Зовнішня політика України: навчальний посібник

Розвиток двосторонніх відносин посідає на сучасному етапі важливе місце у системі зовнішньополітичної активності України. Як уже зазначалося, домінування розвитку, насамперед двосторонніх відносип, навіть у рамках Співдружності Незалежних Держав над колективними формами співробітництва наголошує на необхідності динамічного розвитку саме двостороннього співробітництва. Саме на цьому напрямі було зосереджено увагу МЗС нашої держави протягом останніх років.

У цьому контексті варто зазначити існування впливу низки чинників на процес становлення та розвитку співробітництва між нашою державою та іншими країнами регіону та світу. Це й внутрішньополітична ситуація в країні, яка спричиняє коливання зовнішньополітичного курсу держави, це й вплив світових гравців на ситуацію в регіоні.

На думку українських експертів, найбільший вплив на процес ухвалення рішень в Україні у 2007—2008 рр. здійснювала Російська Федерація, на другому місці за впливовістю — СІТІ А, на третьому, з невеликим відставанням, — ЄС. Водночас пріоритетними зовнішньополітичними партнерами для України залишалися ЄС, СІНА та Північно-Атлантичний Альянс відповідно.

Україна докладала цілеспрямованих зусиль для оптимізації взаємовідносин на східному напрямі, передусім — у контактах зі стратегічним партнером — Російською Федерацією. її діяльність спрямовувалася на розбудову взаємовигідних, конструктивних та прозорих взаємин з позиції послідовного відстоювання власних національних інтересів, звіряючи їх з основним зовнішньополітичним пріоритетом —: інтеграцією до європейських і євроатлантичних структур.

У серпні 2007 р. після загострення суперечок щодо заборони в'їзду на територію України та Росії деяких політиків, МЗС Росії та України нарешті домовилися повністю скасувати "чорні списки" персон "нон-грата", яким заборонено в'їзд з однієї країни до іншої.

З огляду на доволі непрості взаємовідносини з РФ, була завершена делімітація і почалася демаркація суходільної ділянки українсько-російського Державного кордону. Також було досягнуто певного прогресу в газових домовленостях між країнами. Щоправда, газова тема виявилася невичерпаною й обговорювалася російською стороною ще протягом 2008 р., оскільки ця енергетична складова стала чи не основною складовою українсько-російських відносин та призводила до загострень у двосторонніх відносинах. Це пояснюється тим, що енергетичний чинник —- не лише потужне джерело поповнення фінансових ресурсів й економічного зростання країни, а й головний інструмент .зміцнення геополітичного впливу Росії в Європі. Залежність країн ЄС від російських енергоносіїв змушуватиме їх іти на політичні поступки Росії. Залежно від поступливості ЄС, Росія може використовувати енергетичний чинник як засіб тиску і шантажу європейських країн.

У червні 2007 р. у Москві відбулося друге засідання Підкомітету з міжнародного співробітництва Українсько-російської міждержавної комісії під головуванням міністра закордонних справ України А. Яцснюка та міністра закордонних справ РФ С. Лаврова. Сторони детально обговорили питання двосторонніх відносин, зокрема тих, що стосуються візово-консульської сфери, прикордонного співробітництва, розмежування морських кордонів в Азовському морі й Керченській протоці, залагодження регіональних конфліктів, співпраці в міжнародних організаціях і взаємодії у боротьбі з новими викликами.

Улітку 2007 р. загострилося питання щодо інвентаризації об'єктів Чорноморського Флоту РФ й також викликало гостру реакцію з боку Росії. Підставою для такої реакції стали заяви деяких українських політиків про те, що ціну оренди баз ЧФ у Севастополі буде збільшено, якщо в процесі інвентаризації Україна виявить у росіян невраховані об'єкти і майно. Реагуючи на це, радник посольства Російської Федерації в Україні В. Лисенко заявив, що вважає проведення українською стороною інвентаризації об'єктів ЧФ РФ у Криму тиском на Росію.

