Політологія: Навч. посіб.

Автори: , , | Рік видання: 2010 | Видавець: Київ: Знання | Кількість сторінок: 415

Дивись також:

МАРКЕТИНГ ПОЛИТИЧЕСКИЙ

— (англ.marketing— рынок, сбыт) — система целенаправ­ленного воздействия на сознание и поведение лю­дей; их объединений ...

БЮРОКРАТИЗМ

— способ проявления негативных качеств бюрократии как особого чиновничье-административного слоя государства. Это объективное со­стояние чиновника-бюрократа, ...

АБСЕНТЕИЗМ

АБСЕНТЕИЗМ (лат.absentis — отсутствующий) — одна из форм сознательного бойкотирования изби­рателями выборов, отказ от участия ...

ЛИЧНОСТЬ В ПОЛИТИКЕ

субъект осознанной, целесообразной деятельности, выражающий и реа­лизующий интересы политических сил в единстве с собственными интересами, ...

ДВИЖЕНИЕ ПОЛИТИЧЕСКОЕ

форма, способ практического существования политики. Немецкий философ Якоб Беме (1575-1624) оставил меткое замечание по поводу ...

СЛОВНИК НАЙБІЛЬШ УЖИВАНИХ ТЕРМІНІВ

Абдикація — добровільна відмова від влади, відречення від престолу. У сучасній політології цей термін частіше трапляється при вивченні процесів трансформації політичних режимів. Абдикація прискорює перехід до демократії, оскільки з часу відмови від влади старої політичної еліти подальші зміни в політичній системі відбуваються за ініціативою нової політичної еліти. Країни, які обрали саме цей шлях нереволюційної зміни політичного режиму (переходу), мають більше шансів щодо швидкого встановлення демократичних інститутів, побудови правової держави та громадянського суспільства. Приклади переходу шляхом абдикації: Греція (1974 p.), Аргентина (1983 р.), ЧССР (1989 р.), НДР (1989 p.).

Агенти політичної соціалізації — структури й середовище, під впливом яких індивід набуває соціальних властивостей, необхідних йому для адекватної поведінки в певному політично організованому суспільстві.

Альтернативна партійна система — партійна система, яка притаманна демократичним політичним режимам і відзначається наявністю кількох конкуруючих партій, жодна з яких не має привілеїв під час виборчої кампанії. Історично відомі декілька різновидів: двопартійна система, яка формується за постійної боротьби за владу двох політичних партій; система з домінуючою партією, за якої одна партія постійно домінує через свою впливовість і популярність; двоблокова система, за якої за владу змагаються два блоки політичних партій і об'єднань; система багатопартійної роздробленості (поляризована й атомізована різновиди), за якої партія може прийти до влади лише в коаліції з кількома іншими, такі коаліції зрідка бувають стійкими.

Аристократія (грец. — "кращий від влади") — форма державного правління, за якої уся повнота влади належить найбільш привілейованому стану або рядовій знаті; узагальнююча назва еліти панівних верств суспільства.

Бездіяльність політична — вилучення особи з усіх форм політичної активності внаслідок різних причин.

Безпека — це стан, коли кому, чому-небудь, ніщо і ніхто не загрожує; водночас — це і діяльність людей, суспільства, держави, світового співтовариства народів щодо виявлення, запобігання, послаблення, усунення і відвернення загрози, здатної загубити їх, знищити матеріальні та духовні цінності, перешкодити їх прогресивному розвитку.

Бюрократична еліта — представники управлінського апарату, котрі мають владні повноваження, впливаючи на виконання важливих державних функцій.

Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади в Україні. Складається з 450 депутатів, яких обирають на основі загального, рівного і прямого виборчого права таємним голосуванням терміном на п'ять років, працюють на постійній основі та не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі. До повноважень ВРУ належать: визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики; затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; затвердження державного бюджету та внесення змін до нього; усунення Президента України з поста в порядку імпічменту; прийняття рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів України; надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України; здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України; призначення третини Конституційного Суду України; обрання суддів безстроково тощо.

Вибори — це демократичний спосіб формування та зміни персонального складу органів влади голосуванням.

Виборча система — сукупність встановлених законом правил, принципів та критеріїв визначення результатів народного голосування.

Виборчий метр — найменша кількість голосів, необхідна для обрання одного депутата за застосування пропорційної виборчої системи.

Виборчий поріг — певний відсоток голосів виборців, набрання якого є умовою участі в розподілі місць у парламенті.

Виборчий ценз — сукупність умов, що обмежують право участі певних категорій громадян у виборах.

Виконавча влада — одна з трьох гілок державної влади, яка забезпечує реалізацію ухвалених законів і політичних рішень на всій території країни, регулює розвиток різних сфер суспільних відносин на основі вироблених політичних курсів, забезпечує здійснення прав і свобод людини та громадянства.

Війна — збройний конфлікт між двома та більшою кількістю сторін, який зазвичай має політичну мету. Зміст поняття в тому, що під час зіткнення інтересів крупних політичних утворень — держав чи імперій — використовують силу. "Війною" також називають силові конфлікти. Відомо чимало визначень війн, які залежать від масштабів і засобів їх провадження: громадянська, партизанська, обмежена, тотальна, міжусобна, міжплемінна, холодна, расова, торгівельна, визвольна тощо.

Військова безпека — це стан захищеності прав і свобод громадян, базових інтересів та цінностей суспільства і суверенної держави від можливих зазіхань із застосуванням військової сили.

Влада — здатність і можливість брати участь у прийнятті й реалізації рішень, здійснювати свою волю, вирішальний вплив на поведінку, діяльність людей за допомогою різних засобів — авторитету, права, насильства.

Внутрішньодержавні інститути захисту прав громадян — це система соціально-економічних, культурних, політичних та правових засобів та умов, які забезпечують безпосередній захист прав людини і громадянина.

Геополітика — один із напрямів у політиці, який виник у Німеччині наприкінці XIX ст. За цією концепцією, зовнішня політика країни визначається її географічним становищем і довкіллям.

Глобалізація — процес кількісного зростання й інтенсифікації політичних, економічних, соціальних, культурних зв'язків і відносин держав світу.

