Зовнішня політика України: навчальний посібник

Важливим напрямом реалізації національних інтересів нашої держави є впровадження регіональних інтеграційних проектів, які покликані сприяти вливанню економіки нашої держави у світове господарство. У цьому контексті, після проголошення незалежності України, потужно розвивається співпраця у форматі Чорноморського економічного співробітництва. В його рамках реалізується чимало конкретних проектів і програм із розвитку торгівлі, різних галузей промисловості, енергетики, транспорту та зв'язку, науки і техніки, сільського господарства, екології та туризму тощо. ЧЕС було створено з ініціативи Президента Турецької Республіки Т. Озала 1992 р. одинадцятьма чорноморськими країнами з метою розширення співпраці в регіоні. Учасниками цієї організації стали Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина і Україна. Статус спостерігача в ЧЕС мають Австрія, Єгипет, Ізраїль, Італія, Польща, Словаччина і Туніс.

Співпраця країн-учасниць ЧЕС відбувається на двосторонньому і багатосторонньому рівнях укладенням двосторонніх і багатосторонніх угод з конкретних проектів. До пріоритетних проектів можна віднести створення транспортного коридора Європа — Кавказ — Азія (ТКАСЕСА), будівництво нафто- і газопроводів, як-от трубопровід Новоросійськ — Бургас — Алек- сандрополіс, ділянки Баку — Батумі і Баку — Супса, впровадження інших комунікаційних проектів між Азією і Європою.

Отримала належну підтримку турецька ініціатива об'єднати національні університети і науково-дослідницькі центри в єдину інформаційну мережу. Рішення про подальше поглиблення співпраці в регіоні було ухвалене на щорічній конференції ЧБС міністрів закордонних справ у Ялті (1998) — заснувати організацію економічної співпраці в Чорноморському регіоні (ОЧЕС). Довгостроковою метою, сформульованою в ялтинській Декларації, є створення зони вільної торгівлі. У Декларації країни- учасниці висловили бажання лібералізувати торговельний режим згідно з правилами Світової організації торгівлі й наголосили на пріоритетності чинних угод з ЄС.

Співпраця у різних сферах регулюється низкою галузевих міждержавних угод, укладених в рамках ОЧЕС, як-от, Угода про співпрацю в галузі автомобільних перевезень, підписана 27 жовтня 2001 р. представниками країн — членів Чорноморського економічного співробітництва, котра регулює питання уніфікації деяких документів і тарифів при автоперевезеннях. Ідеться також про розробку проекту створення єдиної транспортної автомагістралі, яка б зв'язала всі країни—члени ОЧЕС.

Нового імпульсу регіональна співпраця в рамках організації набула 28 січня 2005 р., коли в Салоніках відбулася зустріч міністрів транспорту країн — членів ОЧЕС, у котрій узяли участь представники всіх одинадцяти країн — членів ОЧЕС та низки організацій: Бізнесової Ради ОЧЕС, Чорноморського банку торгівлі і розвитку, Міжнародного центру чорноморських досліджень, Єврокомісії, Міжнародної дорожньої федерації, Комісії Об'єднаних Націй з економічних питань, Асоціації чорноморських та азовських морських портів, Міжнародної асоціації судновласників, Чорноморської регіональної Асоціації суднобудівельників та судновласників, Союзу дорожньо- транспортних асоціацій у регіоні ОЧЕС та інших міжнародних організацій. Одним із основних питань конференції була інтенсифікація співпраці ОЧЕС та ЄС у сфері транспортних комунікацій: перспективи з'єднання транспортних систем Чорноморського регіону з транс'європейськими транспортними мережами, безпека у транспортній сфері. За результатами конференції, була ухвалена спільна Декларація про з'єднання інфраструктури Чорноморської транспортної мережі з транс'європейською транспортною системою. Україну на конференції представляли керівники Мінтрансу та МЗС України, найбільших портів та Асоціації судновласників нашої держави.