Серед правових аспектів базування у Криму військових формувань ЧФ РФ, проблемним для України залишалось питання про функціонування органів прокуратури Росії на території України та наявність "подвійного" громадянства у військовослужбовців ЧФ РФ і членів їхніх родин. Ці питання винесли на засідання українсько-російської робочої групи з юридичних та правових аспектів функціонування військових формувань ЧФ РФ на території України, яке відбулось 26— 27 вересня 2007 р. у Києві. На засіданні були запропоновані шляхи вирішення проблемних питань з урахуванням того, що на території України неприпустиме функціонування суду, органів прокуратури, інших компетентних органів Російської Федерації. За підсумками переговорів, російська сторона погодилась відпрацювати механізм співробітництва між уповноваженими органами України та Російської Федерації для оформлення втрати громадянства України військовослужбовцями ЧФ РФ та членами їхніх родин на підставі їх звернення до компетентних органів України.

Щодо вирішення екологічних проблем, ситуацію значно ускладнила екологічна катастрофа в Керченській протоці, спричинена загибеллю 11 листопада 2007 р. російських танкерів і трьох суден із сіркою. В результаті в море вилилися тисячі тонн мазуту.

Найбільшої результативності сторони досягли у питанні делімітації морського кордону в Азовському морі. Вони погодилися щодо необхідності делімітації кордону згідно з міжнародними конвенціями з морського права. За такого підходу кордон в Азовському морі проходитиме по модифікованій середній лінії, а також враховуватиметься довжина узбережжя країн.

Проте російська сторона не погоджується застосувати такий підхід до Керченської протоки, а наполягає на виконанні доручення президентів двох країн від 2003 р. про створення змішаного консорціуму з використання Керченської протоки. Росія вважає також неприйнятним перегляд положень українсько-російського договору "Про статус Азовського моря" від 2003 р. Водночас Міністерство закордонних справ України має намір звернутися до Росії з проханням відшкодування збитків, завданих унаслідок екологічної катастрофи у Керченській протоці, що оцінюється російською стороною в 267 млн дол., а Україною — у близько 1,5 млрд дол.

Питання розмежування континентального шельфу та делімітації Азово-Керченської протоки дискутувалося й 2008 р., однак не було остаточно вирішене.Загострила українсько-російські відносини рішуча позиція України в російсько-грузинському збройному конфлікті, який спалахнув улітку 2008 р. Сповідуючи принципи мирного врегулювання суперечок, Україна виступила з рішучим осудом військових дій за участю РФ та втручання останньої в грузинсько-осетинський конфлікт. Будучи пов'язаною з Грузією відносинами партнерства в рамках об'єднання ГУАМ, Україна своїм виступом на захист Грузії опинилася серед ворожих РФ держав. Це значною мірою вплинуло на розвиток подальших двосторонніх відносин.

Можна стверджувати, що останні роки, попри продуктивний характер, все ж не стали часом суттєвих зрушень у вирішенні складного комплексу проблем українсько-російських взаємин у багатьох сферах міждержавних відносин. Попри заяви з високих політичних трибун про стратегічність взаємовідносин, стосунки між двома країнами продовжують розвиватися доволі динамічно, нагадуючи маятник, який стрімко змінює зближення на нове нагнітання у відносинах.

Задеклароване Україною та США "партнерство за демократію", метою якого є просування на міжнародній арені принципів свободи, демократії та загальнолюдських цінностей, є запорукою подальшої інтеграції України у світові економічну й цивілізаційну системи та конкретизує перспективи її членства в ЄС і НАТО. На початку травня 2007 р. міністр закордонних справ України А. Яценюк здійснив візит до США, на порядку денному якого було обговорено низку питань як двосторонніх відносин, так і проблем глобальної політики. Відбулася дискусія щодо шляхів зміцнення стратегічного партнерства між Україною та США в нових умовах, сприяння з боку США інтеграції України до європейських та євроатлантичних інституцій, реалізації проектів стосовно подальшої демократизації українського суспільства та розвитку економічного співробітництва.

