Національна безпека України: Навчальний посібник

Намагання у повній мірі усвідомити усі грані поняття інформаційної війни нагадують здебільшого намагання сліпих, які прагнуть зрозуміти природу слона: той, хто дотикає ногу, кличе її деревом; хто дотикає хвоста — називає його канатом. Відверто скажемо, що питання формування понятійного апарату у сфері інформаційних відносин ще остаточно не вирішені. І передусім це пов'язано із несформованістю загальної теорії національної безпеки та її понятійного апарату.

Передусім хотіли б наголосити на тій обставині, що чисельність трактувань даного поняття має більш глибинні корівня, ніж це може здатися на перший погляд. Йдеться про несформованість загальної теорії національної безпеки, а отже і базового висхідного алгоритму будови понятійного апарату. Ми лише акцентуємо увагу на тій обставині, що формування понятійного апарату інформаційної безпеки є неможливим без формування даного апарату в рамках загальної теорії національної безпеки націобезпекознавство", основа якої ми розглядали у першому розділі.

Більш того, його формування має бути обумовлено і корелювати із останнім. Не можна, наприклад, визначати інформаційну безпеку, використовуючи формулу: захищеність від..." у той час як поняття національної безпеки (тобто родового поняття) визначається через формулу: управління загрозами та небезпеками. Певна річ, що понятійний апарат відповідних теорій, які слугують інструментом пізнання тих чи інших явищ у конкретних сферах життєдіяльності, не може розвиватися синхронно. Втім фундаментальні принципи його формування мають бути дотримані. За інших умов говорити про формування загальної теорії національної безпеки, а в її межах приватних теорій національної безпеки, зокрема теорії інформаційної безпеки, а отже і науково обґрунтованої цілісної концепції забезпечення національної безпеки стає неможливим.

На сьогодні саме інформаційні війни становлять собою найбільшу небезпеку нормальному функціонуванню системи органів державного управління. Це й обумовлює детальной розгляд питань щодо визначення поняття та і встановлення сутнісних ознак інформаційної війни.

Вперше термін "інформаційна війна" з'явився наприкінці 80-х років ХХ століття. Вів став результатом плідної праці теоретиків збройних сил США і став уживаним після вдало проведеної роботи по знищенню СРСР. Активного застосування даний термін набув під час проведення воєнної компанії США в Іраку у 1991 році, де вперше були не лише застосовані інформаційні технології, а було відкрито наголошено на цьому, що спричинило ще більший резонанс.

Передусім, коли йдеться про будь-яку війну, включаючи інформаційну, то слід говорити про певний стан взаємовідносин між противниками. Здебільшого це не є присутнім, тому застосування даного терміну, на нашу думку, носить псевдонауковий характер. Інформаційна війна виникає з нових підходів до застосування інформації, визначення її ролі та місця. Можна виділити два трактування поняття інформаційної війни: гуманітарну і технічну.

Наприклад, Л.Павлютенкова зазначає, що у гуманітарному сенсі інформаційна війна становить собою активні методи трансформації інформаційного простору, що знаходить свій вираз у системі нав'язування моделей світу, які покликані забезпечити бажані типи поведінки, атаках на структури породження інформації - процеси міркувань. У той же час технічне трактування даного поняття полягає у тому, що за допомогою спеціальних програм руйнується обладнання, програмне забезпечення тощо.

Отже аналіз даного бачення певних процесів в інформаційній сфері дозволяє з високою долею вірогідності говорити пpo підміну понять, оскільки війна за своїм значенням означає етап, у якому держави застосовують одна проти одної усі форми тиску з дотриманням дії законів та звичаїв ведення війни (jas in bello). Втім наведений приклад бачення поняття інформаційної війни дає усі підстави стверджувати, що описані вище ознаки не складають даного поняття.