Громадська безпека — це система відносин, яка складається у процесі запобігання та усунення загрози життю, здоров'ю громадян, їхньому майну. Громадська безпека — це стан, коли громадянам не загрожує жодна небезпека, немає загрози порушення нормального функціонування державних і недержавних організацій.

Громадський порядок — це система відносин, сукупність установлених правил, певний порядок, що виникли в суспільстві й відповідають інтересам держави та всіх її громадян.

Громадянин ідеальний — модель політично соціалізованого індивіда, наділеного певними громадянськими чеснотами: зацікавленого станом суспільних справ, поінформованого про них, готового до захисту своїх прав та інтересів, до виконання передбачених законом громадянських обов'язків, до участі в політиці й суспільному житті.

Громадянське суспільство — сфера спілкування й солідарності, спонтанної самоорганізації та самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сформованих асоціацій громадян, яка захищена необхідними законами від прямого втручання і регламентації з боку держави.

Група інтересів — це свідоме об'єднання людей на ґрунті спільності потреб та інтересів, що прагне здійснювати вплив на владу задля відображення своїх інтересів у курсах державної політики.

Група тиску — це об'єднання громадян, яке безпосередньо не бореться за владу, але наполягає на врахуванні своїх інтересів при здійсненні політики.

Декларація (від лат. declaro — заявляю, сповіщаю) — офіційне проголошення державою, політичною партією, міжнародними, міждержавними організаціями основних принципів їхньої діяльності, програмних позицій, повідомлення про суттєву, принципову зміну в їхньому статусі.

Декларація про державний суверенітет України — політико-правовий документ, прийнятий Верховною Радою України 16 липня 1990 p., який проголосив державний суверенітет України, верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади в межах території УРСР, обумовив недоторканість та незмінність кордонів, оголосив принцип рівноправності та невтручання у внутрішні справи України під час укладання угод з іншими республіками СРСР.

Делегітимізація — втрата політичною елітою контролю над соціально-економічними процесами і водночас втрата правочинності її панування в очах суспільства. Цей термін застосовують у політології для характеристики суспільних процесів, що передують трансформації політичного режиму.

Демократичні принципи виборів — засади, на основі яких здійснюються вибори і, відповідно до змісту яких, вибори можна вважати реальним волевиявленням народу, формою прямого народовладдя.

Демократія (від грец. демос — народ, кратос — влада) — народовладдя, народоправство, влада народу, державний устрій, за якого джерелом і носієм влади є народ, забезпечуються права та свободи людини й громадянина, меншин, рівноправності при вирішенні проблем суспільного врядування.

Денонсація (від франц. denoncer — повідомляти, розривати) — повідомлення однією зі сторін про відмову від виконання умов договору, що призводить до дострокового припинення його дії.

Депортація (від лат. deportatio — вигнання, вислання) — примусове виселення, переміщення з місця постійного проживання або навіть вигнання за межі держави особи чи групи осіб, навіть частини населення, яких визнано правлячим режимом як "соціально небезпечних", "небажаних".

Держава — а) структурована і правовим шляхом унормована суверенна (публічна) влада, що здійснює контроль над певною територією та виступає від імені всього суспільства під час вирішення внутрішніх і зовнішніх питань; б) політично організоване в межах визнаних кордонів суспільство на чолі з суверенною владою.

Державна безпека — це стан захищеності державних інституцій, необхідних для виконання функцій з управління загальносуспільними справами. До них належать державний суверенітет, територіальна цілісність, державний кордон, конституційний лад, державна влада, економічний, науково-технічний і оборонний потенціали.

Державницька ідея — підйомна національного розвитку, важлива детермінанта пробудження народу, національного поступу. Кажучи про Українську державність, треба наголосити на безперервності її відродження. Тобто ми відновлюємо українську державу і розбудовуємо державність, повертаючись до власних державницьких традицій. Ідеться про незнищенність ідей самостійної та соборної України, що закріпилася в ментальності українського народу. Ця ідея мала різний вигляд. Відобразившись в ідею "козацької автономії", української державності часів В. Хмельницького; "політичної автономії" в межах федеративного зв'язку з Росією (Центральна Рада); УНР — як незалежної держави. В українській політико-правовій думці цей процес отримав назву "тяглість", або переємність державницької ідеї українського державотворення.

Державно-територіальний устрій — територіально-політична організація держави, політично-правовий статус її складових та принципи їх взаємовідносин із центральними органами влади і між собою.

Диктатура (від лат. "диктатура") — необмежена влада особи, класу, соціальної групи в державі, що спирається на насильство, а також на відповідний політичний режим.

Дипломатія — діяльність урядовців та вповноважених посадових осіб щодо організації та здійснення відносин з іншими державами, міждержавними органами та міжнародними організаціями. Це мирна, ділова форма вирішення завдань, зовнішньої політики держави, захисту її прав та інтересів за кордоном.

Екологічна безпека — це стан правових норм і відповідних інститутів, що гарантує захист навколишнього середовища, раціональне використання та відновлення природних ресурсів, зберігання і розвиток довкілля для забезпечення повноцінної життєдіяльності людини.

Економічна безпека — це стан захищеності національної економіки, який забезпечує здійснення економічного суверенітету, економічне зростання в умовах системи міжнародних взаємозв'язків.

Етнічна спільнота — стала сукупність людей, об'єднаних спільними ідентифікуючими ознаками — походженням, мовою, культурою, релігією, здатна до демографічного самовідтворення. Етнічними спільнотами, що є об'єктами державної етнополітики України, визначаються національна більшість, корінні народи, національні меншини, етнічні групи, репатрійовані етнічні спільноти (репатріанти), українська діаспора.

Етнонаціональні відносини — відносини між суб'єктами національно-етнічного розвитку — націями, народностями, національними групами та їх державними утвореннями.

Етнос (грец. ethnos — народ) — стійка сукупність людей, яка належить до певного народу, проживає на території чи в складі іншого народу і зберігає свої культуру, побут, мовні та психологічні особливості.

Ефективність політичного функціонування — фактична результативність діяльності основних владних структур та політичних лідерів, що вимірюється ступенем виконання ними найважливіших функцій управління відповідно до вимог і сподівань найвпливовіших суспільних груп.

