Національна безпека України: Навчальний посібник

Моїм синам Валерію і Артему присвячується

Радикальні трансформації в Україні стали наслідком тривалих соціально-політичних та економічних змін. У новому столітті Україна має серйозні проблеми, які пронизують усю систему управління державою. У зв'язку з цим, формування системи національної безпеки спричинило низку теоретичних, методологічних, а також практичних питань забезпечення національної безпеки.

В умовах становлення України як демократичної держави, ЇЇ прагнення щодо вступу до євроатлантичних структур, прагнення бути повноправним членом ЄС, кількість та якість загроз та небезпек, а також їх різноманітність суттєво збільшуються. Через це проблема забезпечення національної безпеки вважається актуальною, а ЇЇ розв'язання пов'язано із необхідністю розроблення єдиної системи знань про національну безпеку, уніфікованого методологічного підходу до вивчення її складових, а отже, й методологічної бази для аналізу, оцінки та прогнозування, прийняття управлінських рішень у цій галузі — управління національною безпекою.

У сучасній теорії і практиці України ще не визначено загальноприйняте поняття національної безпеки, не розроблені відповідний теоретико-методологічний та методичний інструментарій пізнання сутності, структури і динаміки, її формалізований категорійно-понятійний апарат. При висвітленні проблем у сфері національної безпеки послуговуються такими термінами, як: "державна безпека", "колективна безпека", "регіональна безпека", "основи національної безпеки", "національна безпека" тощо, в які автори, іноді узвичаєно, вкладають тотожний зміст. Утім стає все більш зрозумілим, що феномен "національна безпека" має міждисциплінарний характер і виходить за межі окремої науки: чи то управлінської, чи то правової, чи політичної, чи то економічної тощо.

До суттєвих загроз національній безпеці можна віднести те, що соціальна теорія демонструє повний розпач і неадекватність вимогам часу. Соціальні науки опинились неготовими дати правильний, точний прогноз і запропонувати модель збалансованого існування особи, суспільства і держави в період глобалізації, коли випадковість та багатоальтернативність стають нормою життя. В осмисленні нової ситуації переходу від стереотипів попередніх інтересів та загроз у практиці важливо максимально скоротити дистанцію неорганізованих соціальних процесів у нашій країні.

Було б несправедливим не наголосити увагу ще на одному моменті. Незважаючи на те, що існує значна кількість фактичних даних, їх теоретичний аналіз і побудова достатньо узагальнених концепцій, які володіють продуктивною пояснювальною і прогностичною цінністю, є вельми складним. Однією з причин, на переконання автора, є недостатнє усвідомлення сутності національної безпеки, принципів її організації, взаємозв'язку складових елементів самої системи національної безпеки. Тому, на мою думку, успішне просування по шляху осмислення сутності національної безпеки має бути пов'язано із розробленням нових методологічних підходів до їх аналізу. Саме цим і обумовлено написання даного навчального посібника.

Загалом слід зазначити, що в українській науковій літературі проблеми дослідження національної безпеки розв'язуються лише через написання навчальних посібників і монографічних досліджень. Але, узагальнюючи в цілому стан дослідження національної безпеки як системного феномену, можна дійти висновку: ця проблема ще не стала об'єктом спеціального вивчення. Актуальність написання даного навчального посібника полягає у необхідності реалізації Закону України "Про основи національної безпеки України", Стратегії національної безпеки України, а відтак — наукового забезпечення національної безпеки України. Більш того, в контексті інтеграції України до євроатлантичних структур потребують коригування підходи до управління в сфері національної безпеки.

Отже, можна дійти висновку, що в галузі національної безпеки складається проблемна ситуація, що включає: 1) несформоване проблемне поле національної безпеки; 2) відсутні механізми постановки завдань різногалузевим фахівцям у галузі національної безпеки; 3) не сформульовані принципи інтеграції знань до єдиної системи; 4) неналагоджений механізм застосування отриманих рішень у практичній діяльності; 5) відсутні підходи щодо описування національної безпеки як відкритої нелінійної системи; 6) відсутні підходи до розроблення методології проведення самого дослідження складових національної безпеки.

Ця прогалина може бути усунена в межах єдиної системи знань про національну безпеку — націобезпекознавство, модель якої була запропонована у монографічному дослідженні1.

Націобезпекознавство виступає в якості своєрідного поля концептуального аналізу, яке не вичерпується традиційними підходами, виробленими як у загальній теорії систем і соціального управління, так і традиційної теорії про безпеку життєдіяльності, а також сучасних досліджень у сфері безпеки. Останні здебільшого зосереджують значну увагу або ж на питаннях безпеки як певного стану, не заакцентовуючи на її антропогенних чинниках, або ж навпаки, віддають пріоритет розглядові суб'єктів забезпечення безпеки, ігноруючи дуалізм об'єктивного і суб'єктивного у феномені національної безпеки, що актуалізується останнім часом. Концептуальна ідея націобезпекознавства полягає у тому, щоб безпека особи, нації і держави перебувала на єдиному збалансованому рівні. Дана теорія перебуває у полі тяжіння юридичних дисциплін, що обумовлено вагомою роллю, яку відіграє держава в забезпеченні безпеки зазначених вище суб'єктів, у той час як право виступає головним регулятором відносин у даній сфері.

Націобезпекознавство спирається на джерела національної безпеки, відтворює природне прагнення людини до безпеки, усвідомлення її значущості серед інших потреб, виявлення механізмів актуалізації потягів людини до створення систем безпеки. Таким чином, закладає фундамент до методологічно обгрунтованого прагнення побудови сильної соборної незалежної України.