Безперечним є той факт, що формування інформаційного суспільства стає не просто фактом, а все більше починає впливати на формування державної політики інформаційної безпеки. Досягнення тих чи інших цілей виявилося можливим із затісуванням лише інформаційних технологій, які б чинили вилив на суспільну свідомість. Одним із проявів застосування даного методу с сильний часовий пресинг на суб'єктів управління національною безпекою, який не залишає їм часу на прийняття виваженого, такого, що відповідає українським національним інтересам, рішення. Відтак, досягнення певних геополітичних та інших важливих цілей уможливлюється за допомогою не воєнних методів.

Сумний досвід не приділений необхідної уваги даним питанням спричинив розпад СРСР, могутньої держави, яка до 1991 року була єдиним реальним конкурентом США у володарюванні світом. Саме це надає можливість стверджувати про необхідність розроблення концепції інформаційного стримування. Події із касетним скандалом у 2001 році, витівки офіцера безпеки українського посольства в Німеччині В. Кравченка у лютому 2004 року та ряд інших прикладів дають усі можливості стверджувати, що в У країні поки відсутня розроблена на концептуальному рівні концепція забезпечення інформаційної безпеки. Більш того, аналіз сучасної геополітичної обстановки дає нам усі підстави зробити висновок, що проти України здійснюються широкомасштабні інформаційні акції, спрямовані на дискредитацію, дезорганізацію, підрив іміджу та дестабілізацію нашої держави. І передусім цей вилив чиниться на систему управління національною безпекою.

Не можна не оминути і того питання, що так звана четверта влада — ЗМІ відіграла не останню роль в закріпленні у свідомості пересічного громадянина терміну "інформаційна війна". При чому під останнім ЗМІ здебільшого розуміють зливання компромату через засоби масової інформації, здебільшого електронні. Ідеальним засобом для цього є Інтернет, який надає можливість розповсюджувати будь-яку інформацію без будь-яких обмежень. При чому характерним є те, що по Україні процент використання Інтернету не перевищує 10, у той час як у Європі він дорівнює близько 75 відсотків. Таким чином сталася парадоксальна ситуація, коли імідж України руйнується ззовні, при чому зсередини більшість населення навіть і гадки не має про це.

Що стосується іншого розуміння поняття інформаційної війни, себто, технічного, то тут обов'язковою умовою є те, що ведення інформаційної війни є результатом узгодженої діяльності з використання інформації як зброї ведення бойових дій у будь-якій сфері життєдіяльності. При цьому інформаційна війна включає наступні дії:

• здійснення впливу на інфраструктуру систем життєзабезпечення — телекомунікації, транспортні мережі, електростанції тощо;

• промисловий шпіонаж — порушення прав інтелектуальної власності, розкрадання патентованої інформації, викривлення або знищення важливих даних, проведення конкурентної розвідки;

• хакінг — злам і використання особистих даних, ідентифікаційних номерів, інформації з обмеженим доступом тощо.

Безперечно, якщо ми говоримо про інформаційну війну, то вочевидь зрозумілим є факт, що даний термін є найбільш спорідненим із воєнними. Тому, коли йдеться про інформаційну війну, то слід говорити про існування рішучої і небезпечної діяльності, пов'язаної із реальними бойовими діями. Більш того, за даного випадку постає необхідність у виокремленні декількох підвидів інформаційних війн: кібернетична війна, електронна війна, психотропна війна, психотропна війна, штабна війна, психологічна, енерго-інформаційна війна.

Таке розуміння інформаційної війни дає можливість погодитись із визначенням поняття інформаційної війни, яке мається у збройних силах СІЛА. Отже, інформаційна війна — дії, що вчинюються для досягнення інформаційної переваги у підтримці національної воєнної стратегії через вплив на інформацію та інформаційні системи противника при одночасному забезпеченні безпеки власної інформації і інформаційних систем. Одним з прикладів є існування спеціальної програми запису усіх телефонних дзвінків, що виходять за кордон США на спеціальну апаратуру. За допомогою такої програми усі телефонні дзвінки, що виходять за межі країни записуються, а потім пропускаються через спеціальний пристрій, який за допомогою пошукових систем за ключовими словами здійснює виявлення та ідентифікацію важливої інформації.

