальною тенденцією "міждисциплінаризації" наук, а й нагальною потребою в адекватному вивченні та пізнанні такого феномену, яким є національна безпека. При цьому створення нового напряму не самоціль, а результат інтеграції певних наукових напрямів та їх методологічного інструментарію навколо дослідження однієї проблеми — національної безпеки.

Певна річ, постає потреба у визначенні місця націобезпекознавства серед наукових напрямів і дисциплін, об'єктом яких є суспільні відносини у сфері національної безпеки, сфера національної безпеки, національна безпека як правове благо, інтерес в національній безпеці.

Розмежування та взаємозв'язок курсу "Націобезпекознавство^ з іншими навчальними дисциплінами виявляється так. Цей курс пов'язаний з усією системою юридичних дисциплін:

1) історико-теоретичними науками: теорія держави та права, історія держави та права, історія вчень про державу і право;

2) галузевими науками, передусім: конституційне право, адміністративне право, кримінальне право, екологічне право;

3) прикладними науками;

4) міжнародним правом.

Цей зв'язок обумовлений тим, що, незважаючи на різні цілі науки націобезпекознавства та юридичних наук, ті й інші досліджують та регламентують відносини у сфері забезпечення національної безпеки за допомогою механізму права, чим збагачують одне одного.

Крім цього, націобезпекознавство тісно пов'язано із філософією, політекономією, менеджментом, безпекою життєдіяльності тощо.

Водночас курс "Націобезпекознавство" слід відрізняти від курсів адміністративного та конституційного права через те, що останні вивчають відносини з погляду впливу на них правових норм. Вони вивчають відносини, які існують у сфері управління. Націобезпекознавство ж вивчає та досліджує відносини у сфері національної безпеки, насамперед відносини, що пов'язані із забезпеченням національної безпеки.

Взагалі ж даний перелік практично можна продовжувати досить довго, оскільки національна безпека пронизує майже усі сфері суспільного буття, пов'язана із забезпеченням безпеки окремого громадянина, суспільства і держави.

Курс "Націобезпекознавство" є висхідним для таких курсів як "Менеджмент національної безпеки", "Аудит національної безпеки", "Історія вчень про національну безпеку", "Фінансова безпека", "Економічна безпека", "Інформаційна безпека", "Науково-технологічна безпека", "Психологічна безпека", "Безпека підприємництва", "Суспільна безпека", "Особиста безпека", "Конкурентна розвідка", "Протидія недоброякісній конкуренції (контррозвідка)", "Організація служб безпеки", "Управління національною безпекою", "Управління загрозами та небезпеками", "Системна безпека" тощо. Він забезпечує використання вироблених наукою націобезпекознавства положень, правил, прийомів, методів, засобів та форм забезпечення національної безпеки у різних сферах суспільного буття.

Останніми роками з'явилось чимало досліджень, присвячених різним аспектам забезпечення національної безпеки. Не можна не враховувати і спроб окремих дослідників об'єднати різнопредметні знання до однієї науки, назви яких мають багатий і подеколи суперечливий характер. Водночас позиція автора полягає у тому, що "Націобезпекознавство" має належати до міждисциплінарних напрямів, ураховуючи широкий спектр знань про різні аспекти чи то організації служби безпеки, чи то моніторингу, ідентифікації та аутентифікації загроз, чи то кризис-менеджменту, чи то аудиту безпеки тощо, мають бути об'єднані не механічно, а па підставі певного алгоритму. — тобто сукупності послідовних дій, виконання яких ґрунтується на засадничих положеннях методології націобезпекознавства .

Ще одне запитання, яке зазвичай може виникати: а до яких наукових напрямів належатиме націобезпекознавство: теоретичних чи практичних?

Звичайно, можна було б зазначити про суто практичний та прикладний характер націобезпекознавства, оскільки на базі його рекомендацій формується модель нормативно-правового фундаменту забезпечення національної безпеки. Послуговуючись методологією формування конкретних документів щодо регулювання суспільних відносин у сфері національної безпеки формуються Концепція національної безпеки, доктрини національної безпеки, Закон України "Про національну безпеку України", програми інструкції та інші нормативно-правові акти; удосконалюються суспільні відносини в сфері національної безпеки тощо. Сучасний фахівець із національної безпеки має кваліфіковано застосовувати загальні теоретичні положення націобезпекознавства при забезпеченні національної безпеки в будь-якій сфері життєдіяльності, проводити експертизи системи забезпечення національної безпеки на стійкість до дії дестабілізуючих чинників різного рівня інтенсивності, компетентно обґрунтовувати власну позицію щодо оцінки рівня загроз та внесення необхідних змін у тактику управління національною безпекою і системою забезпечення національно безпеки під час їх активізації. Фахівець із національної безпеки має вміти аналізувати причини та умови виникнення та активізації загроз та небезпек, оцінювати ймовірність настання негативних наслідків, мати моделі планів щодо реагування на дані негативні чинники.

Водночас націобезпекознавство, яке вивчає закономірності забезпечення національної безпеки, вносить свій певний внесок у розроблення наукових уявлень про особу, суспільство і державу, механізм балансу їх інтересів і забезпечення безпеки без нанесення шкоди іншим об'єктам. Націобезпекознавство є теоріостворюючою системою знань, оскільки вона крім власного методологічного потенціалу, формує інші наукові напрями та прикладні теорії національної безпеки. Перефразовуючи відомий вислів, націобезпекознавство — та ж практика забезпечення національної безпеки, тільки більш далекої перспективи.