Поглиблення діалогу між двома країнами характеризувалося спробами адміністрації США ініціювати підтримку прагнень України до інтенсифікації відносин з НАТО у контексті набут- 1 тя чинності Плану дій щодо членства в НАТО.

Іншими пріоритетними для України країнами в системі двосторонніх відносин впродовж останніх років були Польща

та Грузія. Таку тенденцію підтверджують і дані опитування експертів, проведених 2007 р. Відповідаючи на запитання про найбільш успішний розвиток відносин України із зовнішньополітичними гравцями, експерти вкотре віддають пальму першості Польщі — більшість опитаних визначили західного сусіда України найдієвішим партнером. Це пов'язано не лише зі стійкою позицією Польщі як лобіста українських інтересів у ЄС та НАТО, а й із наявністю спільних польсько-українських проектів, здійснення яких сприятиме зростанню ролі й авторитету обох держав (зокрема — спільна заявка на проведення Євро-2012, яка була задоволена 18 квітня 2007 р. у Кардіффі).

Польща, як і більшість країн Центрально-Східної, Північної Європи та Балтії, сприяла нашій державі в реалізації спільних заходів з імплементації Плану дій Україна — ЄС, надавала підтримку під час переговорного процесу з ЄС про укладення нової угоди на заміну УПС, відстоювала необхідність збереження асиметричного візового режиму поїздок громадян після приєднання країн регіону до Шенгенської угоди, передавала досвід у сфері адаптації законодавства до вимог ЄС.

Важливість співробітництва з Україною засвідчує факт участі польського президента А. Квасневського у врегулюванні політичної кризи в Україні під час "помаранчевої революції". Польща не залишилась осторонь українських подій. Тодішній президент А. Квасневський 23 листопада 2004 р. зазначив: "Наша країна глибоко переконана, що для майбутнього і для позиції України в світі ключове значення має не стільки вибір конкретного кандидата на посаду президента, скільки дотримання міжнародних стандартів і спосіб, в який президент України буде обраний". Результатом тривалих консультацій проведених за активної участі Польщі з міжнародним співтовариством, було узгоджено приїзд групи посередників в Україну 1 і 6 грудня 2004 р., до якої увійшов і А. Квасневський разом з В. Адамкусом, X. Соланою, представником Ради Європи В. Тимошевичем. В Європарламенті польські депутати виявили значну активність під час обговорення перебігу подій в Україні та захисту української опозиції. Без міжнародного втручання сценарій розвитку подій усередині України міг

призвести до зростання потенційної загрози для Польщі як окремої держави, а також у військово-політичному та геополітичному контекстах. Водночас, варто звернути увагу, що низка зовнішньополітичних ініціатив польського уряду свідчить про серйозні наміри перетворення Польщі на одноосібного регіонального лідера в Центрально-Східній Європі. Досліджуючи концепцію Польщі приведення в життя стратегічного партнерства, український дослідник С. Павленко припускає, що Польща прагне відігравати роль одноосібпого лідера серед держав колишнього соціалістичного табору й не зацікавлена в перетворенні України на потужний центр впливу в Централь- но-Східній Європі ^*69 . В цьому контексті спостерігається певна конкуренція за регіональне лідерство, хоча, як бачимо з регіональних проектів міждержавної співпраці (ГУАМ, ОЧЕС тощо), жоден не є антагоністичним ані до Польщі, ані до стратегічного українсько-польського партнерства.

