Національна безпека України: Навчальний посібник

Одним з головних принципів, що має бути закладений у систему нормативно-правового забезпечення національної безпеки, є принцип, відповідно до якого унеможливлювалася б будь-яка узурпація усіх функцій одним з уповноважених державних органів із забезпечення національної безпеки, домінування одного органа над іншим. Лише таке законодавство являє собою умову створення відповідного природі розумної людини громадянського суспільства — вільного демократичного правового суспільства, орієнтованого на конкретну людину, яке створює атмосферу поваги до правових традицій і законів, загальногуманістичним ідеалам, яке забезпечує свободу творчої і підприємницької діяльності, створює можливість досягнення добробуту і реалізації прав людини і громадянина, яке органічно відпрацьовує механізми обмеження і контролю за діяльністю держави.

Передусім, слід визначити саме поняття "нормативно-правове забезпечення національної безпеки" та аргументувати доцільність його вживання.

Поняття "нормативно-правове забезпечення національної безпеки" включає його нормативне регулювання і виконання права як засобу управління стосовно сфери національної безпеки. Воно розуміє під цим також сприяння пошуку шляхів удосконалення існуючих та створюваних нових правових норм, необхідних для виконання принципово нових завдань в сфері національної безпеки.

Нормативно-правове забезпечення національної безпеки — процес створення і підтримки в необхідних межах конструктивних організацій но-функціональних характеристик системи національної безпеки за допомогою впорядковуючого впливу нормативно-правових засобів.

У більшості випадків автори подеколи ототожнюють правове забезпечення із законодавчим, або нормативно-правовим; подеколи йдеться про нормативно-правове регулювання, а не забезпечення. З приводу цього зазначимо: право не зводиться до норм. Окрім норм, воно включає в себе природне право і суб'єктивні права. Призначення норм за даного випадку полягає у тому, щоб соціально-правові претензії в сфері національної безпеки трансформувати у суб'єктивні права — юридичну форму можливих духовних і матеріальних благ. Таким чином, право охоплює сферу не лише належного (нормативні та індивідуальні приписи і рішення), а й сущого

(реальне використання юридичних можливостей, реальне використання обов'язків). Найбільш чіткою для розмежування і напевно вірного розуміння даних понять (заков і право) є формула: "Право створюється суспільством, а закон — державою".

Саме тому, ураховуючи зазначене, якщо вживати термін "правове забезпечення національної безпеки", то слід говорити не лише про нормативну сторону даного процесу, а й розглядати питання впливу, взаємозв'язку та трансформації природного та суб'єктивного права. Ще одна ремарка стосується тієї обставини, що вживання терміну "законодавче забезпечення національної безпеки" є також не зовсім точним, через те, що суспільні відносини в сфері національної безпеки є настільки різноманітними і багатоплановими, що застосування лише законів як регуляторів даного роду відносин, суттєво звужує можливість держави щодо виконання своїх функцій. Саме тому нами акцентується увага і на Концепції національної безпеки, Доктринах, законах, кодексах, положеннях, стратегіях, програмах і планах. Таким чином, арсенал юридичних засобів не звужуються нами лише до законів. Відтак застосування терміну "нормативно-правове забезпечення національної безпеки" найбільш повно і точно відображає сутність та зміст розглядуваного нами питання — врегулювання суспільних відносин у сфері національної безпеки за допомогою юридичного інструментарію.

Основу нормативно-правового забезпечення національної безпеки складають формування та підтримка його нормативно-правової бази як юридичного засобу досягнення реальної упорядкованості системи національної безпеки.

Нормативна база являє собою організаційно-функціональний образ системи національної безпеки, виражений юридичною мовою і який відповідає її цільовому призначенню. При цьому правові норми забезпечують моделювання як самої системи національної безпеки, так і ЇЇ підсистем, нормування та формалізацію їх функціональних, організаційних та інформаційних структур, а також самі виконують інформаційну функцію.

Вихідною, управляючою, правовою інформацією для функціонування системи національної безпеки є Конституція України, а також закони та шдзаконні нормативні акти, що визначають функції та завдання державних і недержавних суб'єктів сил забезпечення національної безпеки як в цілому, так і по конкретних напрямах їх діяльності, підсистемах і рівнях управління.