Важливим є те, що 1999 р. країни-члени ухвалили концепцію співпраці ЧЕС і ЄС. У ній зазначалося, що основними у розвитку партнерства є ті сфери співпраці, які е пріоритетними для ЄС, а саме — розвиток інфраструктури, співпраці в торгівлі та створення сприятливих умов для припливу іноземних інвестицій, сталий розвиток і захист навколишнього середовища, боротьба з різними виявами організованої злочинності тощо.

ОЧЕС є важливою ще й тим, що низка держав пострадянського простору, котрі бачать неефективність діяльності СНД, вважають ОЧЕС певною альтернативою як подоланню внутрішніх проблем, так і вирішенню своїх зовнішньоекономічних завдань. Україна надає важливого значення діяльності ОЧЕС, оскільки вбачає в ній гарантії територіальної цілісності та стабільного й ефективного економічного розвитку.

14.2.4. ГУАМ — регіональний проект України

Реалізація масштабних проектів економічної співпраці у Чорноморському регіоні, безумовно, передбачає збереження в ньому загальної системи безпеки та стабільності. Однак у державах регіону високий рівень конфліктності (проблема Криму, Абхазія, Нагірний Карабах, Чечня, Боснія тощо). Недопущення розгортання цих конфліктів має базуватися на засадах формування субрегіональних структур безпеки, здатних утворити спільну платформу для співпраці у цій сфері з максимальним урахуванням інтересів усіх держав регіону.

Організація ГУАМ є регіональним об'єднанням чотирьох держав — Грузії, України, Азербайджанської Республіки та Республіки Молдова. З 1999 по 2005 рр. до складу ГУАМ входила Республіка Узбекистан, і розширена співдружність держав мала назву ГУУАМ.

Сама ідея створення міжнародної організації на пострадянському просторі, котра б не перебувала у фарватері Росії, як, наприклад, СНД, народилася одразу ж після розпаду СРСР.

Азербайджан шукав союзників у протистоянні з Вірменією, котру підтримувала Росія. Грузія та Молдова потерпали від сепаратистських рухів і державно-політичних утворень, підтримуваних Москвою, і потребували міжнародної допомоги для відновлення своєї територіальної цілісності, союзників у відстоюванні власної позиції щодо врегулювання внутрішніх конфліктів.

Для України потреба у такій організації була більш спрогнозованою. Як і згаданим країнам, їй потрібні були засоби протистояння російським неоімперським тенденціям "збирання земель" — інтеграції держав колишнього СНД навколо Москви. Водночас Україні були потрібні альтернативні шляхи енергопостачання, доступ до ринків країн колишнього СРСР, зрештою, утвердження себе як впливової країни не лише у географічному, а й у геополітичному сенсі.

Водночас, прагнення країн вийти з-під упливу Москви чи просто створити, незалежно від її волі, власне об'єднання, не могло не турбувати російських політиків і тих європейських політиків, які розглядають Східну Європу через московські окуляри. Фактично, з часу створення організації не припинялися стримані коментарі щодо ГУАМ з боку офіційних і неофіційних представників РФ, а ЄС ще й досі не зміг остаточно подолати упередженого ставлення деяких країн-членів до ГУАМ як до антиросійського блоку. Отже, безсумнівним є те, що народження ГУАМ відбулося у складних умовах, а його перші роки існування супроводжувалися пильною увагою та певним тиском з боку низки впливових міжнародних гравців.

Практичну реалізацію цього регіонального проекту було започатковано під час саміту Ради Європи у Страсбурзі 10 жовтня 1997 р., коли президенти чотирьох держав пострадянського простору (Грузії, України, Азербайджану та Молдови) підписали спільне комюніке про створення політико-консультатив- ного форуму — ГУАМ. Страсбурзька Декларація зафіксувала певний рівень політичного зближення та співпраці між країнами цієї групи, збіг їхніх інтересів з ключових міжнародних проблем на пострадянському просторі. У цьому документі наголошено на необхідності розвитку чотиристороннього співробітництва для зміцнення стабільності та безпеки в Європі, на основі принципів поваги суверенітету, територіальної цілісності, непорушності кордонів держав, демократії, верховенства закону та прав людини.

