Зовнішня політика України: Підруч. для студ. ВНЗ

Автор: | Рік видання: 2006 | Видавець: Київ: Либідь | Кількість сторінок: 355

Дивись також:

ГЕНОЦИД

(від грець, genos - рід і caedere - вбиваю) - здійснювані властями масові вбивства, переслідування, ...

ПОЛІТОЛОГІЯ

(від грец. politike - політика і грец logos - учення) - наука, об'єктом якої є ...

ИСЛАМИЗМ В ПОЛИТИКЕ

организация политической жизни на основе догм и предписаний исламской религии. Ислам как мировая религия (ныне ...

АВТОНОМИЯ

(греч. autonomia – самоуправление, независимость) – способность, право самостоятельного, относительно независимого функционирования политических субъектов в ...

ВНУТРЕННЯЯ ПОЛИТИКА

совокупность направлений деятельности государства, его структур и институтов по организационному, конкретно- содержательному выражению интересов народа ...

7.2. Національна етнополітика як чинник зовнішньополітичної стабільності України

Для менталітету українців в історичній ретроспективі прикметною була перевага загальнолюдських інтересів над особистими, приватними інтересами. Тобто працювати і жити не тільки заради власного добробуту, а й заради великої мети — підносити свій народ, свою країну є органічною рисою більшості українців. У перехідний період, який триває, люди вже стомились очікувати чітко визначених орієнтирів подальшого розвитку: вони хочуть знати, яке суспільство і яким шляхом мають створювати у своїй країні. Нова хвиля владної еліти уявляла своє покликання лише в руйнуванні старого, мало замислюючись над тим, що будувати опісля. В Україні, зокрема, були цілковито знищені засади нібито старої ідеології і зроблено спробу побудувати державу на національній ідеї незалежності, гармонійного розвитку людини. При цьому підходи до побудови нової ідеології у створенні такого поняття, як нація-держава, формувалися з огляду на поліетнічний склад України. Нація-держава стала точкою відліку для понять "національні інтереси", "національна безпека", "національна економіка" тощо, які прийшли на зміну "державним інтересам", "державній економіці" і "державній безпеці". Заміну "державного" на "національний" можна пояснити намаганням відмовитися від колишньої радянської термінології, де державне було просякнуте негативним сприйняттям.

У новому баченні дотримання прав національних меншин також постає проблема захисту прав людини. Це поняття має дві характеристики — внутрішньо - і зовнішньополітичну. Важливість означеного полягає також у тому, що більшість зарубіжних країн ставлення до національних меншин розглядають як основний критерій у розвитку двосторонніх відносин.

Збереження внутрішньополітичного миру було б неможливим за ситуації явних міжетнічних конфліктів. Одним із досягнень політики Української держави є збереження міжнаціональної злагоди. Україна є поліетнічною державою, що, з одного боку, покладає на неї відповідальність за захист прав представників етнічних меншин паралельно з урахуванням потреб і вимог титульної української нації. З другого боку, етнічний чинник є тим важелем, який визначає і формує ставлення до України держав, чия етноскладова населення в ній представлена. Відповідно до стану захищеності прав етнічних меншин розвиваються відносини України з європейськими структурами — Радою Європи, ОБСЄ, ЄС тощо, покликаними захищати права і свободи людини.

Виважена етнополітика України певною мірою сприяє діалогу на всіх рівнях, у тому числі дає можливість обстоювати інтереси української діаспори за кордоном.

Загальновизнані форми і принципи міжнародного права, з одного боку, і національна безпека України — з другого, вимагають реалізувати таку стратегію в етнополітичних відносинах, яка будувалася б на балансі інтересів усіх етносів. Отже, в Україні формується полікультурне суспільство на засадах національної злагоди, зокрема територіального патріотизму та етнічного плюралізму. В основу нинішньої концепції державної етнополітики покладено принцип рівності прав і свобод громадян, незалежно від їхнього національного (етнічного) походження, раси, віросповідання, мови. Об'єднуючим чинником у процесі державотворення стала ідея розуміння України як Вітчизни для всіх її громадян, а філософською парадигмою змісту етнополітики України в умовах побудови демократичної незалежної держави — міжнаціональна злагода та етнічне розмаїття. В Україні створена і вдосконалюється адекватна міжнародним нормам політико-правова система з регулювання етнонаціональних процесів для забезпечення оптимального балансу інтересів титульної нації та етнічних меншин.

Засади державної етнополітики визначені в Конституції України, яка закріплює принцип рівності громадянських прав і свобод незалежно від етнічного походження, раси, віросповідання, мовних або інших ознак. Визнаючи носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні український народ, Конституція водночас визначає як окремі його структурні компоненти українську націю, національні меншини, а також уперше на законодавчому рівні як окрему етнічну категорію і суб'єкт права — корінні народи. При цьому гарантується розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11). Зокрема, надаючи українській мові статус державної, Конституція одночасно гарантує вільний розвиток, використання і захист інших мов національних меншин України (ст. 10). Закріплюється право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів (ст. 36).