Законодавча влада — система державних інститутів, які мають право ухвалювати закони, що є обов'язковими для всіх громадян та їх об'єднань, а також для інших органів державної влади.

Зовнішня політика — це діяльність держави та інших політичних інститутів, що здійснюється на міжнародній арені; комплекс дій, спрямованих на встановлення і підтримку відносин із міжнародним співтовариством, захист власного національного інтересу та поширення свого впливу на інші суб'єкти міжнародних відносин. Основні принципи зовнішньої політики закріплено в Статуті ООН та підтверджено в її резолюціях, Гельсінському кінцевому акті, інших міжнародних документах. До таких принципів належать шанування прав людини та громадянина, невтручання у внутрішні справи іншої держави, недоторканість кордонів, незастосування сили під час урегулювання суперечок та конфліктів.

Цілі зовнішньої політики залежать від політичного режиму, історичних традицій, геополітичного середовища, міжнародних відносин тощо. Вони визначаються національними інтересами, потребою створення умов для реалізації політичних курсів, вирішення завдань, зумовлених системою міжнародних зв'язків.

Імідж — цілеспрямовано створений образ-уявлення про певний об'єкт (явище, особу, партію), який за допомогою асоціацій наділяють додатковими якостями (соціальними, політичними, соціально-психологічними), завдяки чому формується його позитивне сприйняття народом.

Імперія — велика держава, що складається з метрополії та підпорядкованих центральній владі держав, народів, які примусово інтегровані до єдиної системи політичних, економічних, соціальних та культурних взаємозв'язків. Імперії виникають унаслідок загарбання територій, колонізації, експансії, інших форм розширення впливу наддержави.

Інституційио-організаційні гарантії забезпечення прав і свобод громадян — це передбачені в нормативно-правових актах суспільно-політичні інституції, на які покладено відповідні функції й повноваження з організації та здійснення юридичного забезпечення реалізації, охорони та захисту прав і свобод людини та громадянина.

Інформаційна безпека — це стан суспільства і держави, що характеризується рівнем захищеності, стійкістю основних сфер життєдіяльності (економіки, сфери управління, військової справи тощо) щодо небезпечних, дестабілізуючих інформаційних впливів.

Кабінет Міністрів України — вищий орган у системі органів виконавчої влади в Україні. У своїй діяльності керується Конституцією, законами та актами Президента України. Забезпечує здійснення внутрішньої та зовнішньої політики; виконання Конституції, законів, актів Президента України; здійснення фінансової, цінової, інвестиційної політики, політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування. КМУ очолює Прем'єр-міністр України, якого призначає Президент України за згодою більшості від конституційного складу Верховної Ради України. Персональний склад КМУ призначає Президент України за поданням Прем'єр-міністра України. КМУ відповідальний перед Президентом, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді у межах, передбачених Конституцією України.

Кадрова політична партія (від фр. cadre — особовий склад) — партія, організаційна структура якої базується на відсутності фіксованого членства та партійних списків; складається з партійного активу, що діє на професійних засадах.

Клан — це мала група, що існує у межах великої, виникає стихійно, і тому належить до системи неформальних зв'язків.

Консенсус — згода між суб'єктами політики з певних питань, на основі базових цінностей і норм, спільних для всіх основних соціальних і політичних груп суспільства; ухвалення рішення без голосування, за виявленням усезагальної згоди.

Консерватизм — (від лат. "зберігати", "охороняти") — політична ідеологія й практика суспільно-політичного життя, що орієнтується на збереженні та підтримуванні наявних форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад. Попри різні форми, консерватизму притаманні спільні ідейні риси; визнання недосконалості людської природи й обмежених можливостей людини; переконання про вроджену нерівність людей; орієнтація на загальний морально-релігійний порядок; ставлення до конституції як до Богом даного порядку; панування закону і законослухняності як форма індивідуальної свободи.

Консолідація — це форма політичної взаємодії, що призводить до об'єднання зацікавлених груп для досягнення спільних цілей.

Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. КСУ вирішує питання щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної

Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; дає висновок щодо відповідності Конституції України чинним міжнародним договорам або тим міжнародним договорам, що вносяться до Верховної Ради для ратифікації; дає висновок щодо дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. КСУ формується призначенням по шість суддів відповідно Верховною Радою України, Президентом України та З'їздом суддів України. Суддю КСУ призначають на дев'ять років без права бути призначеним на повторний термін.

Конституція України — основний закон Української держави, який закріплює її суспільний і державний устрій, права, свободи й обов'язки громадян, організацію державної влади і місцевого самоврядування, територіальний устрій.

Контреліта — антисистемна опозиція, яка протистоїть владі і з якої в майбутньому може сформуватися новий тип політичної еліти.

Корупція (лат. corruptio — підкуп) — злочинна діяльність у сфері політики або державного управління, що полягає у використанні посадовими особами ввірених їм прав та владних можливостей задля особистого збагачення.

Легітимність — прийнятність, законність "узаконення" влади, здатність політичного режиму досягти суспільного визнання та оправдання прийнятих політичних курсів, політичних рішень.

Лібералізація недемократичного режиму — один із етапів переходу до демократії, що передбачає зменшення контрольованості суспільного життя недемократичною елітою, впровадження елементів демократії та політичного плюралізму.

Лібералізм — (від лат. "вільний") — політична та ідеологічна течія, що об'єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва і демократичних свобод. Згідно з ліберальним ідеалом, мета створення держави — збереження і захист природних прав людини, відносини між людьми мають бути договірними, а верховенство закону е інструментом соціального контролю. Вплив держави конституційно обмежений, вона не може втручатися в економічне життя суспільства. Політичному стилю лібералізму властиві прагматизм, раціоналізм, меркантилізм. Більшість партій — прихильників лібералізму (понад 30) — у Європі об'єднані в ліберальний Інтернаціонал, створений 1974 р.

Ліва політична партія — партія, основними ідеологічними засадами якої є розширення державного сектору в економіці, визнання за державою функції вирішення соціальних проблем, установлення високого та диференційованого податку на прибуток.