Відтак існування розвиненої системи інформаційної безпеки закладе фундамент для стійкого функціонування системи державного управління. На думку деяких дослідників, стрімкий розвиток інформаційних технологій спричинить у майбутньому появу нових за змістом видів війн, які відбуватимуться без жодного пострілу. Особливо наголосимо, що сучасні інформаційні війни спрямовані здебільшого на економічну інфраструктуру.

Цілі інформаційної війни є дещо іншими, аніж війни у звичному розумінні: не фізичне знищення противника і ліквідація його збройних сил, а широкомасштабне порушення роботи фінансових, транспортних і комунікаційних мереж і систем, руйнування економічної інфраструктури і підкорення населення країни, що зазнала атаки, волі країни-переможця.

Є й інші думки з цього приводу. За даними російського дослідника АА. Кокошина вперше термін "інформаційна війна" було введено у 1985 р. у Китаї. В основі теоретичних підходів китайських спеціалістів в області інформаційного протиборства лежать погляди давньокитайського воєнного діяча Сунь Цзи. Він першим узагальнив досвід інформаційного впливу на супротивника. В трактаті "Мистецтво війни" Сунь Цзи писав: "у будь-якій війні, як правило, найкраща політика зводиться до захоплення держави в цілому... Одержати сотні перемог у бою — це не межа мистецтва. Підкорити супротивника без бою — ось це вінець мистецтва".

На початку 90-х років термін "інформаційна війна" з'явився у США та активно увійшов в загальносвітову практику. На сьогодні даний термін використовується в двох площинах:

• у широкому розумінні — для визначення протиборства в інформаційній сфері в засобах масової інформації для досягнення різних політичних цілей;

• у вузькому розумінні — для визначення воєнного протиборства, у військовій інформаційній сфері для досягнення односторонніх переваг в отриманні, зборі, обробці та використанні інформації на полі бою (в операції, битві).

У вітчизняній практиці в широкому розумінні частіше за все використовують термін "інформаційна протиборство"; у вузькому розумінні — "інформаційні воєнні дії".

Автор даного навчального посібника дотримується позиції, відповідно до якої інформаційне протиборство — це форма боротьби сторін в інформаційному просторі з використанням політичних, економічних, дипломатичних, військових та інших методів, способів та засобів для впливу на інформаційне поле супротивника та захисту власного інформаційного поля в інтересах досягнення поставлених цілей.

Ураховуючи таке визначення можна зазначити, що інформаційне протиборство включає в себе три незмінні складові: 1) вплив; 2) аналіз; 3) протиборство.

Причому, основним елементом, від якого залежить ефективність компанії, є аналіз, мета якого полягає в оцінці, стратегічному прогнозуванні та плануванні в аспектах внутрішньополітичного та зовнішньополітичного положення. Що ж стосується "інформаційної війни", то як всеохоплююча, цілісна стратегія, вона обумовлено, всезростаючою значимістю та цінністю інформації у питаннях командування, управління та політики. Також можна послуговуватись визначенням "інформаційної війни" як "комунікативної технології із впливу на масову свідомість з короткочасними та довгочасними цілями".

На заході інформаційну війну визначають як "нефізичну атаку на інформацію, інформаційні процеси та інформаційну інфраструктуру", причому "ціллю інформаційної війни є вплив на систему знань та уявлень зовнішнього супротивника". Під знанням тут розуміється об'єктивна інформація, загальна для усіх, а під уявленнями — інформація, яка має суб'єктивний характер.

Основним інструментом ведення інформаційної війни є інформаційна зброя. До "інформаційної зброї" ми будемо відносити, по-перше, засоби інформаційно-технічного характеру, які знищують, перекручують або викрадають інформацію, не зважаючи на систему захисту, обмеження доступу до цієї інформації законних користувачів. По-друге, це безперечно інформаційно-психологічні засоби, які дезорганізують інформаційні системи шляхом дезінформації, формування помилкових логічних інформаційних концепцій, інтерпретацій та ін., впливаючи таким чином на суспільну думку, на життя суспільства, держави або групи держав в цілому.