Активне обговорення та визначення завдань новоутвореної організації відбувалась на зустрічі керівників делегацій України, Грузії, Молдови та Азербайджану в жовтні 1998 р. у Вашингтоні, під час щорічних зборів Міжнародного Валютного Фонду та Світового Банку. Основна увага була прикута до проблеми розбудови транскавказького транспортного коридору, як важливого фактора регіональної інтеграції та чинника зміцнення економічного і політичного суверенітетів країн-членів. Під час наступної зустрічі на найвищому рівні у Вашингтоні 24 квітня 1999 р. відбулася нарада держав — учасниць ГУАМ і Узбекистану, за підсумками котрої була ухвалена Вашингтонська заява. Організація трансформувалася у ГУУАМ, який став суто координаційним органом. Доволі швидкі темпи формування нового інтеграційного утворення були зумовлені наближеністю економічних і політичних інтересів низки країн СНД, пов'язаних із пошуком альтернативних шляхів транспортування каспійської нафти, впровадженням проекту створення євразійського транспортного коридору.

Основним завданням співпраці було визначене створення умов для міжгалузевих контактів і прямих зв'язків між відповідними державними органами і відомствами країн ГУУАМ. Безумовним пріоритетом визнане ефективне функціонування транспортного коридору Європа — Кавказ — Азія та розвиток його інфраструктури.

Перший саміт президентів ГУУАМ відбувся в Ялті 7 червня 2001 р. Він став визначною подією у становленні й інституалі- зації цього регіонального об'єднання як міжнародної структури. Підписана на саміті Ялтинська хартія ГУУАМ визначає мету, принципи та напрями співпраці країн — учасниць Об'єднання. Закладені в Хартії основи організаційної структури Об'єднання фактично закріпили існуючий механізм співпраці країн-учасниць, ефективність якого була доведена практикою.

Потребу у створенні ГУАМ зумовили декілька різнорівневих і неоднорідних внутрішньополітичних, регіональних, міжнародних чинників і процесів: потреба деяких країн СНД знайти шляхи інтеграції у європейські й євроатлантичні структури;протистояння зростаючому російському політичному та економічному тискові; знаходження таких засобів власної безпеки і територіальної цілісності, розвитку енергетичних і транспортних мереж, які не контролюються Росією; заручення підтримкою союзників і міжнародною підтримкою у боротьбі за територіальну цілісність тощо. Не можна не відзначити бажання України відігравати роль регіонального лідера, котрий сприяє утвердженню європейських цінностей на пострадянському просторі.

Кінцева мета Об'єднання — радше бажана, ніж документально сформульована, — полягала в тому, щоб не дозволити перетворити країни-учасниці на об'єкти російської експансії та сприяти їх максимальній інтеграції в євроатлантичні та європейські структури. Попри певні авторитарні тенденції у тих чи інших країнах Об'єднання, наближення чи віддалення керівництва країн ГУАМ до російського уряду чи урядів інших країн СНД, їхні природні, базові інтереси вимагали просування саме у такому напрямку. Ось чому, попри певні паузи, інтерес до ГУАМ знову відроджувався і все дужче посилювався.

Згідно з Ялтинською хартією ГУУАМ, яку ухвалили 7 червня 2001р. в Ялті (Україна), цілями Організації проголосили:

сприяння соціально-економічному розвитку;

зміцнення і розширення торгово-економічних зв'язків;

розвиток і ефективне використання в інтересах країн ГУУАМ транспортно-комунікаційних магістралей і відповідної інфраструктури, розташованої на їх території;

зміцнення регіональної безпеки в усіх сферах діяльності;

розвиток відносин у галузях науки, культури і в гуманітарній сфері;

взаємодія в межах міжнародних організацій;

боротьба з міжнародним тероризмом, організованою злочинністю та наркобізнесом.

Співпраця в рамках ГУАМ базується на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права, зокрема, повазі суверенітету, незалежності, територіальної цілісності та невтручанні у внутрішні справи держав-учасниць. Наповпення змістом ефективної багатосторонньої співпраці в рамках організації набуває все реальніших обрисів. Водночас варто зазначити й певну циклічність у процесі співпраці. Особливо активною була дискусія довкола подальшого розвитку цього інтеграційного утворення на шляху трансформації та наповнення новим змістом 2005 р.