Лідер політичний — особа, що має постійний пріоритетний вплив на те чи інше політичне об'єднання або на все суспільство завдяки участі в політиці; за якою визнане право ухвалювати відповідальні рішення. Політичне лідерство зазвичай пов'язане з керівним місцем у суспільній ієрархії, урядовою посадою, владою (формальний аспект). Неформальний аспект політичного лідерства виражено в індивідуальних якостях людини, її здібностях виконувати роль лідера, у визнанні за нею права на лідерство з боку суспільства, організації або групи, її прагненні володарювати (залежно від мотивів).

Мажоритарна виборча система (від лат. major — більший) — система виборчого права, за якої об'єктом виборів є особа, виборчі округи є одномандатними, переможцем по округу є особа, що набрала більшість голосів. Більшість голосів може трактуватися як відносна або абсолютна. За застосування мажоритарної системи відносної більшості переможцем по округу стає кандидат, що набрав більше голосів виборців, ніж кожний із конкурентів. За мажоритарної системи абсолютної більшості переможцем по округу стає кандидат, що набрав більше половини усіх поданих голосів виборців. За відсутності такого кандидата відбувається другий тур виборів, у якому беруть участь лише два кандидати, котрі в першому турі посіли перше та друге місця.

Мажоритарно-пропорційна (змішана) виборча система (від лат. major — більший та proportionate — співрозмірний) — система виборчого права, за якої частину депутатів представницького органу обирають за мажоритарною виборчою системою, іншу частину — за пропорційною виборчою системою.

Масова політична партія — партія, організаційна структура якої базується на фіксованому членстві, наявності партійних списків та чіткій ієрархії.

Мафія — це група осіб, які намагаються досягти корисливих і владолюбних цілей не лише в межах певної організації, а й суспільства загалом.

Міжнародна безпека — це такий стан відносин між державами і народами, який унеможливлює порушення миру та створення реальної загрози розвитку людства, за якого народи можуть без втручання, тиску реалізувати свій суверенітет, право на самовизначення, обрати напрями соціально-політичної самореалізації.

Міжнародні відносини — наукова дисципліна, яка вивчає взаємодії між державами, а в більш широкому розумінні — діяльність міжнародної системи як цілісності, яка досягла такого стану після Першої світової війни. Термін визначає комплекс взаємодій у контексті міжнародної системи держав, а також міжнаціональних корпорацій, транснаціональних груп тиску і міжнародних організацій.

Міжнародні організації — об'єднання держав, національних громадських організацій та індивідуальних членів з метою вирішення питань регіонального або глобального характеру, відвернення та врегулювання військових конфліктів.

Міліція України — найважливіша складова органів внутрішніх справ. Це — державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права та свободи громадян, природне середовище, інтереси суспільства й держави від протиправних посягань, і завданням якого є забезпечення особистої безпеки громадян, захист їхніх прав, свобод та інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона й забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень.

Міністерство внутрішніх справ (МВС України) — центральний орган державної виконавчої влади у сфері внутрішніх справ, діяльність якого спрямовано і координовано Кабінетом Міністрів України, правові основи організації якого Визначає Конституція України, чинне законодавство України, акти Президента України і Кабінет Міністрів України. Міністерство внутрішніх справ забезпечує формування й реалізацію державної політики у сфері захисту прав та свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, організовує та координує діяльність органів внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю, з охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, пожежної безпеки, охорони та оборони особливо важливих об'єктів.

Місцеві державні адміністрації в Україні — органи виконавчої влади на рівні області, району, міст Києва та Севастополя в Україні, що входять до єдиної системи державної виконавчої влади. Місцеві адміністрації очолюють їхні голови, котрих призначає на посаду і звільняє з посади Президент України.

Наркобізнес — організована злочинна діяльність із виготовлення та розповсюдження наркотичних і психотропних засобів.

Наркоманія — хворобливий потяг, особливістю якого є залежність від систематичного вживання наркотичних та психотропних засобів, що призводить до важких порушень фізичних і психічних функцій людського організму.

Наркомафія — злочинні організації, що займаються наркобізнесом.

Наркополітика — реалізація конфлікту між певними соціальними групами та інституціями (уряди, міністерства та відомства, громадські організації, політичні партії та інші політичні сили суспільства, наркомафія), зумовленого їх протиріччями щодо влади, котра дає змогу встановлювати правила обігу психічно активних речовин згідно з їх морально-етичними уявленнями. Сучасна наркополітика передбачає жорстку, обмежувальну та ліберальну стратегії.

Народництво — ідеологія та суспільно-політичний рух української інтелігенції в другій половині XIX ст. Прихильники народництва виступали проти кріпацтва, капіталізму, за знищення самодержавства. Ідеалом українських народників була Україна "без холопа і пана", Україна запорізького козацтва. В умовах російського шовінізму і царських репресій народництво в Україні мало переважно культурницький, неполітичний характер. Відійшовши від республіканських ідей кирило-мефодіївців, українські народники основну увагу зосередили на відродженні української мови, літератури, освіти, історії тощо.

Насильство у політиці — один із поширених засобів, що застосовує легально держава і використовують нелегально інші суб'єкти політики (політичні партії, організації, групи, окремі особи).

Науково-технічна безпека — це стан захищеності наукового потенціалу держави, наявних у країні конкурентоспроможних технологій, а також недопущення та усунення наслідків технологічної недосконалості й господарської діяльності.

Націоналізм — (від лат. "народ") — теорія й практика етнічних та соціально-політичних відносин у суспільстві, які ґрунтуються на самоідентифікації нації у вирішенні політичних, державних та інших проблем суспільного розвитку. Термін "націоналізм" застосовують: а) у широкому розумінні — для позначення почуттів, ідей ідеологій, що наголошують на цінності нації, національної культури, національних інтересів; б) як назву особливої політичної ідеології, поряд з такими як лібералізм, консерватизм тощо. В українському націоналізмі як політичній ідеології маємо два різновиди: а) демократичний ліберальний націоналізм; б) інтегральний націоналізм.

Націоналізм інтегральний — термін зазвичай застосовують щодо однієї з течій націоналізму або низки його різновидів: радикальний, войовничий, правий реакційний, екстремістський, агресивно-експансіоністський тощо.