Декларація прав національностей України, що прийнята 1 листопада 1991 p., проголосила рівноправність усіх етнічних складових українського суспільства. Закріпленню етнополітичних засад України сприяв прийнятий Верховною Радою України Закон "Про національні меншини в Україні" від 25 червня 1992 p., який гарантує права меншин на національно-культурну автономію, створення умов для відродження і розвитку культури, свободу творчості, доступ до надбань світової культури. Окремою статтею в законі зазначені шляхи вирішення проблеми повернення в Україну депортованих з її території народів. Цим законом створюються умови для активного впливу національних меншин на формування і реалізацію державної політики.

Водночас у документах закріплено право представників національних меншин на вільне встановлення і підтримання зв'язків з особами своєї національності та їхніми громадськими об'єднаннями за межами України, одержання від них допомоги для задоволення мовних, культурних, духовних потреб; участь у діяльності міжнародних неурядових організацій тощо.

Окремі аспекти прав етнічних меншин регулюють закони України про громадянство, об'єднання громадян, про мову, освіту, культуру, інші національні нормативно-правові акти, а також міжнародно-правові документи в цій сфері, до яких приєдналась Україна. Інтеграція України в європейські структури передбачає, зокрема, приєднання до вироблених міжнародно-правових стандартів захисту прав меншин як однієї з важливих складових захисту прав людини. Набувши повноправне членство у Раді Європи, Україна підписала Рамкову Конвенцію про захист національних меншин (ратифікована Верховною Радою України у 1999 p.). Одним із кроків до впровадження міжнародних стандартів у сфері забезпечення прав національних меншин має стати приєднання України до Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Підтриманню міжнаціонального миру і злагоди в українському суспільстві сприяє також впровадження у практику рекомендацій, вироблених під час спільного проекту ОБСЄ щодо моніторингу стану дотримання прав і свобод національних меншин в Автономній Республіці Крим, Донецькій, Закарпатській, Луганській, Одеській, Чернівецькій та Львівській областях.

Контроль за дотриманням чинного законодавства у сфері міжнаціональних відносин, забезпечення прав національних меншин та міграції здійснюють Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції, а також Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради України та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Українським законодавством передбачено захист прав і свобод національних меншин також шляхом укладення міжнародних договорів. Забезпечення прав етнічних груп передбачено законопроектами: "Про національні меншини в Україні", "Про мови в Україні", "Про національно-культурні автономії", "Про концепцію державної етнонаціональної політики" та ін. Головною виконавчою структурою в Україні, шо забезпечувала реалізацію державної політики у сфері міжнаціональних відносин, є Державний комітет України у справах національностей та міграції. Практична реалізація засад державної етнополітики відбувається через спеціальні програми, як, наприклад, Державну програму відродження й розвитку освіти національних меншин на 1994—2000 pp., Державну програму розвитку культур національних меншин в Україні на період до 2000 p., Державну програму адаптації та інтеграції в українське суспільство депортованих кримських татар та осіб інших національностей, відродження і розвитку їхньої культури і освіти, Комплексну програму "Українська мова" тощо. Важливу роль у реалізації прав національних меншин виконують їхні громадські об'єднання, які є вагомим чинником формування етнополітики України. В Україні наприкінці 1990-х pp. було зареєстровано близько 270 національно-культурних товариств, у тому числі 23 — зі всеукраїнським статусом.

З урахуванням освітніх потреб етнічних груп та відповідно до прийнятої у 1994 р. Державної програми відродження й розвитку освіти національних меншин в Україні формується мережа загальноосвітніх шкіл з різними мовами навчання. Освітні потреби національних меншин забезпечують 2940 шкіл із російською мовою навчання, 104 — 3 румунською, 64 — з угорською, 5 — з єврейською, З — з польською, 2 — 3 кримськотатарською. Загалом викладання мовами національних меншин здійснюється в 15 % шкіл України. Крім того, 2339, або 11 %, шкіл є двомовними: однією з мов викладання в них є українська, іншою — мова національної меншини. У загальноосвітніх школах працюють також факультативи та гуртки, в яких вивчають рідну мову близько 170 тис. дітей, збільшилась кількість недільних шкіл, де навчається близько 7 тис. дітей. Поширюються нові типи навчальних закладів, зокрема у місцях компактного проживання національних меншин: болгарська гімназія з українською і болгарською мовами викладання в Одеській області, румуномовні Боян-Глинська гімназія у Новоселинькому районі та Молыншький і Карапчівський ліцеї у Глибоцькому районі Чернівецької області. Розширився список мов, які тепер вивчають в загальноосвітніх, недільних школах і факультативах, це — вірменська, ассирійська, гагаузька, татарська, турецька, турецько-месхетинська, узбецька.

