Політологія: Навч. посіб.

Невід'ємною ознакою демократичної правової держави є наявність системи місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування — гарантоване право і реальна здатність місцевих територіальних громад самостійно, незалежно й ефективно вирішувати питання місцевого значення в межах визначених законом повноважень та власної фінансової бази. Основним принципом місцевого самоврядування є його організаційне відокремлення від державної влади.

У Радянському Союзі і відповідно в УРСР місцевого самоврядування не існувало за означенням. Конституція УРСР вміщувала лише розділ про місцеві органи державної влади й управління, які принципово не мали нічого спільного з місцевим самоврядуванням. Місцеві ради народних депутатів не мали ані "реальної здатності" вирішувати місцеві справи, ані можливості нести відповідальність за свої рішення (розпуск місцевих Рад Конституцією СРСР не передбачено), ані захищати інтереси місцевого населення. Причиною цього була однопартійна система і підлаштована під неї чітка ієрархічна система Рад. Основний закон однозначно закріплював за будь-якою Радою право скасовувати акти нижчих керівних Рад. Аналогічною була ситуація з виконавчими комітетами місцевих рад, які, окрім "своєї" ради, були підзвітні вищим керівним виконавчим органам.

Україна першою з усіх радянських республік ухвалила закон про місцеве самоврядування (1990 p.). Остаточно засади формування та діяльності системи місцевого самоврядування в Україні визначили Конституція та закон "Про місцеве самоврядування в Україні" 1997 p., який закріпив і розвинув основні конституційні положення з цього питання.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські, районні, обласні ради та їх виконавчі комітети (за наявності останніх). Для кожного з цих видів Рад законодавчо виділяється єдина сфера компетенції, втручання до якої органам державної влади заборонено. Лише у разі невідповідності рішень органів місцевого самоврядування Конституції чи законам України, ці рішення припиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Конституція України виділяє базові — сільські, селищні, міські (рівень населених пунктів) — і проміжні місцеві влади, визначаючи останні — районні та обласні Ради — як органи місцевого самоврядування, "що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст" (рис. 12.3). Органи базового рівня, порівняно з проміжним, можна визначити як дещо впливовіші структури. Це виявляється й у визначеній для них сфері компетенції, і в дозволі на утворення власних виконавчих структур, і у шляхах обрання голів Рад.

Сільських, селищних та міських голів обирають, як і самі Ради, мешканці відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а голів районних і обласних — відповідно Рада. На рівні села, селища та міста Рада, за пропозицією голови, створює виконавчий комітет (окрім сіл із населенням до 500 чоловік, де він може не створюватись). Виконавчий комітет є підконтрольним та підзвітним Раді, а з питань здійснення делегованих йому повноважень органів виконавчої влади — також органам виконавчої влади. На рівні району, області та міст Києва і Севастополя Ради мають лише свої виконавчі апарати, а виконавчу владу здійснюють місцеві державні адміністрації.

До повноважень громад села, селища, міста (що здійснюються безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування) належать: управління майном, що є в комунальній власності; затвердження програм соціально-економічного і культурного розвитку та контроль за їх виконанням; затвердження бюджетів відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контроль за їх виконанням; встановлення місцевих податків і зборів відповідно до закону; забезпечення проведення місцевих референдумів та реалізація їх результатів; утворення, реорганізація та ліквідація комунальних підприємств, організацій та установ, а також здійснення контролю за їх діяльністю тощо.

Повноваження обласних та районних Рад охоплюють: затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контроль за їх виконанням; затвердження обласних та районних бюджетів, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів, для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм та контроль за їх виконанням тощо.

Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися певні повноваження органів виконавчої влади, з питань здійснення яких органи міс; цевого самоврядування підконтрольні органам виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів державного бюджету або віднесенням до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.

Ще однією формою місцевого самоврядування в Україні є будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення, які можуть створюватися за ініціативою мешканців, сільською, селищною або міською Радами і наділятися частиною компетенції, фінансів та майна відповідної Ради.

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність Декларації про державний суверенітет України?

2. Як ви можете пояснити тезу, що Україна є демократичною, соціальною, правовою державою?

3. Як реалізується процедура імпічменту в Україні?

4. У якому випадку Президент може розпустити Верховну Раду України?

5. У чому полягає процедура формування Кабінету Міністрів України?

6. Що належить до компетенції Конституційного Суду України?

7. Які ви знаєте органи місцевого самоврядування в Україні?