Національна безпека — це стан внутрішніх і міждержавних відносин, який визначає ефективність системи державних, правових і суспільних гарантій прав і свобод людини та громадянина, базових цінностей та інтересів суспільства і суверенної держави від внутрішніх і зовнішніх загроз.

Нація (лат. nation — народ) — політично, державно організований народ, етнополітична спільнота, якій притаманний високий рівень консолідації та самоусвідомлення, залучення до політичного життя, творення або прагнення до творення власної держави.

Неальтернативна партійна система — партійна система, яка притаманна недемократичним режимам і характеризується відсутністю боротьби за владу між політичними партіями, що призводить до незмінного знаходження при владі однієї партії} всі інші партії або заборонено, або штучно усунуто від владних змагань політичними махінаціями. Історично відомі декілька різновидів: однопартійна система, за якої в державі є лише одна легальна правляча партія; гегемоністська система, за якої постійне панування однієї партії забезпечено штучними перепонами усім іншим партіям; фіктивна система, за якої легальні партії відіграють роль сателітів безпартійної авторитарної верхівки.

Непрямі вибори — такі вибори, під час застосування яких виборці обирають представників влади не безпосередньо, а з допомогою колегії виборців.

Неурядові організації — локальні, національні чи міжнародні об'єднання людей, діяльність яких здійснюється з ініціативи громадян, а не з санкції чи вказівки уряду, і не має на меті отримання прибутку. Неурядові організації дають змогу людям брати безпосередню участь у вирішенні проблем власного життя, в ухваленні відповідних рішень, у налагодженні партнерської співпраці між собою та з державними органами й міжнародними організаціями.

Неформальний аспект лідерства — лідерство з огляду на особисті якості людини.

Нормативно-правові гарантії забезпечення прав і свобод громадян — це сукупність правових норм, що визначають обсяг прав, свобод, обов'язків громадян, а також засоби, що встановлені для їх реалізації й охорони від порушень.

Нотаріат — система органів і посадових осіб, обов'язком яких є засвідчення прав, а також фактів, що мають юридичне значення, здійснення інших нотаріальних дій, що передбачені Законом України "Про нотаріат". Діяльність органів нотаріату спрямовано на охорону та захист прав, свобод і інтересів фізичних та юридичних осіб, на запобігання правопорушень.

Об'єкт політології — сфера політичних відносин.

Олігархія (грец. — "влада небагатьох") — політична влада, правління невеликої вузької групи людей (аристократів, багатіїв, військових), а також сама правляча група.

Опозиція — будь-яка політично організована група, що протистоїть уряду, критикує його і прагне здобути владу; легальна (узаконена) та активно діюча опозиція — одна з основних ознак демократичного ладу.

Охлократія (грец. — "влада натовпу") — один із способів здійснення політичної влади, на основі тимчасового або більш-менш тривалого переживання у політичному житті суспільства натовпу, юрби, "тиранія натовпу", викривлений вияв демократії.

Парламентська республіка — форма державного правління, якій притаманні такі ознаки: формування уряду за результатами парламентських виборів, підзвітність уряду парламенту; обрання президента парламентом або спеціальною колегією, створеною на основі парламенту; відсутність чіткого поділу влади; невідповідальність президента за рішення вищих виконавчих органів влади (наприклад: Італія, Португалія, ФРН).

Парламентсько-президентська республіка — форма державного правління, що поєднує ознаки парламентської та президентської республік. Таке поєднання можливе в різних комбінаціях, проте дозволяє визначати такі універсальні ознаки: спільне формування уряду парламентом і президентом; вибори президента всенародним голосуванням; відсутність чіткого поділу влади (наприклад: Україна, Фінляндія, Франція).

Партійна система — сукупність та система взаємодії політичних партій конкретної країни, які реально змагаються за владу і мають вплив на вироблення державних курсів.

Партія політична (від лат. pars, partis — частина, група) — форма організованої участі громадян у політиці, що виражає інтереси певних соціальних груп, спирається на ідеологію і ставить за мету здобуття влади або здійснення впливу на неї.

Плебісцит — а) опитування населення про приналежність території, на якій воно проживає, тій чи іншій державі; б) дорадче опитування населення з питань загальносуспільної ваги.

Плутократія (грец. "багатство" і "влада") — державний лад, за якого політична влада належить найбагатшій верхівці суспільства (плутократам); влада багатіїв.

Поведінка політична — та чи інша форма практичної взаємодії соціального суб'єкта з політичним середовищем, через який він виражає своє ставлення до політичної або всієї суспільної системи й інших соціальних об'єктів. Може бути активною або пасивною, виражатись у політичній зацікавленості та участі (відкрита політична поведінка), або, навпаки, в політичній байдужості та неучасті (закрита політична поведінка, бездіяльність).

Поділ влади — система функціонування державної влади, за якої законодавчу, виконавчу і судову владу здійснюють різні люди та різні державні органи, які є незалежними один від одного у своїй діяльності і діють у межах повноважень, окреслених Конституцією й іншими законами держави.

Політика — організаційна, регулятивна, контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована переважно на досягнення, утримання і реалізацію влади індивідами та соціальними групами задля здійснення власних запитів і проблем.

Політична безпека — це стан захищеності політичних інтересів особи, соціальних груп, держав від внутрішніх та зовнішніх загроз, а також система заходів щодо забезпечення цієї захищеності.

Політична влада — здатність і можливість впливати на політичну поведінку й політичну діяльність людей та політичних інститутів з допомогою різних засобів: волі, авторитету, права, насильства.

Політична діяльність — специфічна форма активного ставлення людей до свого суспільного середовища, яка має на меті цілеспрямоване його регулювання та перетворення за допомогою чинника влади.

Політична еліта — активна й компетентна меншість населення, яка ухвалює найважливіші рішення у суспільстві або впливає на їх ухвалення і править більшістю.

Політична ідеологія — це цілісна система ідей, що виражають інтереси, ідеали, світогляд групових соціальних суб'єктів політики, обґрунтовують їх претензії на політичну владу.

Політична корупція — образ дій у політичній сфері, що має на меті досягнення вигідного особистого, групового чи корпоративного характеру, які завдають збитків інтересам суспільства загалом або його більшості.