*69: {Павленко С. М. Сучасний стан українсько-польських взаємин та перспектива співпраці РП і України в контексті майбутнього членства Польщі в ЄС // Україна і Польща — стратегічне партнерство. Історія. Сьогодення. Майбутнє. — 36. наук, праць. — К.: Видавництво Українського фітосоціоло- гічного центру, 2002. — Ч. 2. — С. 101.}

У відносинах стратегічного партнерства між Україною та Польщею економічні відносини залишаються недостатньо розвиненими, незважаючи па те, що останнім часом помітно зросла торговельна активність і окреслився ряд позитивних зрушень. Польща є важливим торговельним партнером для України і перспективним ринком збуту для українських продовольчих і промислових товарів. Польща теж зацікавлена в розвитку економічного співробітництва з Україною як одним із найперспективніших ринків, вихід на який є значно легшим і доступнішим, ніж на європейські. Пріоритетними сферами співпраці в економічній площині є: фармацевтична промисловість; сільське господарство та переробка сільськогосподарської продукції; енергетика та теплопостачання; модернізація транспорту; охорона довкілля. Проте існуючі зв'язки не відповідають потенціалу обох країн, а двостороння торгівля тільки тоді використає увесь свій потенціал, коли кожна з держав, насамперед Україна, здійснить реформи, які дадуть змогу реалізувати її економічні можливості.

На сьогодні основну частину польського імпорту з України становлять сім товарних груп. Це мінеральні продукти, метали і вироби з них, продукція хімічної та пов'язаної з нею галузей, деревина і вироби з неї, машини, механізми, устаткування, продукти рослинного походження, живі тварини і продукти тваринництва.

Щодо експорту Польщі в Україну, то найбільші обсяги припадають на такі основні групи товарів, як машини, механізми, устаткування, продукція хімічної і пов'язаної з нею галузей, пластмаси і вироби з них, промислові товари, продовольчі товари, текстиль і текстильні вироби.

Нині є проблеми в економічних контактах України і Польщі, однак цей напрям варто трактувати як стратегічний та перспективний. Основними перешкодами є невеликі фінансові можливості обох країн, структурна несумісність економік України і Польщі, велика питома вага сировини в торгівлі між ними і незначна частка високотехнологічного співробітництва, недостатній рівень взаємних інвестицій, недостатня кооперація і стимуляція співпраці між представниками ділових кіл обох країн. Ускладнюють економічні взаємини відсутність в Україні правових підстав для довгострокових іноземних інвестицій, майже повна відсутність приватної власності на землю, брак механізму платежів, нелегальна міграція. Додатковими бар'єрами розбудови є бюрократизм, відсутність відповідної інфраструктури. Саме через це й досі не було реалізовано жодного значного спільного економічного проекту.

Удосконалення та перегляду потребують регіональна та транскордонна співпраця, співпраця в рамках єврорегіонів. Основні проблеми тут — брак фінансів, нерозвиненість місцевого самоврядування та відсутність імплементації принципу субсидіарності на Україні, брак інформаційної політики в цій галузі, погана інфраструктура.

Водночас основа для розвитку подальшого співробітництва непогана. Декілька років поспіль зростають взаємні торговельні обороти. Конкретні плоди, контракти і торговельні угоди, мають принести такі ініціативи як виставки, промоції та ярмарки, реалізація спільних проектів, а особисті контакти підприємців додатково зміцнюватимуть господарські зв'язки між

Україною та Республікою Польща. Хоча й поволі, однак починає розвиватись туризм. Новим поштовхом для розвитку економічної складової може слугувати спільне проведення Польщею й Україною чемпіонату Європи з футболу — Євро-2012, який має стати каталізатором розвитку стратегічного партнерства в інших сферах — туризм, освіта, гуманітарна сфера тощо.

Приєднання Республіки Польща до Шенгенської зони з січня 2008 р. поставило низку питань двостороннього співробітництва у питаннях правового статусу кордону, візової політики тощо. Водночас, як свідчить розвиток подій, політичне керівництво Польщі перебуває на позиціях необхідності врахування у цьому контексті інтересів свого стратегічного партнера, оскільки це матиме безпосередній вплив на розвиток Польщі.