Сили забезпечення національної безпеки не лише застосовують норми права, а й, відповідно до своєї компетенції, видають відомчі нормативні акти на основі та на виконання діючих законів, указів та розпоряджень президента, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Нормотворча діяльність суб'єктів сил забезпечення національної безпеки е конкретною формою управління відповідною системою. Вона полягає не тільки в заповненні прогалин правового забезпечення, що виникають в результаті недостатньої реалізації правотворчої здатності. Така діяльність базується, передусім, на свідомому прагненні правомочного органу врегулювати певні відносини в сфері національної безпеки, які цього потребують.

Система нормативно-правового забезпечення національної безпеки являє собою сукупність законів і під законних нормативних актів, які створюють нормативно-правове поле для функціонування системи національної безпеки і виконання нею свого призначення.

У широкому розумінні йдеться про Конституцію України, Закон України "Про основи національної безпеки України", закони України, укази та розпорядження Президента України, міжнародні правові акти, пов'язані із забезпеченням як національної, так і регіональної та міжнародної безпеки, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, які визначають компетенцію суб'єктів системи забезпечення національної безпеки, а також відомчі нормативні акти у формі наказів, директив, настановлень, положень, статутів, правил, інструкцій.

Усю нормативну базу, якою керується система забезпечення національної безпеки можна поділити на два рівні. На першому рівні, правова база створюється в рамках системи національної безпеки і має загальнообов'язковий для всіх характер (Конституція України, закони та постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України). На другому рівні, створюється відомча нормативна база, яка уточнює і конкретизує з урахуванням специфіки кожного суб'єкта сил забезпечення національної безпеки його функції та завдання.

Нормотворчість являє собою правову форму діяльності суб'єктів СЗНБ, яка здійснюється відповідно до їх компетенції, на основі і на виконання законів та підзаконних нормативних правових актів. їх основне призначення полягає у створенні правових норм, які встановлюють, змінюють або відміняють правові відносини, визначаються зміст діяльності по забезпеченню національної безпеки і надають їм загальнообов'язкової сили. Отже нормотворчість в системі забезпечення національної безпеки слід розглядати як процес створення відомчих нормативних актів при відповідному забезпеченні технологій їх підготовки та прийняття.

Нормотворча діяльність має своїми цілями забезпечити:

• юридичне закріплення існуючих у галузі відносин та їх право ве регулювання;

• формування нових відносин, відсутніх у поточний момент, але бажаних чи необхідних з погляду виконання перспективних завдань;

• ліквідацію відносин та ситуацій, віджилих та гальмуючих розвиток нових ігрогресивних тенденцій.

Питання функціонування як самої системи національної безпеки, а більш коректно і доцільно казати за даного випадку як про систему забезпечення національної безпеки, так і окремих її суб'єктів знаходить своє правове закріплення головним чином в законах і положеннях, що встановлюють правовий статус суб'єктів сил забезпечення національної безпеки. Водночас, і на цьому ми вже акцентували увагу, доки не буде відпрацьована методологічно вивірена та така, що відповідає реаліям сьогодення Концепція національної безпеки, затверджена законом, казати про застосування системного підходу, а також про реальне втілення його у життя поки залишається марним. Таким чином, реалізація правової політики у сфері національної безпеки щодо впровадження системного підходу до формування базису нормативно-правового забезпечення національної безпеки є неможливою і неефективною без оновленої Концепції національної безпеки. І в даному аспекті прийнятий Закон України "Про основи національної безпеки України" не володіє достатніми можливостями щодо заповнення цієї прогалини і вирішення окреслених питань.

Нормативно-правове забезпечення становить собою складний і багатошаровий процес, отже постає необхідність у виокремленні певних його завдань, до яких належать:

• забезпечення точного розподілу функцій між суб'єктами системи забезпечення національної безпеки, їхніх прав і обов'язків, налагодження системи взаємодії;

• розподіл функцій щодо збирання, оброблення інформації та надсилання результатів аналізу на відповідні управлінські рівні системи забезпечення національної безпеки;

• раціональна побудова системи прийняття управлінських рішень із закріпленням персональної відповідальності за їх виконання.