Політична культура — це система відносно стійких настанов, переконань, уявлень, моделей поведінки, які історично формувалися та виявляються в діяльності суб'єктів політичного життя на основі спадковості.

Політична свідомість — це сукупність почуттєвих і раціональних, емпіричних і теоретичних, ціннісних і нормативних, усвідомлених та неусвідомлених уявлень про політичне життя, що визначають ставлення людей до влади та її поведінку.

Політична система суспільства — цілісна впорядкована сукупність політичної влади, політичних інститутів, політичних ролей, стосунків, процесів, політико-правових норм, політичної культури, за допомогою яких здійснюється утвердження й функціонування політичної влади.

Політична система України — інтегрована сукупність політичних інститутів, політичних відносин, правових і політичних норм, політичної культури, пов'язаних із формуванням та здійсненням політичної влади в Україні.

Політична соціологія — наука, яка досліджує вплив суспільства на політичні інститути і процеси, а також вплив політики на соціальну сферу суспільства. Як самостійна галузь науки, політична соціологія утворилася на початку XX ст. на перетині таких наук як політологія й соціологія.

Політична технологія — система прийомів, технік послідовного досягнення бажаного результату в тій чи іншій сфері політичної діяльності.

Політична філософія — дисципліна, що вивчає політику загалом, її природу, значення для людини, стосунки між людьми, суспільством і державною владою. Політична філософія розробляє ідеали й нормативні принципи політичного устрою. Її завданням є відповідь на запитання: чому і для чого є певні політичні явища, та якими вони мають бути? Політична філософія історично була першою формою існування політичної науки.

Політичне рішення — це вольовий, свідомий вибір, сутність якого полягає у виборі щонайменше з двох варіантів. Політичні рішення спрямовані на завоювання, утримання влади, тобто функціонування владних відносин у суспільстві на його різних рівнях.

Політичний конфлікт — зіткнення, протиборство різних соціально-політичних сил, суб'єктів політики в їхньому прагненні реалізувати свої інтереси й цілі, пов'язані насамперед з боротьбою за здобуття влади, її перерозподіл, зміну свого політичного статусу, а також із політичними перспективами розвитку суспільства.

Політичний маркетинг — сукупність методів і способів цілеспрямованого впливу того чи іншого суб'єкта політики на різні соціальні групи задля донесення до них вигідної про себе інформації у найдоступнішій формі та через найефективніші джерела її поширення.

Політичний міф — це форма колективної психіки, яка пояснює політичну реальність цілісними чуттєво-образними засобами.

Політичний процес — функціональна характеристика політичної системи, зміст якої визначено виконанням суб'єктами політики своїх специфічних ролей і функцій.

Політичні стереотипи — поширені в межах певної спільноти стандартизовані політичні образи, стійкі схематичні уявлення про певні політичні об'єкти, що формувалися на основі минулого досвіду і сприймаються людьми некритично.

Політологія — цілісна, логічно обґрунтована сукупність знань про суть, форми, закономірності функціонування та розвитку політики й політичної влади, політичних інститутів, відносин, свідомості, діяльності, їх місце та роль у житті суспільства; наука про процеси формування, функціонування і поділу політичної влади, боротьбу за владу та участь у ній, формування та розвиток міжнародних політичних відносин.

Права людини — невід'ємні та обов'язкові для дотримання громадянами політичні, економічні, соціальні, культурні та інші можливості життєдіяльності, надані людині від природи, без яких вона не може повноцінно існувати як людська істота.

Права політична партія — партія, основними ідеологічними засадами якої є перевага в економіці держави приватного сектору, обмеженість соціальних програм держави, зниження податку на прибуток.

Правляча еліта — група осіб, рішення яких суттєво впливає на процес функціонування і розвитку суспільних інститутів. До правлячої еліти належать політична, бюрократична, комунікативна та ідеологічна еліти.

Право — система встановлених або санкціонованих державою регулюючих суспільних відносин, загальнообов'язкових норм, дотримання і виконання яких забезпечується як переконанням, так і державним примусом.

Правова держава — форма організації та діяльності публічно-політичної влади, яка діє згідно з принципом верховенства права, за якої діють усталені правові норми, встановлені у визначеному Конституцією порядку, гарантуються права та свободи людини, владні структури не втручаються у сферу громадянського суспільства.

Правова політика — політика держави, спрямована на забезпечення прав і свобод громадян, законності та правопорядку в суспільних відносинах. Метою цієї політики в Україні є побудова демократичної, соціальної, правової держави.

Правозахисна діяльність — полягає у наданні правової допомоги громадянам, юридичним особам, іноземцям, особам без громадянства. Суб'єктами правозахисної діяльності є: громадські організації (наприклад, правозахисні організації, об'єднання із захисту прав споживачів); підприємницькі структури (приватні підприємці, юридичні особи), що надають різноманітні юридичні послуги; державні органи (органи юстиції, Уповноважений BP з прав людини тощо); адвокатура; нотаріат.

Правоохоронна діяльність — механізм реалізації державної правоохоронної політики. Правоохоронна діяльність спрямована на забезпечення принципу верховенства права у суспільстві, здійснюється через систему правоохоронних органів і передбачає захист встановленого Конституцією України суспільного ладу держави; захист політичної системи; захист прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, суб'єктів усіх форм власності; протидію виникненню небажаних у суспільстві відносин, конфліктних проявів. Особливе місце у системі цілей і завдань правоохоронної діяльності посідає захист прав і свобод людини, її безпеки, життя, честі, гідності, недоторканності.

Правоохоронна політика — це окремий вид діяльності уряду та інших суспільних інституцій загальнонаціонального та місцевого рівнів, спрямований на: захист та охорону конституційних цінностей української держави та суспільства; забезпечення принципу верховенства права; захист встановленого Конституцією суспільного ладу, територіальної цілісності; захист прав і свобод людини, охорону правового порядку, відновлення порушеного права, виявлення й розслідування злочинів.