У 15 вузах країни готують викладачів мови й літератури національних меншин. Окрім того, за домовленістю з міністерствами освіти Угорщини, Молдови, Польщі та Румунії викладачі шкіл і вищих навчальних закладів, вихователі дошкільних закладів проходять стажування у цих країнах. Завдяки Головній спеціалізованій редакції в Києві та видавництвам "Таврія", "Січ", "Карпати", "Каменяр", "Маяк", "Прапор", "Донбас" функціонувала державна система задоволення потреб у літературі різних національностей на основі щорічної державної програми. Тільки у 90-ті роки побачили світ близько 300 назв підручників, навчальних посібників, розмовників, книжок для дітей 22 мовами національних меншин. Зокрема, для учнів 1—11 класів вийшло друком 26 назв підручників і навчальних посібників польською, німецькою, угорською та румунською мовами. Значною подією в культурному житті країни став випуск тритомної поетичної антології "На нашій, на своїй землі". Це перша спроба представити палітру різномовної поезії України. Інформаційні потреби національних меншин задовольняють понад 1,3 тис. російськомовних газет та близько 60 газет, що друкуються мовами інших національних меншин. За рахунок бюджетних асигнувань друкуються додатки до парламентської газети 'Толос України": болгарською мовою — "Роден край", польською — "Джєннік Кійовські", єврейською — "Єврейські вісті", вірменською — "Арагац", румунською — "Конкордія", кримськотатарською — "Голос Криму". Верховна Рада України прийняла спеціальну постанову "Про державну підтримку газет, що видаються мовами національних меншин" (6 лютого 2003 p.), якою передбачалося розробити і впровадити механізм підтримки періодичних видань національних меншин.

Для повнішого задоволення потреб національних меншин реорганізується за змістом і структурою інформаційний телерадіомовний простір України. У 1996 р. загальний річний обсяг передач мовами національних меншин становив на телебаченні майже 1229 годин, на радіо — 1988 годин. Культурно-мистецькі традиції національностей України репрезентують єврейський театр "Мазл-тов", єврейський музичний театр "Штерн", циганський театр

"Романс", кримськотатарський музичний театр у Сімферополі, угорський театр у Береговому Закарпатської області. Задоволенню культурно-мистецьких потреб російської меншини сприяють ЗО російськомовних театрів. Близько двох тисяч музичних, фольклорних, танцювальних та інших самодіяльних колективів створено при національно-культурних товариствах. Пропаганді духовної спадщини національностей сприяє проведення вже традиційного всеукраїнського фестивалю національних меншин "Всі ми діти твої, Україно!".

Відповідно до Закону України "Про національні меншини в Україні" від 25 червня 1992 p., який гарантує право на збереження життєвого середовища у місцях історичного й сучасного розселення національних меншин, розгорнувся процес повернення історичних назв населеним пунктам у місцях компактного проживання національних меншин. За рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування 27 населеним пунктам Закарпатської і 4 населеним пунктам Чернівецької областей повернуто історичні назви. Така робота здійснюється й в інших областях України.

Ефективним механізмом забезпечення прав національних меншин України, як і засобом захисту прав зарубіжних українців, є укладання міждержавних і міжвідомчих двосторонніх угод з країнами, спорідненими з меншинами України єдиним етносом. Такі угоди дають змогу впливати на вирішення окремих питань життєдіяльності своїх етнічних меншин у сусідній країні. Угоди про співробітництво з питань міжнаціональних відносин зі спорідненими за функціями відомствами підписано з Угорщиною, Республікою Молдова та Литовською Республікою. Обговорюються угоди з відповідними органами виконавчої влади Російської Федерації, Азербайджанської Республіки, Республіки Казахстан. Розробляються міждержавні угоди про співробітництво в забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин, з Грузією, Республікою Узбекистан, Республікою Білорусь, Азербайджанською Республікою та Республікою Казахстан.

Особлива увага приділяється роботі міжурядових двосторонніх комісій з питань забезпечення прав меншин, наприклад двосторонньої українсько-словацької комісії з питань національних меншин, освіти і культури та українсько-угорської комісії з питань забезпечення прав національних меншин.

Динамічний розвиток етнополітичних процесів в Україні вимагає і певних законодавчих змін, зокрема у визначенні сутності Й статусу національних меншин та переселенців, правового статусу етноскладових українського суспільства: української нації, корінних народів, національних меншин, мігрантів-іноземців тощо. Відомо, що можливості для збереження етнічної ідентичності та культурної самобутності у різних груп неукраїнського населення неоднакові. У цьому зв'язку певної уваги потребують концепція розвитку корінних народів України і формування відповідної державної політики; питання розвитку бездержавних меншин (наприклад циганів), захищати права яких мають спеціальні міжнародні угоди. Доопрацювання вимагають закони України "Про національні меншини в Україні", "Про реабілітацію та забезпечення прав осіб з числа національних меншин, що зазнали репресій та були депортовані з території України", "Про біженців", "Про мови в Україні", "Про корінні народи України", "Про притулок" тощо.