Нові правила перетину стали нині реальністю. Кордон — це завжди конфлікт, який впливає на долі людей, що за місцем проживання чи сферою діяльності з ним пов'язані, і для того, щоб він не став стіною між Європою й Україною, треба його вивчати і завчасно регулювати.

Спільні стратегічні цілі передбачають і гармонійний розвиток обох країн. Історичне минуле наших народів не завжди, на жаль, мало риси миру та співпраці. Спільна історична пам'ять, необхідність пошуку компромісів, примирення поставило вимогу часу у розвитку гуманітарного співробітництва, насамперед, в освітній та науковій сферах. Тут зроблені конкретні кроки. Кафедри україністики п'яти вищих навчальних закладів Польщі готують фахівців з української мови та літератури. В Україні на кафедрах славістики та полоністики кількох університетів вивчають польську мову і літературу. У Києві діє Центр польської культури. З жовтня 2001 р. ум. Люблін — відкриття Європейського Колегіуму польських та українських університетів, створеного за ініціативою президентів України та Польщі. Відбувається активний обмін між культурно-мистецькими та спортивними організаціями України і Польщі, науковими установами, молоддю обох країн. В Україні працюють офіційно зареєстровані Федерація польських організацій, Спілка поляків України. Понад ЗО польських товариств діють у Києві, Житомирі, Львові, Хмельницькому, Вінниці, Івано-Франківську. У Республіці Польща діють Об'єднання українців у Польщі, а також 20 інших українських товариств.

Проблемним залишається питання повернення культурних та матеріальних цінностей, а також опіка над місцями національної історичної пам'яті. Не достатньо дієвими є й громадські організації, які займаються розвитком співробітництва між Україною та Польщею. Через брак коштів не реалізуються спільні проекти в галузі охорони довкілля. Недостатньо розробленими залишаються питання молодіжного обміну та співпраця між молоддю обох країн. У випадку України та Польщі важливо також не просто сприяти співпраці між вищими навчальними закладами, треба звернути особливу увагу на такі елементи як політичне навчання, кроскультурне виховання та розроблення спільних підручників, особливо з історії. Все це давно є у системі освіти Західної Європи, відтак — новинка для наших держав. Основним об'єктом такої політики є молодь, але не варто забувати й про старші покоління і працювати з ними у такому напрямі.

Як уже наголошувалось, польсько-українське стратегічне партнерство розвивається в рамках двосторонніх взаємин. Це явище — доволі важливий елемент формування нової архітектури європейської безпеки. На думку українських науковців, У другій половині 90-х років українсько-польська співпраця стала важливим стабілізуючим чинником для Європи. За значенням для Центрально-Східної Європи українсько-польський стратегічний альянс можна умовно порівняти з німецько-французьким, який визначив повоєнну історію Західної Європи" ^*70 .

*70: {Мельникова І. М., Мартинов А. Ю. Україна в новому геополітичному устрої Центральної та Південно-Східної Європи (90-ті роки XX століття) // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. — Вип. 10: Міжвідомчий збірник наукових праць / Відп. ред. С. В. Віднянський. — К.: Ін-т історії України HAH України, 2001. — С. 101.}

Двостороннє співробітництво Польщі та України привертає увагу СІЛА. Ця країна через польсько-американсько-українську ініціативу про співпрацю бере участь у фінансуванні спільних проектів, насамперед у сфері малого бізнесу, реформування місцевого самоврядування та макроекономічної політики. Зрозумілою є зацікавленість США в стабільній, незалежній від російських впливів, Україні, особливо в контексті її інтеграції до європейських та євроатлантичних структур і обстоювання нею концепції трансатлантичної солідарності в цих організаціях. "

На сучасному етапі польсько-українське співробітництво за багатьма параметрами залишається взаємовигідним. Польща, незважаючи на закиди європейців щодо порушення загальноєвропейських інтересів на користь втілення американських міжнародних концепцій, насамперед керується власними національними інтересами. Щодо стратегічного партнерства України і Польщі, треба констатувати не лише його двосторонній рівноправний характер, а й симетричність цих відносин, їхню неієрархічність. Аналіз сучасного стану розвитку наших держав засвідчує, що і Польща, і Україна прагнуть самоствердитися на міжнародній арені як середні держави, схильні претендувати на регіональне лідерство в окремих царинах.