Правоохоронні органи — засіб здійснення правоохоронної функції держави. До них належать: органи прокуратури; органи внутрішніх справ; органи служби безпеки; органи військової служби правопорядку у Збройних силах України; митні органи; органи охорони державного кордону; органи й установи виконання покарань; органи державної податкової служби; органи державної контрольно-ревізійної служби; органи рибоохорони; органи державної лісової охорони; інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Правосвідомість — форма суспільної свідомості, що поєднує систему поглядів, ідей, теорій та уявлень, які характеризують становлення різних верств суспільства до правової системи.

Предмет політології — 1) універсалістсько-сумативний підхід: політологія є інтегральною наукою, що інтерпретує різні аспекти філософських, соціологічних, економічних досліджень політичних процесів та інститутів; 2) аналітико-концептуальний підхід: політологія — це автономна наука, предметом якої є закономірності структури, функції розвитку політичного життя у всіх його виявах.

Представницька демократія — система взаємодії між державною владою та громадянами, що характеризується участю громадян у процесі формування владних структур, підзвітністю влади громадянам та широким залученням громадян до політичного процесу.

Президент України — глава держави, що виступає від імені України, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, дотримання Конституції, прав і свобод людини та громадянина. Обирають Президента громадяни України на основі загального, рівного і прямого виборчого права терміном на п'ять років, не більше, ніж на два терміни поспіль. Президент України забезпечує державну незалежність і національну безпеку; представляє державу в міжнародних відносинах; припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії вона не розпочне пленарні засідання; призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України, ухвалює рішення про його відставку; призначає за поданням Прем'єр-міністра членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їх повноваження на цих посадах; призначає третину складу Конституційного Суду України; підписує закони, ухвалені Верховною Радою України; має право вето щодо ухвалених Верховною Радою законів із подальшим поверненням їх на повторний розгляд; є Верховним головнокомандувачем Збройних сил України.

Президентська республіка — форма державного правління, якій притаманні такі ознаки: формування уряду Президентом; підзвітність уряду Президенту; всенародні вибори

Президента; максимально чіткий поділ влади, відповідальність Президента за рішення вищих виконавчих органів влади (наприклад: Бразилія, Мексика, США).

Прикладна політологія — складова загальної політології, яка послуговується засобами мікрополітичного аналізу й вивчає окремі, поодинокі явища політичного життя.

Примусова проституція — це форма сексуальної експлуатації, коли особа займається проституцією проти своєї волі, тобто змушена в результаті тиску чи залякування надавати сексуальні послуги за платню грішми чи в натуральному вигляді, незалежно від того, переходить така платня до третіх осіб, чи частково залишається у самої жертви примусової проституції.

Прокуратура України — самостійна державно-правова інституція, яка забезпечує захист прав, свобод та інтересів особистості. Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладено: підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, окреслених законом; нагляд за дотриманням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за дотриманням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Пропорційна виборча система (від лат. proportionalis — співрозмірний) — система виборчого права, за якої основним об'єктом виборів є політична партія або блок партій, виборчі округи є багатомандатними, або вся країна є єдиним загальнонаціональним виборчим округом, виборці голосують за партійні списки, кожний з яких отримує кількість місць у представницькому органі співрозмірно до кількості поданих за нього голосів.

Протопартії (від грец. protos — перший та лат. pars, partis — частина, група) — форми участі громадян у політиці, передтечі сучасних політичних партій, які не мали чіткого ідеологічного забарвлення і зазвичай не ставили за основну мету боротьбу за безпосередній прихід до влади. Були в різних формах: станові партії Стародавньої Греції та Риму; елітарні клуби чи партії Франції XVIII—XIX ст.

Пряма демократія — механізм вироблення державних рішень безпосередньо громадянами. Найвідоміші приклади наявності прямої демократії демонстрували стародавні грецькі міста-поліси. В умовах представницької демократії репрезентована інститутами плебісцитів та референдумів.

Прямі вибори — процедура формування виборних органів, за якої представників до органів державної влади обирають безпосередньо виборці.

Ратифікація — затвердження верховним представницьким органом державної влади міжнародного договору, який після цього набуває чинності для цієї держави.

Режим політичний — сукупність реально вживаних (на відміну від формальних) форм і методів політичного панування, які визначають особливості відносин між владою і народом, рівень правової захищеності особи, виявляють ставлення владних структур та окремих осіб при владі до правових основ своєї діяльності.

Референдум — усенародне голосування з важливих питань державного і суспільного життя, зазвичай задля остаточного їх вирішення.

Рух громадсько-політичний — недержавне і непартійне об'єднання, спрямоване на досягнення певних суспільних цілей мобілізацією масової підтримки.

Самміт — двосторонні або багатосторонні міждержавні переговори на найвищому рівні представництва — за участю глав держав чи глав урядів.

Світовий політичний процес — сукупна діяльність народів, держав та їхніх інститутів, соціальних спільностей та їхніх організацій і рухів, які ставлять певні політичні цілі в царині міжнародного життя.

Сексуальна експлуатація — це вид експлуатації, за якого певна особа отримує сексуальне задоволення, фінансові прибутки чи покращення свого становища використанням чи експлуатацією сексуальності іншої особи через порушення прав людини, як-от право на гідність, рівність, самостійність, фізичний та психічний добробут.

Сексуальне рабство — це форма сексуальної експлуатації, яка здійснюється за допомогою застосування сили чи погрози її застосування та характеризується встановленням абсолютного контролю чи влади однієї особи над іншою і не пов'язана з отриманням будь- якої фінансової вигоди.

Система місцевого самоврядування в Україні — механізм реалізації права місцевих територіальних громад в Україні самостійно й ефективно вирішувати питання місцевого значення в межах окреслених законом повноважень та власної фінансової бази. Його складовими є: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; районні та обласні ради, що представляють інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст; інші форми самоорганізації громадян — будинкові, вуличні, квартальні тощо комітети громадян, які сільські, селищні та міські ради можуть, за ініціативою мешканців, дозволяти створювати та наділяти частиною власних компетенції, фінансів, майна.

Система органів юстиції — правозастосовні органи держави, завданням яких є виконання двох видів дій: правозабезпечення та правовідновлення. Напрямами діяльності органів юстиції є діяльність з організації юридичної допомоги та діяльність із виконання постанов судових органів.

