Національна безпека України: Навчальний посібник

Геополітика, як більшість дисциплін, що з'явилися на стику століть, виникла на базі трьох наукових підходів:

• цивілізаційного;

• військово-стратегічного;

• теорій географічного детермінізму.

Основоположником цивілізаційного підходу до історичного процесу вважається російський учений — біолог, історик, соціолог, автор книги "Росія І Європа" МЛ. Данільовський (1822-1885). На його думку, головними діючими суб'єктами на підмостках театру історії є не держави або окремі нації, а величезні культурно-релігійні спільності. їх він назвав культурно-історичними типами. Згодом ці спільності, а книга М.Я. Данільовського вийшла в 1868 р., стали називати цивілізаціями.

Наприкінці XIX — початку XX ст. концепція М.Я. Данільовського одержала розвиток у роботах російського філософа К Л. Леонтьева (1831-1891), німецького філософа О. Шпенглера (1880-1936), російського ученого Євразії ПЛ. Савіцкого (1895-1968), його учня ЛЛ. Гумільова (1912-1992). Найдокладніше ж розглянув і розвинув цю концепцію найвагоміший англійський учений-історик і соціолог Арнольд Тойнбі (1889-1975). У своїй багатотомній роботі "Збагнення історії" він надав докладну класифікацію цивілізацій. В особливий тип цивілізації він виділив "православно-російську".

Багато суперечок викликала книга професора Гарвардського університету Семуеля Хантінгтона "Зіткнення цивілізацій?" (1993). Автор стверджує, що в XXI ст. основним джерелом конфліктів стануть не економіка або ідеологія, а цивілізаційні відмінності. Він вважає, що зіткнення цивілізацій стане домінуючим чинником світової політики. Лінії розлому між цивілізаціями — це і є лінії майбутніх фронтів. Картина світу в XXI ст. бачиться йому як результат взаємодії і суперництва семі-восьмі великих цивілізацій, серед яких буде і православно-слов'янська, котра протистоятиме насильницькій вестернізації.

На думку багатьох учених, що розробляють цивілізаційну теорію, географічні межі цивілізацій визначають межі природного впливу великих держав, сфери їх життєвих інтересів і території військово-політичного контролю. У такому методологічному підході до геополітики є видимою тенденція відвести дану науку із зони географії, зробити її універсальною дисципліною.

Другим джерелом геополітики, як вважають багато учених, були військово-стратегічні теорії.

Визнаними авторами таких теорій вважаються Г. Гроцій, Сунь Цзи, Н. Макіавеллі (1469-1527), Д. фон Клаузевіц (1780-1831), X.. Мольтке (1848-1916) і ін. Але найбільш вплинув на розробку та поглиблення цих теорій зробив американський військово-морський теоретик, історик Альфред Мехен (1840-1914) — автор відомих праць "Вплив морської потужності на історію", "Проблема Азії і її дія на міжнародну політику

Третім теоретичним джерелом геополітики є концепції географічного детермінізму.

Це найбільш давнє джерело пізнання. Ідеї про вплив географічного середовища (клімату, фунтів, річок, морів і ін.) на історію і людину зустрічаємо у Геродота, Гіппократа, Фуки діда, Поліція, Арістотеля та інших античних авторів.

Європейська епоха великих географічних відкриттів стала новим етапом розвитку ідей географічного детермінізму. Французький вчений Жом Боден (1530-1596) у роботі "Шість книг про державу" (1577) знов викликав інтерес до проблеми географічного детермінізму. Ідеї географічного детермінізму знайшли широке розповсюдження в ХУІІІ-ХІХ ст. Особливо популярні вони були у Франції. У роботі "Продух законів" (1748) французький просвітитель, філософ Шарль Монтеськье (1689-1755) головну причину в законодавчому устрої держав, услід за Боденом, бачив в особливостях клімату.

В Англії ці ідеї теж знаходили прихильників, наприклад, історик Генрі Бокль (1821-1862), але найбільшого поширення вони набули в Німеччині: філософ Іоган Готфрід Гердер (1744-1803), географ і природодослідник Олександр фон Гумбольдт (1769-1859) вважали, що найбільше впливає на розвиток цивілізації географія, яка відтворює цілісну картину світу і, зокрема, клімат, ґрунт, географічне положення. Німецький географ Карл Ріттер (1779-1859) стверджував, що існування людини цілком пов'язане із землею — тисячами чіпкого коріння, яке неможливо видерти.

Найбільш докладно ці чинники нарівні з іншими були розвинені німецьким вченим Фрідріхом Ратцелем і шведом Рудольфом Челленом.