Загалом весь спектр відносин України з Польщею відповідає критеріям та ознакам стратегічного партнерства. Отже, розвиток українсько-польського співробітництва має продовжуватися у напрямі поглиблення наявного рівня стратегічного партнерства між державами.

Можна з певністю стверджувати, що Польща будувала свої відносини з Україною саме за моделлю "партнерства заради стратегічних результатів". При цьому в практичній зовнішньополітичній діяльності виявляє свою зацікавленість у реалізації українських національних інтересів. Зважаючи на геополітичні чинники у Центрально-Східноєвропейському регіоні, Польща намагається через посередництво українських цілей реалізувати ідею стабільності та регіонального лідерства Польщі. Інакше кажучи, виступаючи "локомотивом європейської інтеграції України", Польща намагається пересунути східні кордони Європейського Союзу, "відмовившись таким чином від ролі санітарного кордону чи буфера проти азійської системи безпеки". Отже, Україна має, використовуючи таку модель стратегічного партнерства з Польщею, реалізувати потенціал регіонального лідера у Центральній та Східній Європі. Для досягнення тактичної мети — повернення до європейського співтовариства — Україні необхідне стратегічне партнерство з Польщею. Водночас, досягненню стратегічної мети — перетворення України у регіональний центр сили — стратегічне партнерство з Польщею навряд чи сприятиме, оскільки ця держава є прямим конкурентом України у цьому питанні ^*71 .

*71: {Зовнішня політика України 2006 р.: стратегічні оцінки, прогнози та перспективи / За ред. Г. М. Перепелиці. — К.: ВД Стилос, 2007. — С. 198—201.}

Процеси європейської інтеграції та спричинена нею уніфікація принципів взаємовідносин, візової, монетарної, економічної політики тощо призводять до загроз і викликів українсько-польському стратегічному партнерству в сфері двосторонніх відносин. Оскільки Україна проголошує своєю стратегічною метою набуття членства як у НАТО, так і в ЄС, її вище політичне керівництво має усвідомлювати необхідність змін у підходах до здійснення стратегічного партнерства та наповнення його новим змістом.

Щодо подальшого розвитку відносин стратегічного (особливого) партнерства України з НАТО та ЄС, то на початку XXI ст. виникло питання необхідності підготовки нових стратегій розвитку відносин України з цими організаціями з урахуванням як власних національних інтересів, так і інтересів стратегічних партнерів. Філософія таких стратегій має бути спрямована на переведення відносин з рівня співробітництва та партнерства на рівень реальної інтеграції. За таких обставин умови використання інструмента стратегічного партнерства, що відіграв суттєву роль у становленні та розвитку відносин України з ЄС та НАТО, можуть бути переглянуті.

Негативним чинником, що перешкоджатиме активізації відносин України з Республікою Польща та центральноєвропейським регіоном загалом, є подальше поглиблення розриву в темпах та результативності реформаторських процесів. Перманентне відставання України від Польщі здатне перетворитися на хронічне, внаслідок чого загалом зменшиться авторитет України як надійного та ефективного партнера.

У реалізації двосторонніх відносин із країнами світу, зокрема з усіма своїми сусідами, Україна на практиці демонструвала готовність до взаємовигідної партнерської співпраці, не обмежуючись співпрацею з географічно близькими партнерами. Тому протягом останніх років вітчизняне зовнішньополітичне відомство робить вагомі кроки до подальшого розширення взаємовигідної двосторонньої співпраці та наповнення її якісно новим змістом.