Зовнішня політика України: навчальний посібник

ООН і надалі залишалася потужним рупором України на міжнародній арені. Проголошення незалежності відкривало нові можливості співпраці в рамках Організації, її спеціалізованих інституцій та програм. З 1990 р. — Україна член Комітету з використання космічного простору в мирних цілях, упродовж 1990—1993 рр. — співпрацює в рамках Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). 6 жовтня 1991 р. набула чинності угода про відкриття у Києві Представництва ООН в Україні. Таким чином, відносини з Організацією набували якісно нових форм. Справжнім проривом у відносинах можна вважати візит до Києва в червні 1993 р. Генерального Секретаря ООН Бутроса-Бутроса Галі. Під час візиту обговорювалося широке коло питань діяльності України в рамках ООН. Зокрема було порушене й питання про активізацію участі нашої держави в міжнародних миротворчих операціях під егідою ООН. Цей процес набув офіційного оформлення у підписаному Меморандумі 6 серпня 1997 р. між Україною й ООН про взаєморозуміння і співробітництво з удосконалення проведення миротворчих операцій під егідою Організації.

Зміцненню авторитету України в ООН сприяла розпочата з її ініціативи восени 1993 р. робота з підготовки Міжнародної конвенції про статус та безпеку персоналу ООН. Тоді ж 48 Сесія Генеральної Асамблеї ухвалила резолюцію щодо шляхів усунення або пом'якшення економічних проблем, які були завдані третім країнам через санкції Ради Безпеки ООН проти Югославії.

Авторитет України в ООН став вирішальним, коли 9 липня 1993 р. Верховна Рада Росії вкотре висунула до України територіальні претензії, оголосивши Севастополь не лише містом російської слави, а й ухвалила рішення про його "російський федеральний статус". Саме через Раду Безпеки ООН вдалося закликати міжнародну спільноту до засудження безпідставних територіальних претензій Росії. Натомість українська делегація піддала критиці спробу Росії поставити під сумнів дотримання прав людини щодо російськомовного населення Естонії та Латвії.

Перебування в ООН не позбавило українську дипломатію проблемних питань. Рішення Комітету ООН із внесків 1992 р. про збільшення частки України у бюджеті організації з 1,18 % до 1,87 % зумовило тривалу дискусію. Лише неодноразові подання МЗС Комітету 1995 р. дозволили поетапне зниження частки України у регулярному бюджеті ООН до 0,678 % 1998 р. Значною мірою цьому сприяло те, що Україна була членом Комітету з внесків упродовж 1995—1997 рр.

У 90-х роках Україна брала найактивнішу участь у роботі комітетів та спеціалізованих установ "системи ООН." Про це свідчить неповний перелік найважливіших напрямів співпраці з ООН:

1990—1993 рр. — українська делегація представлена в Раді керуючих Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП);

1991—1994 та 1995—1999 рр. — член Комітету з питань соціального розвитку;

1994—1997 рр. — член Комітету з питань науки і техніки в цілях розвитку;

1995—1997 рр. — член Комісії з питань стабільного розвитку;

1996—1997 рр. — член Комітету з питань народонаселення та розвитку;

1997—1999 рр. — член Комісії з питань запобігання злочинності та кримінального правосуддя і низки комісій та комітетів у рамках Організації.

Доволі активною видалася співпраця й в організаціях системи ООН. Це, насамперед, ЮНЕСКО, де українська делегація розгорнула активну діяльність у галузі освіти, науки й збереження культурного надбання людства. Підтвердженням цьому є членство у виконавчій раді ЮНЕСКО (1995—1999 рр.). Водночас Україна була членом Міжнародного комітету з питань сприяння поверненню культурних цінностей країнам їхнього походження або їхньої реституції у разі незаконного присвоєння. Наша держава увійшла до Міжнародного комітету Всесвітнього десятиріччя розвитку культури (1995—1997 рр.) тощо. Протягом 90-х років Україна неодноразово ставала членом керівних і робочих органів інших міжнародних організацій, таких як Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) ^*64 , Міжнародної морської організації ^*65 , Міжнародного союзу електрозв'язку, членом виконавчої ради Всесвітнього поштового союзу (1995— 1999 рр.), адміністративної ради Міжнародної організації праці (1996—1998 рр.), виконавчого комітету Дитячого фонду ООН (ІОНІСЕФ) ^*65_1 . Прикрий випадок трапився 1996 р., коли Україна через несплату членських внесків була позбавлена права голосу в керівних органах Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ). Доволі швидко цю проблему вдалося залагодити й надалі продовжувати плідну співпрацю в рамках організації.

*64: { Набула членство в ІКАО а 1992 р.}

*65: { Набула членство з 1994 р.}

*65_1: {Обрана на дворічний термін 1996 р.}

У 1997 р. тодішній міністр закордонних справ Геннадій Удовенко розпочав головування на 52-й сесії Генеральної Асамблеї ООН. Обрання відбулося 16 вересня 1997 р. за рекомендацією Східноєвропейської регіональної групи країн. Це стало виквом поваги й авторитету України на міжнародній арені. У центрі її уваги була проблема реформування міжнародної організації безпеки та співпраці, зокрема "питання про справедливе представництво в Раді Безпеки ООН та розширення її членського складу". Водночас головування відкривало перед українською дипломатією широкі можливості, які активно використовуються для подальшого зміцнення авторитету нашої країни, просування п інтересів як в ООН, так і на двосторонньому рівні. Зі середини вересня до кінця грудня відбулося понад 300 зустрічей голови ГА з представниками держав-членів.

У 2000 р. Україну обрали непостійним членом Ради Безпеки ООН на двохрічний термін. Ця подія стала ще однією нагодою продемонструвати миролюбність та відкритість зовнішньої політики нашої держави. Діяльність сконцентрувалась на ключових проблемах, що були пов'язані з тогочасним станом міжнародних відносин. Вони охоплювали широке коло питань розв'язання міжетнічних, міжнародних військових конфліктів у гарячих точках планети. Оскільки українські військовослужбовці брали й беруть активну участь у миротворчих операціях під егідою ООН, Україна докладала максимум зусиль для припинення, насамперед, військових конфліктів, у врегулюванні яких беруть участь її миротворчі підрозділи. А протягом 2000—2001 pp. українські миротворці виконували миротворчі місії в Косово, на півдні Лівану, в Сьєрра-Леоне. Щоправда, до сьогодні ці конфлікти, особливо в Косово, міжнародній спільноті так і не вдалося вирішити остаточно. Протягом березня 2001 р. Україна головувала в Раді Безпеки ООН. Непостійне членство та головування в РБ ООН дало важливий досвід українській дипломатії, відкривши нові можливості для здійснення ефективної зовнішньополітичної діяльності.