Цей науковий напрям утверджує сучасне розуміння природи національної безпеки і заперечує її трактування лише як стану захищеності, як концептуального нігілізму і наукової, зашореності, починаючи з обмеження безпеки лише захисними діями, а закінчуючи ототожненням безпеки із діяльністю лише державних інституцій, заперечуючи непересічну, об'єктивно зумовлену і безальтернативно необхідну роль у націобезпекотворенні недержавних структур.

Ґрунтуючись на цих положеннях, а також постулатах, висунутих у монографії, і був написаний даний навчальний посібник.

Одразу ж зауважимо, що теорія національної безпеки (націобезпекознавство) і курс "Національна безпека України" є різними за своєю суттю і спрямованістю. Якщо мета першого полягає у з'ясуванні концептуальних теоретичних і методологічних питань формування теоретичної системи знань про національну безпеку, то курс "Національна безпека України" і відповідний йому навчальний посібник "Національна безпека України" передусім спрямований на формування системного уявлення про національну безпеку та її складові елементи, а також закладення вмінь та навичок щодо їх раціонального та ефективного системного дослідження.

Даний навчальний посібник ґрунтується на певних наукових вітчизняних традиціях, на підставі яких і пропонується сформувати нову дослідницьку школу національної безпеки, що має здійснювати наполегливий пошук істини, закликати до постійної, копіткої та напруженої праці всього загалу інтелектуального українства, спираючись на наукові критерії, ментальні та світоглядні настанови, духовне багатство національного буття, історичні традиції волелюбної та працьовитої толерантної нації, важливість формування достатньої системи забезпечення національної безпеки.

Ще одна ремарка стосується того, що автор даного навчального посібника усвідомлював усю складність і дискусійність не лише окремих положень роботи, а й взагалі самої ідеї формування нового наукового напряму із такою структурою. Втім, викладання навчальної дисципліни "Національна безпека України" у таких вищих навчальних закладах, як: Київський національний університет внутрішніх справ, Національна академія управління при Президентові України, Славістичний університет дає підстави стверджувати про евристичність нашої ідеї і необхідність подальших наукових розробок як особливої, так і загальної частини націобезпекознавства.

Структура даного навчального посібника складається з 10 розділів, зміст яких є органічно і концептуально поєднаним. Поза увагою автор залишив розгляд деяких складових національної безпеки, які на його погляд, є добре дослідженими, втім у перспективі потребують уваги для подальшої копіткої праці над розробленням теоретичних проблем національної безпеки.

Водночас, новаторськими в роботі є розгляд проблем недержавного управління національною безпекою, формування системи управління національної безпекою, управління безпекою в зарубіжних країнах, бенчмаркінгу безпеки.

Завдання навчальної дисципліни "Національна безпека України.": з позицій синергетичного, системного, управлінського підходів дати слухачам та студентам теоретичні та практичні знання, які дозволять їм професійно орієнтуватися і діяти в різноманітних ситуаціях, пов'язаних із підготовкою та реалізацією управлінських рішень у різних сферах національної безпеки (інформаційній, політичній, економічній, соціальній, екологічній тощо).

Мета дисципліни "Національна безпека України":

• дати студентам базові знання щодо концептуальних засад національної безпеки;

. ознайомити студентів із загальними проблемами формування системи управління національною безпекою;

• ознайомити студентів із основними нормативно-правовими актами, що регламентують суспільні відносини в сфері національної безпеки;

• ознайомити студентів із стратегіями управління національною безпекою в зарубіжних країнах;

• дати студентам уявлення про найважливіші складові елементи національної безпеки в контексті глобалізації;

• навчити студентів практичних навичок щодо теоретичного дослідження складових національної безпеки та ефективності управління національною безпекою в них;

• навчити слухачів практичних навичок бенчмаркінгу безпеки. Після вивчення дисципліни студенти повинні вміти:

• здійснювати ефективний моніторинг рівня забезпечення національної безпеки у конкретній сфері життєдіяльності;

• розробляти пропозиції щодо визначення стратегічних цілей і завдань розвитку території, галузі на основі результатів системного аналізу соціально-економічного стану розвитку держави, застосовуючи методики визначення певних показників;

• контролювати виконання заходів по реалізації політики національної безпеки у відповідній сфері, регіоні, галузі, виконання законодавчих та підзаконних актів в обумовлені терміни;

• організовувати управління національною безпекою в усіх сферах життєдіяльності суспільства, виходячи із потенційних та реальних загроз та небезпек національній безпеці України, використовуючи методи розробки та прийняття рішень, дослідження операцій;

• готувати рекомендації, пропозиції до проектів зовнішньо- та внутрішньополітичних стратегій України, спрямованих на адекватну відповідь реальним та потенційним загрозам національній безпеці України;

• визначати вплив факторів зовнішнього та внутрішнього середовища на діяльність органів внутрішніх справ, використовуючи методи порівняльного аналізу;

• готувати рекомендації, пропозиції до проектів зовнішньо та внутрішньополітичних стратегій України, спрямованих на адекватну відповідь реальним та потенційним загрозам і небезпекам національній безпеці України;

• використовувати понятійно-категорійний апарат при аналізові інформаційної, політичної, економічної, воєнної, екологічної та інших функціональних сфер національної безпеки при виборі та реалізації концептуальних підходів щодо управління національною безпекою;

• на основі моніторингу та аналізу діяльності органів влади пропонувати організаційно-правові засоби підвищення ефективності діяльності управлінських структур, у тому числі сил забезпечення національної безпеки.

Стратегія навчання та вивчення дисципліни побудована на читанні лекцій, проведенні практичних (семінарських) занять із використанням активних форм навчання, а також проведенні "круглого столу" з проблемних питань національної безпеки України.