Таким чином, інформаційна зброя — це пристрої та засоби, які призначені для нанесення протидіючій стороні максимальної шкоди в ході інформаційної боротьби (шляхом небезпечних інформаційних впливів).

Об'єктами впливу можуть бути: інформаційно-технічні системи, інформаційно-аналітичні системи, інформаційно-технічні системи, які включають людину, інформаційно-аналітичні системи, які включають людину, інформаційні ресурси, системи формування суспільної свідомості та думки, яка базується на засобах масової інформації та пропаганди, а також психіки людини.

Слід підкреслити, що інформаційна зброя є інструментом встановлення контролю над інформаційними ресурсами потенційного супротивника, тому інформаційна зброя втручається в роботу систем управління та інформаційних систем, систем зв'язку та ін. в цілях порушення їх працездатності, аж до цілковитого виведення їх з ладу, вилучення, перекручення даних, які в них містяться, або цілеспрямованого введення спеціальної інформації. Почасти інформаційна зброя виступає в ролі розповсюджуваної дезінформації в системі формування суспільної свідомості й прийняття рішень. Особливу небезпеку в даному випадку становлять дані, що надходять для органів державної влади, оскільки від їх достовірності залежить поінформованість і здатність даних органів приймати вірні рішення і вживати своєчасні заходи по управлінню державою.

Також до інформаційної зброї зараховують й сукупність спеціальних способів і засобів впливу на психіку суспільства та держави в цілому.

Для проведення будь-якої інформаційної компанії як в міжнародних відносинах, так і на внутрішньому інформаційному полі необхідно враховувати особливості конкретного інформаційного простору. Насампочаток необхідно розшукати уразливі точки в інформаційному просторі і тільки потім переходити до рішучих дій.

Інформаційна зброя повинна враховувати варіанти протидії і чим більше таких варіантів ураховано, тим більша вірогідність успіху в тій чи іншій інформаційній агресії. Також необхідно підкреслити, що специфікою інформаційної війни (інформаційного протиборства) є те, що вона ведеться, на відміну від збройної боротьби, як у мирний, так і у воєнний час. Вона націлена на всі можливості та фактори ураженості, які неминуче виникають при зростанні залежності від інформації, а також на використання інформації у найрізноманітніших конфліктах. Об'єктом уваги стають інформаційні системи (включаючи відповідні лінії передач, центри обробки та людський фактор цих систем), а також інформаційні технології, які використовуються в системах озброєння. Отже, можна виділити наступні сфери інформаційного протиборства: світоглядна, політична, дипломатична, воєнна, науково-технологічна, соціальна та гуманітарна, ідеологічна, екологічна.

Інформаційна війна має наступальні та оборонні складові, але, починаючи з цільового проектування та розробки своєї архітектури командування, управління, комунікації" комп'ютерів та розвідки, що забезпечує особам, які приймають рішення, відчутну інформаційну перевагу у різноманітних конфліктах. Інформаційна війна може бути спрямована проти трьох елементів: комп'ютер; програмне забезпечення; людина.

Крім того, неможливо заперечувати й того факту, що однією з головних цілей та завдань інформаційної вший є придушення в людині морального творчого початку, зміна світогляду.

На міжнародній арені інформаційні війни ведуться між державами та блоками держав; між міжнародними корпораціями, транснаціональними корпораціями і міжнародними фінансовими групами; між міжнародними корпораціями, ТНК і міжнародними фінансовими групами з державами; між терористичними організаціями та державами; між міжнародними корпораціями, ТНК і міжнародними фінансовими групами; між злочинними організаціями; між злочинними організаціями та державами.

Взагалі ж технології інформаційного віку певним чином зрівняли індустріальні, постіндустріальні і доіндустріальні країни: всі вони мають доступ до інструментарію, необхідному для ведення інформаційної війни, а отже виступають як суб'єктами, так і об'єктами інформаційної війни, а отже і забезпечення внутрішньої інформаційної безпеки.