Система стримувань і противаг — механізм взаємодії та взаємоконтролю вищих органів державної влади у демократичних державах. Може охоплювати такі складові: право вето, право розпуску парламенту главою держави за певних, передбачених законом, обставин, імпічмент, процедури формування та звітування уряду, конституційний нагляд тощо.

Системність — принцип системності передбачає розгляд досліджуваного об'єкта у двох аспектах — у співвідношенні його з довкіллям і внутрішнім розчленуванням самої системи з виділенням її елементів, властивостей і функцій.

Соціалізація — процес, завдяки якому люди навчаються мислити і поводитися соціально допустимо.

Соціалізація політична — форма взаємодії політично організованої спільноти та індивіда, внаслідок якої людина засвоює притаманні для конкретного суспільства політичні цінності, переконання, моделі поведінки.

Соціальна безпека — це стан захищеності соціальних інтересів особи, соціальних груп та суспільства загалом.

Соціальна структура суспільства — це сукупність усіх соціальних груп і спільнот цього суспільства, що певним чином взаємодіють між собою.

Суб'єкт політики — окрема особа, організація чи суспільна група, яка постійно і відносно самостійно бере участь у політичному житті відповідно до своїх інтересів.

Суб'єкт політики — особистість, організація чи суспільна група, яка здатна створити політику, тобто постійно і відносно самостійно брати участь у політичному житті відповідно до своїх інтересів, впливати на становище та поведінку інших, спричиняти своїми діями важливі зміни в політичних відносинах.

Суб'єкти міжнародних відносин — людина, соціальна група чи організація, яка, керуючись певними інтересами, бере участь у міжнародних політичних процесах чи впливає на них. До суб'єктів міжнародних відносин належать національні держави, міжнародні урядові організації, транснаціональні корпорації, певні особи, релігійні об'єднання, які діють у багатьох країнах.


Суверенітет — верховенство народу, нації" держави у вирішенні питань зовнішньої та внутрішньої політики, що забезпечує незалежність і самостійність розвитку суспільства, соціально-політична функція моно- і поліетнічних держав, принцип партнерських міжнаціональних відносин. Як принцип міжнародного права, закріплений у Статуті ООН та інших міжнародних документах.

Судова влада — одна з трьох гілок державної влади, основними функціями якої є конституція, адміністративне, цивільне, кримінальне та інше судочинство, запобігання можливості протистояння чи змови інших гілок влади — законодавчої та виконавчої.

Суспільний інтерес — спонукальні сили діяльності соціальних груп, мас людей, спираючись на які суспільство може вдаватися до необхідних управлінських впливів на цю діяльність.

Теорія національної безпеки — це метанаука, яка поєднує прикладні аспекти соціальних, військових, гуманітарних, технічних, психологічних, біологічних та інших наук з метою дослідження сутності, змісту, методів, форм і засобів забезпечення безпеки особистості та соціальних спільнот різного рівня.

Тероризм — форма політичного насильства, спрямована проти уряду, метою якої є створення атмосфери страху; суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства захопленням заручників, підпалів, убивств, тортур, залякуванням населення та органів влади або вчиненням інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей, або погрозою вчинення злочинних дій задля досягнення злочинних цілей (ст. 1 Закону України "Про боротьбу з тероризмом").

Тиранія — форма державної влади, що встановлюється насильницьким шляхом, заснована на деспотизмі та одноособовому правлінні.

Титульний етнос — термін, яким означають народ, що дав назву тому чи іншому державному утворенню (українці в Україні, поляки в Польщі).

Тіньова економіка — незаконні, невраховані державою види економічної діяльності.

Транснаціональна злочинність — суспільно-політичне явище, що відображає сукупність дій відносно великих, стійких та керованих кримінальних структур, які мають соціально-небезпечний характер, спрямовані проти основних прав та свобод людини та громадянина, здійснюються на території двох або більше країн, відповідальність за які передбачено міжнародним і національним кримінальним законодавством. У структурі транснаціональної злочинності виділяють: а) міжнародні злочини; б) злочини міжнародного характеру; в) злочини, пов'язані з іноземцями.

Транснаціональна організована злочинність — суспільно-політичне явище, котре відображає сукупність дій порівняно великих, стійких та керованих організованих груп людей, що мають соціально-небезпечний характер, спрямовані проти основних прав і свобод людини та громадянина, здійснюються на території двох або більше країн, відповідальність за які передбачена міжнародним і національним кримінальним законодавством.

Транснаціональний злочин — суспільно-небезпечна дія, для якої властиві такі ознаки: а) здійснення на території понад однієї держави; б) здійснення на території однієї держави за умов переважних підготовки, планування, керівництва та контролю на території іншої держави; в) здійснення в одній державі, але за участю організованої злочинної групи, що здійснює злочинну діяльність в декількох державах; г) її здійснення в одній окремо взятій державі може мати суттєві наслідки для іншої держави (ст. З Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, ухвалена резолюцією Генеральної Асамблеї 15 листопада 2000 p.). Прийнято виділяти такі види транснаціональних злочинів: тероризм, торгівлю людьми, незаконну торгівлю наркотиками, зброєю, корупцію та підкуп громадських та партійних діячів, виборних осіб, комп'ютерну злочинність тощо.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини — інститут, завданням якого є здійснення легітимного парламентського контролю за дотриманням конституційних прав і свобод людини та громадянина і захист прав кожного на території України; інформування громадян про порушення їхніх прав органами влади, посадовими особами.

Участь політична — а) форма активної поведінки громадян у сфері політики; б) дії пересічних громадян, які намагаються впливати на ухвалення владою політичних рішень або на вибір політичних лідерів.

Форма держави — певний спосіб організації та функціонування вищих органів державної влади, що формуються під впливом історичних, географічних, соціокультурних та інших умов розвитку.

Форма правління — вид центральних органів державної влади, спосіб їх формування, зумовлений структурою влади та її правовим положенням.

Формальний аспект лідерства — лідерство з огляду на посаду, статус, владу.

Юридичні гарантії прав і свобод особи — це сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих нормативно-правових та інституційно-організаційних гарантій забезпечення реалізації, охорони і захисту прав та свобод людини й громадянина.